Історія Польщі. Перебування польських земель під владою трьох різних імперій сильно відбилосяь на процесах індустріалізації.З певним запізненням промислова революція охопила

Перебування польських земель під владою трьох різних імперій сильно відбилосяь на процесах індустріалізації. З певним запізненням промислова революція охопила також польські землі. Найбільш динамічно вона проходила на теренах колишнього Королівства Польського. Тут склалися сприятливі умови для швидкого розвитку новочасної промисловості: ше 1857 р. було скасовано митний кордон, і неосяжний російський ринок став доступним для товарів текстильної та металургійної промисловості. Ще більше значення мав продаж урядом промислових підприємств у приватні руки (переважно іноземному капіталу). Різке зростання попиту на продукцію металургії і машинобудування було зумовлене урядовою політикою прискореного будівництва залізниць (1878-1886 pp.). За короткий час були створені новочасні металургійні підприємства, засновані на передових технологіях. За порівняно невеликий період 70-80-х років видобуток вугілля зріс з 400 тис. до 2 млн. тонн, виробництво заліза і сталі - з 18 до 128 тис. тонн. Сітка залізниць у королівстві 1864 р. мала протяжність 635 км, а у 1885 р. - 1841 км. Перевіз товарів залізницею за період з 1864 по 1884 pp. збільшився у понад шість разів. Темп розвитку залізничних колій у королівстві випереджав загальноросійські, що пояснювалося близькістю до європейських ринків.

У цей період формувалися промислово розвинуті райони королівства, пов'язані єдиною інфраструктурою. Металургія, гірництво і машинобудування були зосереджені у Сосновсько-Домбровському промисловому окрузі на півдні краю, де від початку століття видобували вугілля, залізну і цинкову руду. Завдяки французькому капіталу тут виникли заводи з виробництва парових котлів, труб, рейок, заводського устаткування. Особливо бурхливо розвивався Лодзинський промисловий округ. У ньому концентрувалося 89 % виробництва текстильної продукції, більшість якої йшла на загальноросійський ринок. Сприятлива кон'юнктура призвела до різкого зростання текстильних підприємств. Фабрика К. Шайблсра у 80-х роках налічувала 4 тис. текстильних верстатів, за якими працювало 6 тис. робітників; фабрика І. Познанського - 2 тис. верстатів. Нові текстильні підприємства створювали переважно німці та євреї. 1910 р. у Лодзі працювало 90 тис. робітників. Текстильні підприємства створювались також у Згєжі і Томашові.

Рис. 43. Цех фабрики льняних тканин у Жирардові (1901 р.)

Третім великим промисловим округом став Варшавський, де діяли різноманітні підприємства, насамперед машинобудівні. У 1868 р. тут було створене велике підприєм-

У період модернізації

ство з виробництва машин і вагонів для залізниць, яке належало акціонерній спілці Лільпоп, Pay і Льовенштейн. Крім того, наприкінці століття у Варшаві діяли ще десять підприємств, які спеціалізувалися на виробництві металевих конструкцій й устаткування, а також багато дрібних підприємств і майстерень, пов'язаних з металообробкою. Неподалік Кєльц діяли металургійні заводи у Стараховіцах й Островці. У Жирардові працював найбільший в королівстві текстильний комбінат з виробництва льняного полотна, на якому працювало 7,5 тис. робітників. Протекціоністська політика царського уряду створила сприятливі умови для розвитку промисловості на терені Королівства Польського, яке наприкінці XIX ст. перетворилось у найбільш розвинений промисловий регіон Російської імперії, де вироблялося 15 % вартості всієї продукції.

Процеси індустріалізації вимагали залучення капіталів. Частково вони надходили з-за кордону, частково формувалися в місцевих умовах. У 1870 р. Л. Кроненберг заснував Торговий банк як акціонерну спілку, до якої залучив також засоби землевласників. За його прикладом М. Епштейн, який 1871 р. заснував Дисконтовий банк, і К. Шайблєр - Торговий банк у Лодзі. Виникли інші акціонерні товариства, які залучали як закордонні, так і місцеві капітали.

Незважаючи на значно скромніший порівняно із західноєвропейськими країнами обсяг, індустріалізація в землях Королівства Польського спричинила зміну загальної картини розвитку суспільства.

Економічна політика урядів Пруссії та Німеччини мала на меті перетворити східні провінції в аграрний придаток розвинутих західних і центральних частин імперій. Тому в Познанщині, Помор'ї, Вармії і Мазурах розвивалася переважно дрібна переробка і харчова промисловість, пов'язані з сільським господарством. Тут швидко збільшувалась кількість цукроварень, млинів, горілчаних підприємств тощо. Сітка залізниць у Німеччині зростала ще більш швидкими темпами, ніж у Королівстві Польському, але з цього користали німецькі підприємці центральних і західних частин імперії. Німецького походження був і банківський капітал.

Важливим промисловим регіоном у другій половині XIX ст. залишалася Верхня Сілезія. За цей час видобуток вугілля зріс тут з 1,3 млн. тонн у 1852 р. до 24,8 млн. тонн у 1900 р. Слідом затим збільшилася виплавка металу: з 61,9 тис. тонн до 747,1 тис. тонн. Виробництво цинку зросло за цей же період з 29 тис. тонн до 102 тис. тонн. Новим явищем у промисловості Верхньої Сілезії було виникнення у 70-х роках великих концернів, керівниками яких залишалися давні аристократичні родини Генкель-Доннерсмарків, Плессі, Балленстрем та ін. Однак за технічним оснащенням і рівнем виробництва промисловість Сілезії поступалася німецьким округам Рура і Саара.

Меншою мірою розвивалися процеси індустріалізації в Галичині. Вона залишалася ринком збуту промислових товарів з розвинутих чеських і німецьких районів імперії. Приплив дешевих фабричних товарів боляче вдарив по галицькому ремісництву і дрібному підприємництву, які зазнали краху. Вистояти змогли лише дрібні ремісники, що обслуговували бідніші верстви населення. Будівництво залізниць тут теж почалося із запізненням. Перша залізнична лінія Краків-Львів була відкрита 1861 р. її будували віденські акціонерні спілки, які й користали з прибутків. На фінансовому ринку панували віденські банки. Тільки 1883 р. крайова влада для активізації господарського життя утворила Банк крайовий. Значні перешкоди існували також для розвитку переробної та харчової промисловості. У 70-х роках перестали діяти шість склозаводів і п'ять цукроварень, які не витримали конкуренції з якіснішими й дешевшими привозними виробами. На розвитку підприємницької ініціативи негативно позначалися високі державні податки. Ознаки пожвавлення спостерігалися тільки у видобутку солі на давніх копальнях Вєлічки та Бохні, а також вугілля неподалік Хшанова. У другій половині