Теоретичні підстави глобалістики

Філософсько-методологічні засади глобалістики мають глибокі історичні коріння. Глобалістика як наука синтезує основи соціально-економічних і філософських учень попередників відносно закономірностей розвитку природи та

суспільства.

Окремі ідеї і фундаментальні принципи глобалістики висловлювались та обґрунтовувалися багатьма філософами, починаючи зі Стародавнього Сходу і античних часів. Перші спроби формування глобалістичних теорій почалися в епоху міфологічного світогляду. Під впливом несприятливих факторів природи люди подумки виділили себе з природи та почали ставити питання про відносини і зв’язки між собою і природою, про гармонічне співіснування з нею. Вже в давньогрецьких полісах з’явилися проблеми перенаселення і співіснування людей між собою. Під тиском проблем, пов’язаних з навколишнім середовищем і співіснуванням людей, древні філософи формували натурфілософські теорії глобалістики, що ставили питання типу «Що є все?». І давали відповіді: «вогонь», «вода», «повітря», «апейрон». На питання «Яке є все?» відповідали: таке ж, як «людина», «сфера», «число», «сукупність неподільних частинок».

Формується глобальна свідомість як здатність мислити категоріями планетарного масштабу, відчувати власну співпричетність до загальносвітових процесів, світовідчуття та світорозуміння, у відповідності з якими на передній план в оцінці принципіальних, особливо важливих подій виступають загальнолюдські інтереси та цінності.

Особливістю глобальної свідомості і глобальних ідей як її змістовної сторони є те, що вони мають значення в масштабах всієї планети.

В плані масштабності глобальні ідеї також мають давню історію, починаючи з виникнення світових релігій, зокрема буддизму та християнства. Важливе значення мали ідеї Просвітництва, Великої Французької революції з її принципами свободи, рівності та братерства.

Продовженням цих традицій стали комуністичні ідеї, особливо на початковому етапі, з їх гаслами побудови єдиного справедливого безкласового суспільства без рас та націй.

Природно, що характер і рівень всіх глобалістичних концептуальних побудов — міфологічних, антропоморфних, натурфілософських, релігійних, механістичних, метафізичних, діалектичних — чітко обумовлені рівнем розвитку філософії в кожному випадку.

Міждисциплінарний характер глобальних досліджень пояснює недостатню визначеність її концептуальних засад та категоріального апарату. Але в якості філософсько-методологічних підвалин глобальних досліджень можна виокремити декілька теоретичних потоків.

По-перше, це концепція трансформації біосфери в ноосферу, яка по суті являє собою схему ієрархії філософсько-політичних, природознавчих та техніко-економічних аспектів глобальних проблем сучасності. Найповніше ці ідеї знайшли відображення у працях В. І. Вернадського, П. Тейяра де Шардена та ін.

По-друге, це спроби встановлення діапазону антропогенної межі Землі, алармістська складова в світовій світоглядній думці. Ці ідеї висловлювались ще в працях англійського економіста, священика, засновника концепції мальтузіанства Т. Р. Мальтуса.

Ідеї Т. Р. Мальтуса здобули чимало прихильників і відіграли важливу роль у формуванні теорії природного добору Ч. Дарвіна, бо за умов «надмірного тиску населення» виживають найпристосованіші.

Критичне осмислення зростання загроз людству з боку науково-технічного прогресу міститься в працях Б. Рассела, А. Ейнштейна, Дж. Орруелла, О. Хакслі та ін.

Важливе значення мають і цивілізаційні теорії, в яких піддано науковому аналізу як причини зникнення окремих цивілізацій, так і шляхи, знайдені людством для виходу з криз на точці біфуркації, тобто цивілізаційні революції (зокрема, антропічна, неолітична, урбаністична, осьовий час, науково-технічна революція тощо).

По-третє, в якості теоретичних підвалин глобалістики слід розглядати загальну теорію систем, методологічні підвалини якої були закладені в працях Л. фон Берталанфі, а потім були використані в спеціальних дисциплінах, зокрема в міжнародно-політичній науці. Була створена спеціальна теорія динаміки соціальних систем, в межах якої розробляються методологічні засади глобального політичного прогнозування.

По-четверте, теоретичні засади глобалістики закладались ідеями пацифізму, морального протистояння війні та іншим формам насильства, мондіалізму та неомондіалізму.

По-п’яте, особливого значення набувають футурологічні прогнози. Активно розвивається футурологія як наука про перспективи розвитку цивілізації в контексті всього комплексу глобальних проблем сучасності. Цей термін запроваджує німецький учений О. Флентхейм як назву науки про майбутнє, протиставляючи футурологію утопії. Ф. Баада сформулював наступну альтернативу: майбутнє людства — або рай на землі, або знищення. Головними факторами, що несуть загрозу для людства, він уважав:

– ефективність сучасної зброї;

– духовну та моральну деградацію людей;

– неспроможність політиків розв’язувати найважливіші проблеми.

У той же час, коли футурологія акцентує увагу на тому, що може відбутися в найближчій чи віддаленій перспективі, глобалістика ставить питання про дослідження майбутнього як визначення можливих і вірогідних подій та тенденцій загальносвітового розвитку.