Серед вчених, що поділяють ідею виникнення нового суспільства, заслуженою популярністю користується засновник теорії постіндустріалізму, Даніел Белл. Насправді, ці терміни вживаються практично як синоніми: інформаційне століття трактується як вираження постіндустріального суспільства (ПІС), а постіндустріалізм часто розглядається як інформаційне суспільство. Слід додати, що термін „постіндустріалізм” Белл ввів наприкінці 1950-х років, однак став замінювати словами „інформація” та „знання” термін „постіндустріалізм” близько 1980 р., коли відроджений інтерес до футурології почав зростати у зв’язку з інтересом до розвитку комп’ютерних і телекомунікаційних технологій. Згідно з визначенням Д. Белла, „Постіндустріальне суспільство – це таке суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від масового виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому втілення інновацій... все більше почало залежати від досягнень теоретичного знання... постіндустріальне суспільство... передбачає виникнення нового класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи”.
Необхідно визнати, що Д. Белл захопившись теорією ПІС, підкреслював центральну роль інформації (знання) у своєму проекті майбутньої соціальної системи. Його праця „Прийдешнє постіндустріальне суспільство” з’явилась у 1973 р., хоча основна ідея її була опублікована раніше у вигляді есе. У книзі відображені ті революційні технологічні зміни, які відбувались в розвинених країнах наприкінці 1970-х – початку 1980-х років.
Як вже зазначалося, перехід до „постіндустріальної або інформаційної ери” Белл пов’язує з третьою технологічною революцією, в основі якої лежить чотири новації:
- заміна механічних, електричних та електромеханічних систем на електронні;
- мініатюризація;
- перетворення інформації в цифрову форму;
- програмне забезпечення.
Характеризуючи постіндустріальне суспільство, Д. Белл називає п’ять його важливих компонентів:
- сервісна економіка;
- домінування технічного класу;
- осьовий принцип – центральне місце теоретичних знань як джерела нововведень;
- особлива роль технології;
- прийняття рішень в новій інтелектуальній технології.
На думку дослідника, в новому суспільстві „багатство, влада і статус не є мірилами класу... класи створюються в суспільстві за основними стратифікаціями... якими виступають власність та знання”.
Головне досягнення західного суспільства полягає в тому, що йому „вдалось оволодіти сектором, який був не під силу жодній із попередніх соціальних систем – мирним шляхом забезпечити стабільне зростання багатства і підвищення життєвого рівня”. В постіндустріальному суспільстві змінюється і ключова західна цінність – плюралізм: „Америка є плюралістичним суспільством і підійшла до прийняття нового визначення плюралізму”. Варто наголосити, що американський вчений був прихильником неоеволюціонізму і припускав, що США поведуть світ до нового типу соціальної системи – в постіндустріальне суспільство. Більше того, розвиток ПІС – це неминучий хід історії, в якому можна прослідкувати рух від доіндустріальної через індустріальну і до постіндустріальної формації. І дійсно, Д. Белл був впевнений в цьому маршруті, оскільки на початку 70-х років вважав, що постіндустріалізм „стане визначною рисою ХХI сторіччя... суспільних структур США, Японії, Радянського Союзу і Західної Європи”.
Слід зазначити, що ключову роль у своїй праці Белл відводить інформації. На відміну від попередніх епох, життя в „постіндустріальному суспільстві засновано на послугах... і є взаємодією з людьми. Головну роль відіграє не груба мускульна сила, не енергія, а інформація”. Робота в сфері послуг – це інформаційна робота і на сучасному етапі збільшується роль саме таких професіоналів. Багато уваги дослідник присвятив технологічному детермінізму. На його думку, технології є рушійною силою змін. Більше того, поєднання науки, техніки і економіки знайшло своє вираження у так званому феномені – наукові дослідження і розробки, які на думку Д. Белла, повинні були відігравати важливу роль в суспільстві, орієнтованому в майбутнє. Орієнтованість в майбутнє – ще одна риса постіндустріального суспільства – передбачає контроль за технологіями, оцінку технологій, розробку моделей технологічного прогнозу. Нарешті, суттєвою характеристикою постіндустріального суспільства, вважав Белл, стане нова інтелектуальна технологія, що використовується в прийнятті управлінських рішень. Він вважав, що до кінця ХХ століття нова інтелектуальна технологія буде відігравати таку ж провідну роль в людських справах, яку відігравала машинна технологія в минулому. Інтелектуальна технологія, в інтерпретації Белла, передбачає використання математичної або логічної техніки з метою прийняття правильних рішень.
Не менш цікавими є аргументи дослідника щодо сфери послуг: сектор послуг в економіці зростає, в той час як промисловий і сільськогосподарський сектори скорочуються, і це ще одна ознака постіндустріалізму. Сферу зайнятості дослідник розділяє на три сектори: первинний (сільське господарство), вторинний (промисловість), третинний (послуги). Саме у цій сфері Д. Белл виділяє нову категорію робітників, яких він називає „білими комірцями”. Адже виробничі послуги, такі як: інформаційна діяльність, банкова справа, робота по дослідженню і розвитку, рекламна справа, надання даних в режимі он-лайн, комп’ютерне програмне забезпечення, консультування по менеджменту – дійсно ключові показники економічної активності невиробничої сфери.
Варто визнати той факт, що американський дослідник передбачив ті зміни, які нові комунікативні технології внесуть у наше життя. Він наголошував про масове поширення інформаційних технологій, і ось вони у нас є, прогноз Белла виявився вірним. На думку гарвардського вченого, інформація і в кількісному, і в якісному відношеннях є ключовою для ПІС. З одного боку, постіндустріалізм веде до збільшення інформації, що знаходиться в користуванні. З іншого – стверджує Белл, в постіндустріальному суспільстві відбуваються якісні зрушення, особливо помітні у зв’язку із зростанням ролі того, що він називає теоретичним знанням. Іншими словами, в світі ПІС стає не просто більше інформації, тут набирає сили інший тип інформації – знання.
