На початку XX століттякультурно-освітні та громадські товариства. Ендеки заснували або викупили численні газети і часописи: Поляк і Глос у Варшаві, Слово Польське - Львові, Пшегльонд познанський - Познані, Дзєннік берлінський та ін. У Берліні ідеї ДНП поширював публіцист Маріан Сейда (1879-1967), у Верхній Сілезії член ЛН Войцєх Корфанти (1873-1939). Розширення соціальної бази партії, намагання досягти загальнонаціональної єдності змусило її ідеологів відмовитися від революційних гасел і методів, шукати можливих компромісів з правлячими колами держав-загарбниць ціною поступок з їх боку на користь польській справі. На початку XX ст. політичні та ідейні впливи ендеків у всіх трьох дільницях неухильно зростали. У Галичині демократичні тенденції проявлялись у формуванні самостійного селянського (людового) руху. Культурно-освітня діяльність серед селян приносила свої результати. Польська інтелігенція 1894 р. утворила у Львові Польське демократичне товариство, на чолі якого стали прибічники розширення прав селян К. Лєваковський, Г. Ревакович, Б. Вислоух, Я. Сталінський. Вони пропагували ідеї розширення політичних прав селян, збільшення їх впливу на політичне та господарське життя краю. У липні 1895 р. на з'їзді делегатів селянських виборчих комітетів у Жешові було створено Стронніцтво любове (Народну партію, СЛ), яка проголосила вимоги реформи виборчого права до сейму, розширення демократичних свобод і державної підтримки для розвитку господарства й освіти на селі. Органом партії стала газета Пшияцєль люду (Друг народу). На виборах до сейму 1895 р. людовці провели дев'ять своїх депутатів. Незважаючи на гостру протидію властей і костельної ієрархії, селянський рух зростав. На другому з'їзді СЛ в Жешові 1903 р. було схвалено нову програму партії, яка домагалася запровадження загального виборчого права, парцеляції земель великих власників, розвитку соціальних інститутів на селі. Одним з провідних завдань партії було досягнення незалежності Польщі і проголошення народної республіки. Партія прийняла нову назву - Польське стронніцтво людове (Польська народна партія, ПСЛ). її діяльність охоплювала переважно терени Західної Галичини. Швидке формування політичних партій, заснованих на нових ідеологіях, викликало також згуртування консервативних політичних кіл. Вони відчували небезпеку "анархізації" суспільства, прагнули зберегти спокій та порядок, йдучи на певні поступки й компроміси. Криза консерватизму найшвидше проявилася в Галичині, де влада польських консерваторів зазнавала тиску як з боку українських політичних сил, так і польських демократичних кіл. У 1896 р. в Кракові молоді консерватори створили Консервативний клуб. Його засновники (П. Ґурський, Я. Гупка, В. Яворський, А. Кжижановський) не бачили можливостей стримувати демократичний рух з допомогою адміністративно-поліційних методів, пропонували проводити більш гнучку політику щодо селянства, надавати їм господарську підтримку, йти з допомогою в галузі освіти. Однак поступки на користь селянства і демократизації порядків в Галичині неминуче тягли за собою посилення впливу українського національного руху і, водночас, послаблення позицій польських консерваторів. Це не влаштовувало останніх. Тому "неоконсерватизм" розбився на камені польсько-українських суперечностей. У середині 90-х років польські консерватори відійшли від угод "нової ери" і зробили кроки для збереження своїх панівних позицій в Галичині. Це відкрило шлях поширенню серед населення впливів ендеків, людовців і соціалістів. Польські консерватори в Росії та Німеччині залишалися на лояльних позиціях стосовно влад, сподіваючися на певні поступки в умовах протидії зростанню впливів соціалістів та інших опозиційних течій. На суспільно-політичне життя поляків значний вплив мала ситуація, яка складалася серед народів-сусідів. 90-ті роки XIX ст. стали переломним моментом у розвитку українського національного руху. Насамперед це стосувалося Галичини, де швидко Історія Польщі зростала національна свідомість українського населення. До цього процесу причинилися соціально-економічні зміни, культурно-освітній рух української інтелігенції, боротьба з польською адміністрацією за рівні політичні та економічні права українців. Значний вплив на життя української спільноти Галичини чинили культурно-освітнє товариство Просвіта, яке у 1900 р. задіяло 924 читальні, Українське педагогічне товариство, яке згодом дістало назву "Рідна Школа", Наукове Товариство ім. Шевченка (від 1892 р.), численні громадські організації та кооперація. На хвилі глибоких змін у свідомості українців формувалася політична структура українського суспільства. На зміну трьом орієнтаціям суспільно-політичної думки - москвофільській, народовській і радикальній - прийшли політичні партії з визначеною ідеологією і політичними програмами. Найшвидше зорганізувалися радикали, які віддавали перевагу ліберально-демократичній ідеології. 1890 р. радикали І. Франко, М.Павлик, О. Терлецький та інші на з'їзді у Львові утворили Русько-українську радикальну партію (РУРП), програма якої проголосила захист інтересів українських селянства й робітництва, визначила легальний реформістський шлях до "соціалістичного суспільства" на засадах колективної власності на засоби виробництва. РУРП висловилася за припинення полонізації українського ' населення й активізацію діяльності з утвердження національної свідомості серед сільського та міського населення. 1895 р. український радикал Ю. Бачинський опублікував брошуру Україна irredenta, в якій обгрунтував ідею єдності українського населення в усіх українських землях і постулат політичної самостійності України як умови збереження та існування української нації. Того ж року РУРП включила вимогу самостійності України до своєї програми, підкресливши, що "здійснення усіх її (партії - Л.