Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА УКРАЇНСЬКИХ РОМАНТИКІВ




Романтизм виник після Великої французької революції як реакція на раціоналізм Просвітництва. Визначальними принципами для романтиків був ідеалізм у філософії, а в мистецтві – культ почуттів, ідея народності, ідеалізація минулого на противагу теперішньому, вимріяне майбутнє. Вони виступали за свободу життя і творчості.

1. Історіософічніпроблемивтрактаті «ІсторіяРусів»

Трактат «Історія Русів» вперше обґрунтовує з історіософічного погляду минуле нашого народу. Його авторство і точна дата написання не встановлені. Праця виявлена в 1923 році на Стародубщині, хоч копії розповсюджувалися задовго до цього часу. Перша публікація твору приписувала його створення архієпископові Георгію Кониському, в чому засумнівалися дослідники, які називали імена інших авторів.

Вітчизняні вчені (С.Єфремов і Д.Дорошенко) характеризували «Історію Русів» як політичний памфлет. Сучасний дослідник М.Скринник вважає таку оцінку заниженою, називаючи мету праці: «оповісти історію забутої Європою нації яксвяту правду і цим сколихнути, збурити духовну еліту і надихнути її розбудити народ як націю та змусити повірити в своє особливе призначення і місце в історії». У такому розумінні працю «Історія Русів» можна трактувати як своєрідну програму української аристократії в боротьбі за свої права, відродження національних традицій, обґрунтування історичних і духовних основ національної самоідентифікації, спробу відновити історичну пам’ять нації. Така мета зумовила форму викладу. «Історію Русів» можна оцінювати не тільки як трактат, а також як національний епос, цебто літературний твір.

Щоб посилити аргументування, виклад минулого народу розпочинається з праісторії. Власне кажучи, національне минуле поділяється на два періоди. Першийперіод передає події побіжно, закінчується татарським нашестям, а вже від нього розпочинається другий період, у якому минуле розгортається «просторо й докладно». Як виявляється, наш родовід закорінений у племені Яфета, внук якого Рос започаткував народ, названий Роксолянами чи Росами. Отож, наш народ відрізняється від Московитів або Мосхів, що пішли від князя Мосха, попри єдиновірність з нашими предками. Поляки названі єдинокровними, адже подібно до Росів вони походять від Сарматів. Наш народ вже давно засів на берегах Чорного моря. Героїчними подвигами і великими справами прославилися наш князі Кий, Дір і Аскольд, Ігор, Святослав, Володимир. Вони титуловані як Кагани, цебто імператори за половецькою термінологією. З ними пов’язані «золоті часи» нашої історії, звернення до яких має сприяти утвердженню «самоідентичності нації», характеризуючи її давність, самобутність, інакшість.

Після татарської навали наші князі разом з литовським князем Гедиміном визволили свої землі й злучилися з литовцями в одну державу, яка, до речі, мала назву Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського. Володар титулувався як «Великий князь Литовський і Руський». У таких умовах наша панівна верства (руська «родова шляхта») зберегла свою «руськість», цебто «українськість».

У книзі використовується поняття нація, що, як відомо, в нинішньому розумінні утвердилося в європейській науці й публіцистиці в ХVІІІ ст. З Королівством Польським Литовсько-Руська держава об’єдналася на таких засадах: «Приймаємо і з’єднуємо, яко рівних до рівних і вільних до вільних…» Як пояснено далі, «на цій основі за тогочасною урядовою формулою встановлені в трьох цих націях три рівні Гетьмани з правом намісників Королівських і верховних воєначальників і з назвою: одного коронним Польським, іншого Литовським, а ще іншого Руським». Нація поділялася на три стани: шляхетство, духовенство і поспільство. Права кожного стану були визначені в правовому порядку на основі природного права. «Історія Русів» наголошує, що саме від нашого народу перейшло до литовців і поляків «право Руське, відоме під іменем судних статей». Водночас треба звернути увагу, що перша кодифікація нашого права називалася «Руська Правда», позначаючи порядок життя.

Обгрунтовуючи єдинокровність українців і поляків, «Історія Русів» спирається на витворений ще давніше «сарматський міф»: з одного боку, Русь, цебто Україна, ототожнюється із Сарматією, а з іншого, стверджується, що Поляки походять «від нас Сарматів і Русів». Від великої Сарматії виводять свої національні традиції обидва народи, що підтверджує українська й польська література. Цікаво, що в трактаті не просто названі «землі і провінції Сарматські», а й ототожнені як «Козацькі», «наші Руські»

Своєрідно пояснюється походження нашого козацтва як лицарства. Предками козаків були Козари, сарматське плем’я, яке воювало нерідко спільно з греками. Козаки не лише войовничі, а й шляхетні лицарі.

Як випливає з «Історії Русів», поляки, одержимі прагненням «неситої слави», з часом не захотіли визнавати народу козацького як «єдинокровної братії своєї». Поляки не розуміли, що тільки завдяки союзу з Україною їхня держава стала могутньою на континенті.Чвари призвели до того, що поляки почали називати українців «хлопами» і «схизматиками», а українці нарекли поляків характеристиками «зрадливих» і «безчесних», звинуватили їх у схильності «на всякого роду тиранства». Розпочалася «знана доба страхіття і вигублення для обох народів, Польського і Руського», що потрясла «Польщу до самих основ». Українці вважали, що виступають за справедливість, яку порушили поляки, заявивши про себе як про ворогів нашого народу. Від цього взаємопоборювання не виграли ні українці, ні поляки. Українцям довелося випити таку гірку чашу, якої не знали навіть первісні християни за часів Нерона і Калігули. Доля поляків відома: вони втратили державність, були розділені трьома сусідніми державами.

