Дострокові президентські вибори в 2012 р. в Республіці Сербія
У 2012 р. в Республіці Сербія відбулися дострокові президентські вибори. Їх причиною стала дострокова самовідставка 4 квітня 2012 р. (за власним бажанням) без будь-якого політичного і громадського тиску президента країни Бориса Тадича. Таким чином, він скоротив свій президентський мандат майже на 11 місяців, адже офіційний термін його президентства закінчувався в лютому 2013 р. Як наслідок, обов’язки глави держави до затвердження нового глави держави перейшли до спікера парламенту Славіца Джукіч-Деянович, а головне – президентські вибори були призначені на 6 травня 2912 р. одночасно з парламентськими та місцевими виборами. Достроковий відхід Б.Тадіча – це політичний маневр (технологія) завдяки якому він хотів посилити на парламентських виборах свою непопулярну в країні Демократичну партію і сподівався на особисту перемогу. Адже згідно з опитуванням громадської думки він залишався популярним політиком. Щоправда, в рейтингу популярності на початку року Тадич займав перше місце з 17 %, випереджаючи свого головного суперника Ніколіча на 1 %. Без результатів цих опитувань Б.Тадич навряд чи пішов би на такий крок. По-друге, переобранню Б. Тадича мало сприяти те, що Сербія 1 березня 2012 р. отримала статус офіційного кандидата на вступ до Євросоюзу. Завдяки саме Тадичу Сербія стала першою з постсоціалістичних держав, що отримала такий статус без підписання угоди про план дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО. В третіх, задум Тадича полягав у проведенні одночасного голосування на парламентських і президентських виборів, тобто в один день, щоб заощадити кошти і, за несприятливої в країні економічної ситуації, сприяти підвищенню свого особистого рейтингу. А головне, політтехнологи надіялися, що виборець, який голосуватиме за популярного Тадича, в бюлетені для парламентських виборів автоматично поставить галочку напроти його партії. Але плани політтехнологів провалилися, поразки на виборах зазнав як президент, так і його партія. Серед головних причин поразки – непопулярна політична діяльність Тадича на посаді Президента і Демпартії в складі урядової коаліції узгоджувалася. Вони разом сприяли: визнанню де-факто незалежності Косово і готували таке визнання де-юре; підготовці платформи для відділення Воєводини, а також – погіршенню економічного стану Сербії. Як наслідок, непопулярність партії в народі вплинула й на рейтинг президента, а не навпаки. По-друге, на думку російського експерта Філімонової, хоч Захід і підтримував політичний курс Б.Тадича, проте Брюссель і Вашингтон зробили ставку на Томіслава Ніколіча (головний конкурент Тадича на президентських виборах), який мав аналогічну в зовнішньополітичному плані програму й абсолютно ідентичний пріоритет – вступ Сербії в ЄС. Тобто на президентських виборах переміг той кандидат на якого зробив ставку Захід, а «народ тут нічого не вирішував, як і в багатьох інших країнах».
Додаток 1 Витяги з програм кандидатів Ю.Бойко: забезпечити широкі повноваження місцевих органів влади шляхом перерозподілу їх і можливостей між владним центром та владою у регіонах. Єдиним джерелом влади в Україні є народ – і місцева влада має в першу чергу слугувати народові свого регіону. Але боротьба за ефективний розподіл фінансових потоків з регіонів до центру, боротьба за право на власний голос та власну думку в свій час стали одними із головних причин розпаду СРСР. Щоб зберегти єдину Україну –дати сили місцевій владі. М.Добкін: федералізація країни та передача на місця стільки влади, скільки місцевому самоврядуванню та місцевій державній владі необхідно. П.Симоненко: передача всіх місцевих питань (у тому числі питання про мову) на рішення органів місцевого та регіонального самоврядування. С.Тигіпко: реформа місцевого самоврядування для максимально можливої культурної та економічної автономії для регіонів. В. Коновалюк: розширення повноважень місцевих рад, максимальне усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад. Н. Королевська: створення фондів регіонального розвитку для подолання економічних та соціальних диспропорцій між регіонами. О.Ляшко: створення нових адміністративно-територіальних одиниць на основі не умовних кордонів, а реально існуючих економічних регіонів. Максимальні повноваження і ресурси з центру місцевим громадам – зароблене буде залишатися в регіонах. В.Куйбіда провести адміністративно-територіальну реформу, скоротити витрати на управлінській апарат. Децентралізація влади і, передусім, формування ефективної системи місцевого самоврядування з дієздатними територіальними громадами в її основі. Ліквідація районних держадміністрацій і створення виконкомів райрад. В.Рабінович: відмовитися від радянського поділу на області за кількістю комуністів в окрузі» О. Царьов: нам необхідно провести адміністративну реформу і децентралізацію бюджетної системи, регіони повинні отримати ширші повноваження для реалізації регіональної політики;
О. Клименко захистити права місцевих громад (зокрема шляхом передачі територіальним громадам необхідних бюджетних ресурсів) та гармонізувати українське законодавство з Європейською хартією про місцеве самоврядування шляхом децентралізації влади та збільшення фінансових повноважень. Ю.Тимошенко: реформу місцевого самоврядування, розширивши права регіонів у відповідності з принципом субсидіарності та Європейською хартією місцевого самоврядування; розширити повноваження та фінансову самостійність регіонів відповідно до Бюджетного кодексу, підготовленого урядом у 2009 р. Більшість зароблених регіонами коштів повинні залишатися на місцях, а не перераховуватися в Київ. Скасувати місцеві державні адміністрації, надавши право обласним та районним радам формувати власні виконавчі комітети. зберегти статус української мови як єдиної державної; гарантувати російській мові, іншим мовам національних меншин офіційний статус в регіонах, де за це виступає переважна більшість громадян.