З.) соціалістичних ідеалів можливе при повній політичній самостійності українського народу при повнім неограниченім праві його рішати самому у всіх справах його дотикаючих". Частина радикалів не погодилася з ліберальними засадами діяльності РУРП і 1899 р. заснувала Українську соціал-демократичну партію (УСДП), поставивши на порядок денний завдання боротьби за легальне соціалістичне перетворення суспільства. Народовська течія також переживала період консолідації своїх лав. Наприкінці 1899 р. за ініціативою Ю. Романчука, К. Левицького, М. Грушевського, Є. Левицького у Львові було створено Українську національно-демократичну партію (УНДП). Головним її завданням було визначено об'єднання українського народу в єдиному державному організмі й здобуття самостійності. Найближчою метою було досягнення автономії українських земель у складі Австро-Угорщини. 5 січня 1900 р. провід УНДП оголосив відозву до народу, в якій домагався поділу Галичини на українську і польську провінції, запровадження загального виборчого права, скасування на користь селян великої земельної власності, рівноправності української мови в урядах і школі. Помірковані народовці (О. Барвінський, А. Вахнянин) були налаштовані на лояльне співіснування українців і поляків в складі Австро-Угорщини, прагнули здобути поступки на користь українського населення Галичини, пропонували ідеї християнської моралі та етики. У 1896 р. з нагоди 300-річчя Берестейської унії вони заснували партію Католицький русько-народний союз (КРНС), яка орієнтувалася на католицтво і його програми, вміщені в папських енцикліках. КРНС знаменувала собою появу українського консерватизму. На початку 1900 р. на з'їзді москвофілів Галичини у Львові була створена Руська народна партія (РНП), яка спиралася на консервативні елементи духовної та світської інтелігенції й частину селянства. Керівники руху пропагували ідею об'єднання з російським світом, заперечували окремішність українців, але виступали проти панування поляків у Галичині. На початку XX століття Незважаючи на жорстоке переслідування царатом будь-яких проявів українства в Наддніпрянській Україні, там також відбувався процес кристалізації українського політичного руху. У 1900 р. в Харкові була нелегально заснована Революційна українська партія (РУП) - перша активна політична організація у Великій Україні. Того ж року М. Міхновський на таємних зборах у Харкові виголосив доповідь Самостійна Україна, в якій ствердив завдання боротьби за об'єднану незалежну Українську державу. Хоча ідея самостійної України на той час ще не була популярною серед українського населення різних держав, але безправне становище українців у всіх сферах суспільно-політичного життя Росії та Австро-Угорщини по мірі культурного поступу створювало умови для її сприйняття. Наприкінці XIX ст. реальним політичним чинником на землях колишньої Речі Посполитої став литовський національний рух. Зардився він на Сувалщині, яка адміністративно входила до земель Королівства Польського. У 90-х роках тут склалися три політичних течії: національно-клерикальна, національно-демократична і соціал-демократична. Литовський національний рух висував завдання відродження незалежної Литовської держави, припинення полонізації литовців і повернення "полонізованих" литовців до національної ідентичності. Це призвело до конфліктів з польською спільнотою, яка проживала в Литві. У литовському русі проявилися дві тенденції: заперечення співробітництва з поляками і орієнтації на Росію чи Німеччину, а також взаємодії з польським національним рухом проти Росії. Складні обставини покликали до життя націоналістичну течію, яка заперечувала право поляків та інших національностей, проживати на литовській території. Наприкінці XIX ст. на терені колишнього Королівства Польського проживало майже 1,3 млн. євреїв, в Галичині - 800 тис, у Познанщині і Помор'ї- 50 тисяч. Єврейська спільнота в цих землях значно зросла за рахунок втечі євреїв з України та Росії, де вони зазнавали обмежень, переслідувань і погромів. У Росії євреї вважалися підданими "другого ґатунку", їм заборонялося поселятись у великих містах й центральних районах ("смуга осілості"), а також набувати у власність землю. Тільки невеликі групи євреїв асимілювались і здобували громадянські права; основна маса жила старими традиціями замкненості. Переслідування й антисемітизм породили єврейський національний рух, який набув назви сіоністського (1897 р. в Базелі була утворена Світова сіоністська організація, яка ставила метою збереження єврейської ідентичності незалежно від місця проживання, відбудову єврейської держави в Палестині). Під впливом сіонізму і соціалізму сформувались єврейські політичні партії. Єврейська соціал-демократична робітнича партія Поалей Сіон (1905) поєднувала засади сіонізму і соціалізму, передбачаючи утворення єврейської соціалістичної держави в Палестині; Загальний єврейський робітничий союз Бунд (1897) відстоював права культурно-національної автономії євреїв у Росії. Обидві єврейські партії намагалися перебрати впливи на єврейське населення, вступали в дискусії й конфлікти з польськими соціалістичними організаціями, в яких працювало чимало асимільованих євреїв. Бунд виступав проти незалежної Польщі, відстоюючи ідею культурно-національної автономії. Загальна ситуація польської суспільності на зламі ХІХ-ХХ ст. характеризувалась поширенням нових суспільно-політичних ідей, які відбивали прагнення до більш справедливого суспільного устрою, забезпенення рівних політичних, національних і соціальних прав населення.
|