Центральна постать книги – гетьман Богдан Хмельницький, який повернув Україні незалежність і ввів її в коло європейських держав. Проте договір з Москвою 1654 року не лише знецінив здобутки нашого народу в боротьбі за визволення, а й порушив систему державної рівноваги в Європі. Українці сприймали московці за народ «єдиновірний», але дуже скоро переконалися, що вони – «дикі мосхи», «народ неключимий», що лютістю навіть гірший від дикунів.

Ставлення до росіян у книзі, які названі «Москалями», «Московитами», «Москами», передане в гостросатиричних висловах. Навіть кримський хан переконався, що війни Москви із іншими народами неминучі і нескінченні, що зумовлене певними причинами. По-перше, Москва за своєю природою не може жити без воєн, бо там «усі урядники і народ майже неписьменні і численністю різновірств і химерних мольбищ подобляться поганству, а лютістю перевершують дикунів». Виходить, що війна – це для них звичний спосіб життя. По-друге, захланність московітів проявляється в тому, що «привласнюють вони собі навіть самі царства, імперії Грецьку та Римську, викравши на той кінець Державний герб тих царств, себто орла двоголового, що за спадком начебто Князеві їхньому Володимиру, що був зятем Царя Грецького Константина Мономаха дістався, хоча той Володимир був насправді Князем Руським Київським, а не Московським, і походив од Скіфів». По-третє, в Московії «немає сталої релігії і добрих звичаїв, там і правління сталого бути не може», тому після Переяславської угоди українці («Русаки»), за словами хана, «плазуватимуть поміж Москалями, як вівці поміж вовками». Звісно, хан не міг цього сказати, але такі погляди відповідають переконанням творця (чи творців) трактату, в якому московитам протиставлена Руська держава з центром у Києві.У книзі критикована московська політика щодо українців, адже вона призвела до закріпачення наших хліборобів, насильства військ, релігійної нетолерантності і національного гніту. Москалі ставляться зверхньо до наших краян, намагаються видати себе без жодних підстав за спадкоємців Київської великокняжої імперії. Вони перехопили нашу самоназву Русь, а поняттю Малоросія надають принизливого значення, хоч, як відомо ще з античних часів, створені за такою аналогією назви стосувалися ядра етнічної території.

Окрім цього, треба додати, що московити були «про себе незрозуміло високої думки і мали якийсь паскудний звичай давати всім народам презирливі прізвиська, як от: Полячишки, Татаришки і так далі. За дивним звичаєм називали вони Козаків «чубами» та «хохлами», а іноді «безмозкими хохлами», а ті сердилися за те, аж пінилися, заводили з ними часті сварки та бійки, а врешті нажили непримиренну ворожнечу і дихали на них повсякчасною огидою». Ще одне презирливе прізвисько було в москалів для українців – «виговці». Звідси, за аналогією, пізніші «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці».

У трактаті «Історія Русів» вперше в українській літературі ототожнюються поняття «вільна нація» і незалежна держава «із своїми природними правами і привілеями». М.Скринник наголошує на висновку, який випливає з книги: «Єдиним виходом у збереженні національної само- ідентичності є, стверджується у творі, відмова країни від жодних протекцій з боку інших народів; щоб бути народу самим собою, слід бути залежним самим віж себе». За словами дослідника, «народ козацький або руський самодостатній тому, що завжди залишається носіємсвятої цінності». Фактично в книзі обґрунтовується національна ідея, бо її стрижнем є ідея про право української нації на свободу і власну державу, суверенітет нації. Народ як суверен передає владу обраним представникам. Так було за великокняжих часів, а Гедимін поновив «правління Руське під начальством вибраних від народу осіб», нащадки яких правили на наших землях і за часів Речі Посполитої. У такий спосіб обгрунтовується легітимність влади ще з давніх часів. Гетьман Б.Хмельницький теж утверджував суверенітет нації. Перед смертю він звернувся до товариства обрати нового гетьмана.

Трактат «Історія Русів» мав величезний вплив на національне самоусвідомлення українців, зокрема освіченої частини нації, чому сприяла мітологізація минулого нашого народу на підставі народної пам’яті, в якій черезслово утверджена його правда яксинонім традиційного способу життя, що не вимагає логічних доказів, а лише віри. У книзі обґрунтовується протест проти чужоземних поневолювачів і водночас зденаціоналізованого доморощеного панства.

Значення книги не обмежується часом. «Історія Русів» -- епохальний твір, який мав великий вплив на діячів української культури, зокрема Миколу Гоголя, Тараса Шевченка, Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша та інших. Книга викриває підступи московських фальсифікаторів нашої історії, які докладають зусиль, щоб знеславити наше минуле, опаплюжити наших героїв як моральні авторитети нації. Водночас вона спростовує російські імперські ідеологеми про «давньоруську народність», про Київ як начебто «колиску трьох братніх народів», а підспудно про Москву як «третій Рим». Оскільки на ці ідеологеми спирається нинішня російська імперська ідеологія, то треба наголосити на актуальності трактату до нашого часу.







Дата добавления: 2015-08-31; просмотров: 248. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия