Вишивка

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання, як вид мистецтва, в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів.

На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

За багатовікову історію свого існування виготовлення тканих та вишитих рушників досягло високої досконалості техніки виконання, художньої виразності візерунків. Як традиційна прикраса народного життя, як елемент обрядів рушники залишаються широко використовувані у Кривому Озері. Для жителів Кривого Озера як і Миколаївщини в цілому, більша частина яких складається з переселенців з різних регіонів, залишається характерним використання рушників із зооморфними мотивами у побуті, обрядах як оберегів. Найчастіше це кілкові, божникові та обрядові рушники. У більшості випадків вишиті мотиви геометризовані та підпорядковані домінуючим рослинним мотивам, внаслідок чого співвіднести зооморфні мотиви з реальними тваринами та птахами дуже важко. Найбільш розповсюдженими мотивами у вишиванці є орнітоморфні мотиви. Образ птаха на рушниках - найчастіше узагальнений. Частіше за все птахи розташовані у верхній частині, іноді зустрічаються в середині, рідше в нижній.

У верхній частині птахів зображували парами, повернутими один до одного голівками або розвернутими хвостами, або по сторонах "вазона" чи "дерева життя", або сидячими на основі "вазона" чи "квітки" у сюжетних композиціях. У нижній частині, як правило, птахів розташовували в горизонтальних смугах, де постаті ритмічно ідуть одна зо одною.

У смугах звичайно зображували півнів, качок, голубів, лебедів. У рушниках другої половина ХХ століття, які зберігаються у краєзнавчому музеї селища Криве Озеро вишиті 4 варіанти птахів, розташованих в орнаментальних смугах.

Найбільш улюблений та поширений образ вишитого птаха на рушниках майстринь Кривого Озера - образ голуба. Як пояснила Лесканич Галина Олександрівна, «голуб ­- символ кохання та дружби. Якщо на рушниках голуби розгорнуті один до одного хвостами, то це означає розлучення, якщо голівками - кохання. Розташовували голубів по боках "дерева життя", "вазона" або в " віночку"».[ЛЕСКАНИЧ - рушники]

Довгань Марія Василівна, жителька Кривого Озера народилася у 1944 році. Її мати ще змалечку навчала Марію вишивати. Спочатку їй це не дуже подобалося. Але майже всі подруги вишивали, і щоб довести, що вона теж зуміє, стала серйозніше ставитись до вишивки.

Марію Василівну захопили різні узори, які вона почала збирати і чим більше їх було, тим більше хотілося їх втілити на полотні. Вишивала, коли на душі було радісно і, коли серце плакало. Марія Василівна -- ветеран педагогічної ниви, сільська праця забирає багато часу, тож теплої пори року трохи замало часу на рукоділля.

Цікаві історії розповіла жінка під час зустрічі. «Одного разу захворіла внучка Ольга, і я почала вишивати ікону. Коли вишила, подарувала внучці. Ольга одужала. Всі думки про одужання внучки я вклала в цю ікону, і картина стала для родини символом здоров’я.» Звичайно Ольга видужала тому, що її лікували, але віра Марії Василіни у допомогу Бога непохитна.

На вишивках майстрині переважають образи природи. Вона любить барви, які оточують нас. А свої вироби Марія Василівна дарує рідним та близьким.

Знана на Кривоозерщені майстриня Неля Василівна Сорока свої роботи виставляє не тільки на виставках районного фестивалю народної творчості, а й бере участь у обласних. Її роботи є і закордоном. На зломі тисячоліть як подарунок рушник, вишитий руками Нелі Василівни, помандрував до Швеції.

Про цю дивовижну жінку неодноразово писали у районній газеті «Кривоозерщина».

« Неля Василівна Сорока – майстриня вишиванок з села Леніне. За характером – скромна сільська жінка. І хоч здоров’я у неї далеко не богатирське, однак серце та душа щирі та відкриті людям. Ця жінка, як кажуть, дар Божий, бо вишиванки її мов та пі­сня на полотні.

