У період модернізації. який прагне "заблокувати свої двері перед вуличним натовпом і закрити ставнями вікна, щоб не чути постійних стогонів злидарів і бідноти"

який прагне "заблокувати свої двері перед вуличним натовпом і закрити ставнями вікна, щоб не чути постійних стогонів злидарів і бідноти". Йому вторував Я.Л. Поплавський у статті Пониження ідеалів (1887), протестуючи проти "освячення грубого, безвстидного егоїзму". У культурі доби позитивізму відбилося зіткнення двох провідних світоглядів -старого романтично-станового з його ідеалами служіння традиціям, національній справі, і прагматично-позитивістського, скерованого у майбутнє з вірою у розв'язання суспільних проблем.

На культурний розвиток поляків у другій половині XIX ст. особливо великий вплив чинила преса і публіцистика. Газети, часописи, брошури виходили великими накладами і, незважаючи на цензуру, доносили до населення провідні ідеї сучасності. При цьому відбувалася спеціалізація видань, орієнтація на певну соціальну аудиторію. Так, газета Кур'ср варшавський у 80-х роках збільшила наклад до ЗО тис. примірників, ще кілька варшавських газет мали наклади понад 10 тис. Газети стали прибутковими і перетворились у вигідне підприємництво. Чимало періодичних видань почали вміщати літографії та фотографії, що збільшило їхнє поширення. У 80-х роках кількість назв польських періодичних видань у трьох частинах колишньої Речі Посполитої перевищила 200. Серед них були суспільно-політичні, літературні, науково-популярні, розважальні видання. Газети і тижневики відбивали погляди відповідних течій: Пшегльонд тигодньови. Правда, Глос та інші репрезентували позиції позитивістів; Край, Час, Пшегльонд польський - консерваторів. Крім цього з'являлись і поширювалися нелегальні соціалістичні видання.

Преса відкривала читачам очі на світ, порушувала проблеми, які хвилювали суспільство. 1886 р. у Варшаві почав виходити тижневик "Глос", в якому один з його редакторів Я.Л. Поплавський вмістив програму видання, що викликала бурхливу полеміку. Він пропонував розрізняти "панську" і "селянську" культури, але не протиставляти їх одна одній, а шукати шляхів їх зближення. Це був заклик творити культуру на народних традиціях і для народу, культуру, яка була б зрозумілою і близькою широким суспільним верствам. У цьому напрямі скеровувалися творчі пошуки митців різних жанрів.

На першому місці за впливами на суспільну свідомість залишалася художня література. Вона відігравала роль поєднувальної ланки між розділеними кордонами польськими теренами, була тісно пов'язана з публіцистикою і суспільно-політичною думкою. Літературні твори, перед тим як вийти окремою книжкою, часто друкувались у періодиці. З розширенням кола читачів і спробами дати глибші відповіді на морально-етичні запитання часу проза поступово відтісняла поезію на другий план. Письменник перетворювався з романтичного "будителя" на "дослідника" і "лікаря" суспільства, а повість і новела - у найвідповідніший жанр літератури. їхній зміст реалістично відбивав колізії тогочасного суспільного життя, шукав засобів для виправлення соціальних болячок і моральних збочень. Художня література поступово доходить до яскравого реалістичного опису характерних героїв та подій часу.

Проте література не зріклася історичних традицій, а письменники надалі захоплювали читачів привабливими образами минулої величі Польщі. Гідним продовжувачем історичного письменства виступив у другій половині століття Генрик Сєнкевич (1846-1916). Свою творчість цей видатний літератор розпочав з новел, присвячених простому люду (Янко Музикант, Бартек-переможеі[ь). Наприкінці століття він переключився на історичну повість, яка, за його словами, повинна була "підкріпити серця", піднести національну гордість за славне минуле. У 1884-1888 pp. він написав і опублікував знамениту Трилогію (повісті Вогнем і мечем, Потоп, Пан Володийовський), а через два роки -Хрестоносці, яким судилося відіграти особливу роль у формування національної

Історія Польщі

 

свідомості поляків XX ст. У них він вивів яскраві образи польських лицарів, які відважно долають усі труднощі, перемагають ворогів, захищаючи незалежність Польщі і зміцнюючи її могутність, демонструючи високі зразки мужності, відваги і самопожертви. До нинішнього дня герої "ТрилогіГ Сєнкевича залишаються у свідомості поляків образами реальних особистостей минулого.

Повісті Г. Сєнкевича викликали гостру критику з боку тогочасних польських літераторів, які закидали авторові створення такого образу минулого, що навчав не тверезому розрахунку, а бездумному ентузіазму. Критично оцінили повісті Г. Сєнкевича українські письменники і вчені (І. Франко, М. Грушевський та ін.), які звинуватили

письменника у неправдивому і принизливому для українців зображенні козацтва, селян та української шляхти. Студенти-українці Львівського університету розпочали і виграли судовий процес проти автора "ТрилогіГ'. Однак це не вплинуло на авторитет талановитого польського письменника. У наступних творах він зосередився на осмисленні загальнолюдських цінностей, написав повість з життя ранніх християн Quo vadis (1895-1896), за яку 1905 р. був відзначений Нобелівською премією в галузі літератури. Мало хто з тогочасних письменників міг зрівнятися талантом з Г. Сєнкевичем. Поряд з його творами великої популярності набули також історично-пригодницькі повісті для молоді, написані істориком Валерієм Пшиборов-ським (1845-1913). У них він на прикладі польських повстань прагнув показати небезпеку бездумного захоплення радикальними ідеями.

Інше спрямування мали новели та повісті Елізи Ожежко (1841-1910). Письменниця описувала реакцію шляхти і землевласників на нові умови життя, змальовувала безправне становище жінки, нижчих верств суспільства, євреїв. У повісті Над Німаном (1888) показала суспільство, яке змінюється під тиском нових обставин життя і шукає шляху, який би поєднував традицію і нові віяння. Збірка новел 3 різних сфер (три томи, 1879-1881) містила реалістичні картинки з життя різних соціальних верств, а повість Марта (1873) - становища жінки. У ряді публіцистичних праць письменниця поєднала позитивізм з патріотизмом.

Великим літературним талантом вирізнялися реалістичні твори колишнього повстанця Александра Ґловацького, який увійшов до літератури під ім'ям Болеслава Пруса (1847-1912). Водночас він був одним з ідеологів польського позитивізму. У 1886 р. опублікував повість Пляцувка (Позиція), де представив селянина, який виступав захисником кращих національних традицій. Особливу популярність принесла Б. Прусу повість Лялька (1890), яка відтворювала зіткнення молодого підприємця зі старим і замкненим аристократичним світом. Повість відзначалася високою майстерністю зображення характерів, звичаїв, всієї багатоманітної панорами тогочасного життя. Ще одна повість - Емансипантки (1894) - була присвячена описові становища жінки і спробам зламати традиційні перешкоди, які заважають їй посісти належне місце в тогочасному суспільстві. Високою майстерністю проникнення в психологію і механізми влади вирізнялась історична повість Фараон (1897), в якій яскраво змальовано перипетії боротьби за верховну владу в давньому Єгипті. Реалізм повісті виходив за межі історичного жанру, виявляв приховані елементи соціальних стосунків тодішнього суспільства, виростав до символічного образу влади як такої.

Рис.47. Генрик Сєнкевич.

У період модернізації

У 80-х роках у польську літературу з Франції проник вплив натуралізму, який проповідував підсилення реалізму та експресії літературних творів з допомогою гіперболічного підкреслення зумовленості поведінки людини соціальним середовищем, побутом, фізіологією. Прибічники натуралізму (Е. Золя, брати Е. і Ж. Ґонкури) реалістичне зображення життя вважали методом наукового дослідження, що повинно викрити й зцілити суспільні виразки. У цьому стилі творила прозаїк і драматург Габріеля Запольська (М.Г. Снєжко-Блоцка; 1857-1921). Вона демаскувала мораль і звичаї, які складалися при зіткненні старих традицій і тогочасних поглядів, викривала міщанство та лицемірство. її комедія Мораль пані Дульської (1906) дала початок терміну "дульщина", яким визначалися зразки міщанської психології й поведінки. Прихильником натуралізму в літературі був також педагог Адольф Дшасінський (1839-1902) - автор багатьох філософсько-педагогічних праць і літературних творів, в яких пропагував близькість людини до природи.

Поезія доби позитивізму відрізнялася від романтичної простотою і доступністю, вірою в суспільний поступ і людські можливості. У Галичині розгорталася творча і політична діяльність колишнього повстанця Адама Асника (1838-1897). Його лірика мала філософський характер, продовжувала романтичні традиції польської поезії і, разом з тим, віддзеркалювала обрії нового світу. У збірці сонетів Над глибинами він зокрема писав:

(...) І хоч довкола темрява ще висне,

Та вже помітно: в творчому змаганні

Нових світів засвічуються грані,

Якими мла, мов іскорками, присне (...) (Переклад Є. Титикаила) Новаторськими рисами відзначалася поезія приятельки Е. Ожежко - Марії Коноп-ницькоі (1842-1910). Свою літературну творчість вона розпочала у Варшаві, маючи на руках шестеро дітей. У творах, заснованих на народних піснях, багато уваги приділяла змалюванню приниженого становища бідних верств - селян, робітників, бездомних. Гуманістичні мотиви яскраво звучали в ліриці Віктора Гомулицького (1848-1919), який з великим співчуттям ставився до простих людей, пригноблених народів. Загалом поезія доби позитивізму не занедбала патріотичної тематики, але більш тісно пов'язувала її з соціальними тенденціями, підкреслювала нерозривність національних змагань і суспільного поступу.

Доступ до освіти і знань зростав під впливом позитивістських ідей та зростання потреби в освічених працівниках. Але загальний стан освіти в польських землях залишався незадовільним. У Королівстві Польському кількість початкових шкіл наприкінці століття досягла 3 тис, але далекою не відповідав реальним потребам. Кількість неписьменних серед усього населення перевищувала 70 %. Навчання проводилося російською мовою. Гімназій було всього 15 (1900 p.), і вони були майже недоступні для бідніших верств. У школах і гімназіях панував режим суворого нагляду за "благонадійністю" вчителів та учнів. Певною віддушиною були приватні школи, яких у 1890 р. налічувалося 280. Фінансист Л. Кроненберґ заснував Школу торгівлі (1875), а Г. Вавель-берґ і С. Ротванд - Технологічну школу (1891), які давали середню спеціальну освіту. 1875 р. у Варшаві виникло таємне Товариство науіональної освіти, а з 1894 р. - Товариство таємного навчання, які дбали про освіту і патріотичне виховання селян і робітників.

Кращою була загальна ситуація з освітою в Німеччині, де постало питання ліквідації неписьменності. Німецькі власті швидко усвідомили користь від розвитку державної освіти: з одного боку, освічений працівник був більш придатним до роботи, а з другого -