Миротворчість та превентивна дипломатіяПід час опису Перших надзвичайних сил ООН у 1956 р., які спрямовувалися на Синайський півострів і було вперше застосовано термін миротворчість. Сьогодні під терміном миротворчість розуміють операції з підтримання миру та безпеки, які наприкінці ХХ століття здобули певної активізації і є одною з форм співробітництва країн світу і міжнародних організацій в питаннях миру та безпеки. Свідченням важливості миротворчої проблематики є те, що за 50 років сформувалося 3 течії теорії миротворчості: • Перша течія теорії миротворчості зародилася в 50-х роках і була панівною в часи „холодної війни”, коли дві наддержави боролися за кожну державу, яка могла в майбутньому стати сателітом тієї чи іншої системи. Поява цієї течії приписується двом книгам, які зробили революцію у воєнно-політичних поглядах і заклали підвалини сучасної політичної конфліктології. Це була книжка генерала М. Тейлора "Обмежена війна" ("Limited War") і книжка Германа Канна "Про ескалацію" ("On Escalation"). В них авторами вперше була доведена можливість виникнення конфліктів за участю двох блоків, нижчих за своєю інтенсивністю ніж загальносвітова ядерна війна Ця боротьба відбувалося на теренах третіх держав і пов’язувалося з такими поняттями, як „силова дипломатія, „кризова дипломатія”, та багато інших • Друга течія була розроблена в ООН в часи протистояння двох систем, оскільки „полюси притягання” доволі часто перебували у протистоянні і земна куля поступово занурювалася у вир війни. Тому дана течія була розроблена для вирішення конфліктів незацікавленою стороною, яка б не допустила початку третьої світової війни. Миротворча діяльність ООН складається з таких заходів: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримка миру та зміцнення миру. Превентивна дипломатія – це дії щодо запобігання виникнення спорів, їх переростання в конфлікти і локалізація конфліктів у разі їх виникнення. Превентивна дипломатія використовує ряд заходів, які спрямовуються на встановлення довіри, раннє попередження конфліктів на основі збору інформації, превентивне розгортання миротворчого контингенту та створення демілітаризованих зон [3]. Миротворчість – це дії, які є спрямовані на досягнення угоди між конфліктуючими сторонами за допомогою певних засобів. Ці засоби діляться на: - непримусові, які передбачені положенням Статуту ООН. Основними формами цих засобів є: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд та добрі послуги. - примусові, які передбачені статтею VII Статуту ООН. Основними формами цих засобів є: заходи при яких використовуються санкції та засоби дипломатичного тиску; дії з застосуванням збройних сил. • Третя течія даної теорії виникла вже після руйнації СРСР з появою конфліктів на теренах колишніх сателітів Радянського союзу. Панівними поняттями даної течії є „операції з підтримки миру” (яку розглянуто вище) та „примус до миру”. Превентивна дипломатія – дії спрямовані на те щоб не допустити перехід існуючих суперечок у конфлікт та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. Превентивна дипломатія включає: 1. заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролю за угодами сфери озброєння, проведення консультацій під егідою генсека) 2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером) 3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження екологічних та стихійних лих, загрози голоду тощо) 4. превентивне розгортання (заходи по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН в проміжок часу, що передує початку конфлікту) 5. утворення демілітаризованих зон Превентивна дипломатія, спрямована на попередження конфліктів на їх ранніх стадіях.
|