М. Маломуж: розвиток місцевого самоврядування. В.Саранов: розширення повноважень місцевих рад та збереження 50% податкових відрахувань в розпорядженні місцевих рад, що забезпечить ефективний розвиток регіонів країни. З.Шкіряк: децентралізації влади, надання реальних повноважень органам місцевого самоврядування, включно зі створення ними повноцінних виконавчих органів, обмеження повноважень призначуваних президентом місцевих державних адміністрацій лише контрольними функціями, забезпечення умов для розвитку місцевих громад через децентралізацію державних фінансів. П. Порошенко: децентралізація влади; громади на місцях отримають більше прав і грошей на реалізацію повноважень. Виконавча влада в областях належатиме не призначеним згори «губернаторам», а виконкомам, сформованих облрадами, обраними людьми. При обов’язковому збереженні та зміцненні єдиного гуманітарного українського простору в мовно-культурній сфері, в освіті, в політиці історичної пам’яті обов’язково враховуватиметься специфіка кожного регіону. Але Україна залишиться при цьому унітарною, соборною державою. Міських голів пропонуватиму обирати в два тури, щоб на ці посади потрапляли не випадкові люди, а ті, які мають підтримку більшості громади. Окремо наголошую на неухильному дотриманні прав всіх національних меншин. Особливу увагу слід надавати захисту українців Криму та кримських татар як корінного народу Криму.
О.Тягнибок: забезпечити територіальним громадам право відкликати депутатів місцевих рад, суддів місцевих судів та право висловити недовіру голові виконавчого комітету, землевпоряднику і керівникові відділу внутрішніх справ шляхом референдуму. Підвищити роль місцевого самоврядування шляхом перерозподілу повноважень та фінансових ресурсів між центральними органами влади і місцевими громадами за принципом формування бюджету: "знизу вгору". Запровадити якнайширше пряме народовладдя у територіальних громадах – референдуми, плебісцити, загальні збори тощо. Проводити місцеві референдуми з життєво важливих питань. Запровадити механізм «вета» громади щодо рішень органів місцевого самоврядування. Ліквідувати обласні та районні держадміністрації. Передати їхні повноваження виконкомам місцевих рад.
Д.Ярош: Децентралізація влади. Розширення повноважень місцевої влади; запровадження принципу формування бюджету – «знизу вгору»; скасування обласних та районних державних адміністрацій, передача їх повноважень виконавчим комітетам обласних та районних рад Оптимізація адміністративно-територіального устрою країни шляхом укрупнення громад та їх об’єднань Н. Королевська: створення самоврядних громад як базової одиниці адміністративно-територіального устрою країни за принципом економічної обґрунтованості їх розмірів та повсюдності місцевого самоврядування; Чітке розмежування повноважень між рівнями самоврядування громади, району та області; Мінімізацію присутності та обмеження функції державної влади на рівні регіону;
В.Цушко: Децентралізація влади та фінансів шляхом внесення змін до Конституції та законодавства: центральна влада має контролювати НБУ, МЗС, Міноборони, реформовану Генпрокуратуру, СБУ, службу зовнішньої розвідки, МВС (із функціями, притаманними ФБР у США), митницю; решту функцій слід передати у відання виконкомів сіл, селищ, міст, районів, областей. Вкрай важливим є впровадження результатів референдуму 2000 р. у частині створення в Україні двопалатного парламенту (за прикладом Польщі). Палату представників з 300 депутатів має бути обрано за системою відкритих партійних списків (за новим законом). Другу палату – Сенат, має бути сформовано з народних обранців: по три представники від кожної області (за принципом область – виборчий округ). Прийняти закон про загальнодержавні та місцеві референдуми. ліквідувати ОДА та РДА і ввести систему обрання голів облвиконкомів та райвиконкомів. Мовні, культурні та історичні питання варто передати у відання регіонів, які у рамках своїх бюджетів повинні вирішувати їх так, як того бажають люди, що проживають у цих регіонах.
|