Хитросплетіння кольорових ниток промовляє, плаче і смієть­ся, дзвенить. І це не перебільшення. Бо кожен, хто мав змогу ми­луватися удостоєними нагород вишиванками Нелі Василівни, представленими на святі Кривого Озера, погодиться зі мною.

...Всюди у хаті майстрині відчувається дотик її вмілих, тала­новитих рук. Тому часто сама придумує орнаменти і малюнки.

Вишивати навчилася самотужки. А потім почала регулярно передплачувати та збирати різні журнали, що вміщували зразки орнаментів, знайомили з майстринями народної вишивки. Без вишивки не уявляє свого життя. Дуже подобається їй, що на біле полотно можна вилити у вишивці свої почуття, відтворити різні орнаменти. Ось лапатий рожевий мак. А це - портрет Кобзаря і його «Заповіт» - все вишите на білому полотні. [ДОДАТОК]

Але особливо самобутніми є рушники Нелі Василівни це справжня, істинна вічна краса. Це наше національне, рідне-вчувається в голосі майстрині. Неля Василівна каже, що коли жінка вишиває, то стає добрішою і лагіднішою. До хліба, кажуть, не можна приступати з поганими думками. А хіба можна виши­ти гарний орнамент, коли злий і невдоволений. І, врешті виши­ванки - це споконвічна народна традиція. Барвисті рушники, серветки, простирадла - це ж наша українська самобутність, ознака нації. Про це не слід забувати. Бо так можна забути, чиїх батьків ми діти.

До хати Нелі Василівни частенько навідуються дівчатка. Про­сять навчити вмінню творити голкою та ниткою справжню піс­ню на полотні. З радістю жінка навчає юнок, ділиться секрета­ми. Та одразу дівчаткам, звичайно, не вдається навчитися всьо­му, треба витримки і терпіння.

Вона може поділити­ся малюнками, орнаментами, нитками. Чисте і добре почуття залишила в серці зустріч з сільською майстринею, знайомство з її вишиванками, колоритними, самобутніми, як душа народна.

Дійсно, зустріч з майстринею надихає до життя, розумієш, що необхідно його цінувати таким, яким воно є.

Неля Василівна почала вишивати з кінця 80-х років минулого століття. До цього любила малювати. Перший рушник майстрині, вишитий у червоно – чорних тонах, як і сама доля.

Різновидність вишитих на іншому рушнику композиції дерева життя ― символу всього живого ― створюють фантастичні казкові птахи, що оберігають його. Вишивальниця наділила ці мотиви рисами неземної краси, таємничості, глибинної премудрості. Птахи, розміщені обабіч центрального стовбура на кроні дерева. Їм видно все земне і відкриті небесні простори. Вони вишиті у спокійній позі ― їх голови повернуті вгору.

Неля Василівна знається на різних техніках вишивання. Але найбільше її робіт вишиті хрестиком.

Вишивка “хрестик” виконується двома перехресними діагональними стібками. Чітко рухаються нитки основи тканини. Всі верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні – в іншому. При правильному виколюванні на виворітній стороні виходять рівні, прямі, паралельн6і стібки по вертикалі (коли спочатку миються скісні стібки, півхрестики, а не цілий хрестик) і прямі суцільні стрічки по горизонталі (коли одразу вишивається цілий хрестик ).

Квіти ніби оживають у роботах Н.В. Сороки. Зображені начебто в розрізі, що характерно для українського народного образотворчого мистецтва. Образ квітучої рослини (узагальнений або конкретний сосни, берези, вишні, калини) в народній вишивці не тільки українців, а й росіян і білорусів, генетично пов'язаний з язичницьким культом дерев. Він символізує вічно живу природу. Вишиває майстриня і ікони та портрети.

У Нелі Василівни багато друзів по всій Україні. Вона листується з ними, обмінюється узорами. У майстрині є старовинні узори, які їй присилають з різних регіонів.

Неля Василівна Сорока ― надзвичайна людина, сповнена доброти до людей і світу, мужньо переносить випробування, що випали на її долю. Тепло душі так і світиться у її роботах.

А такий вірш присвятила майстрині її подруга Лідія Петрівна Круглик з села Секретарка.(Додаток Г).

 

Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня, ― це велике надбання нашої культури.