Постіндустріальний підхід – в його класичному, белловському, варіанті – має як багато прихильників, так і серйозних критиків. Яскравий представник „критичної соціології” американський вчений М. Постер, що належить до французької інтелектуальної традиції структуралізму і постструктуралізму, заявляє, що основним недоліком концепції Д. Белла є те, що, незважаючи на його прагнення обмежити сферу постіндустріального суспільства тільки рівнем соціально-економічної структури, він все ж таки „у своїй роботі збиває в одну загальну дефініцію постіндустріального суспільства економічні, політичні і культурні фактори”. „Звичайно, нові тенденції в економіці, зазначені Беллом та іншими авторами, мають місце. Проте їх заяви, що ці зміни ведуть до фундаментальної перебудови суспільства, до виникнення постіндустріального світу, неприйнятні для критики з позиції марксизму та інших напрямків, оскільки ці зміни кількісні, але не якісні” – зазначає американський дослідник. Більше того, неправомірним є трактування інформації як економічної складової і теоретично виправдовувати поширення товарних відносин на інформаційну сферу. Легкість, з якою інформація може відтворюватись і передаватись, уже порушує, стверджує він, правову систему, основи якої були сформовані для захисту приватної власності на матеріальні речі.
Оцінюючи реалії сьогодення, слід погодитись із Д. Беллом, що роль, яку відіграє інформація в суспільній, економічній та політичних сферах, стрімко зростає. Однак його переважно критикують за те, що не потрібно заявляти про виникнення суспільства нового типу – „постіндустріальної ери”. Адже теорія постіндустріального суспільства нереалізована, якщо розглядати її в світлі реальних соціальних тенденцій, якщо порівнювати „аналітичний концепт” з реальним світом, з’ясовується, що одне з другим не поєднується. Крім того, критики зазначають, що концепція постіндустріального суспільства виглядає досить привабливою з теоретичної точки зору, проте її дуже складно застосувати в умовах сучасного суспільного розвитку. Адже не відчувається і не має доказів того, що це все означає виникнення нового суспільства, яке би докорінно відрізнялось від попереднього. Справді, спостерігається зростання сфери послуг, „білокомірцевої” роботи, кількості професіоналів, і всі ці люди значною мірою пов’язані з використанням, збереженням і обробкою інформації, але не має жодних підстав інтерпретувати цю експансію як результат великого багатства, що виходить із сектору виробництва у сектор споживання. Навпаки, сектор послуг розширився, для того щоб підтримувати і забезпечувати стійку, взаємопов’язану економіку. Позиція критиків досить чітка і переконлива: „Не існує нового постіндустріального суспільства: зростання зайнятості в сфері послуг і відповідний розвиток висувають на перший план перевагу теперішнього у порівнянні з минулим”.
Уже ціле покоління ретельно аналізувало і оцінило концепцію Белла і, цілком зрозуміло, що виявилось багато недоліків. Тим не менше, слід визнати, що його праця залишається популярною, бо дуже рідко трапляється, щоб соціальна теорія жила більше десяти років і при цьому викликала серйозні дискусії.
Новітній постіндустріалізм у концепціях П. Дракера і М. Кастельса
Рубіж 1980-1990-х рр. можна позначити як початок нового етапу в розвитку ідей постіндустріалізму. Перш за все це пов’язано зі змінами, які відбулись у розвитку сучасної індустріальної цивілізації. А саме у 1991 році в США вперше витрати на придбання інформації та інформаційних технологій перевищили кошти виробничих технологій і основних фондів. Зростання обсягів інформаційних складових було настільки швидким, що до початку 1995 р. в американській економіці близько трьох четвертих добавленої вартості всього промислового виробництва створювалось за допомогою інформаційних технологій. В цьому ж 1995 році загальна кількість закуплених в США комп’ютерів (16,5 млн. шт.) вперше перевищила кількість придбаних автомобілів або телевізорів. Таким чином, перехід до інформаційного суспільства став набувати характеру реальної перспективи і навіть неминучої нагальної необхідності. Спеціалісти у сфері соціології, політології, економії виявились перед завданням сформулювати нові перспективи розвитку економічних і соціально-політичних систем в умовах реального функціонування технологій інформаційного суспільства.
Новітні концепції в напрямі постіндустралізму пов’язані, перш за все, з дослідженнями Пітера Дракера і Мануеля Кастельса.
П. Дракер, відомий американський економіст, один із творців сучасної теорії менеджменту, брав участь ще в дискусіях 1970-х рр. Однак свій внесок у формування нового стилю концепції постіндустралізму вніс у 1995 р., опублікувавши книгу „Посткапіталістичне суспільство”, в якій виклав свої погляди на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації.
Дослідник описує тенденції, що ведуть до подолання традиційного капіталізму, причому основними ознаками зрушень є: перехід від індустріального господарства до економічної системи, що ґрунтується на знаннях та інформації; формування нової системи цінностей сучасної людини та трансформація ідеї національної держави в бік глобальної економіки і глобального соціуму. На думку Дракера, сучасна епоха – це епоха радикальних змін основ суспільного устрою – трансформації капіталістичного суспільства в суспільство, що ґрунтується на знаннях (knowledge society).
Що дозволило перебороти ті „неминучі протиріччя капіталізму”, про які свого часу говорив Маркс – „відчуження” і „збідніння” робітників, а також ліквідувати саме поняття „пролетаріат”? Це, відповідає Дракер, революція у виробництві праці, причому початок цієї революції пов’язується з діяльністю Тейлора, який у 1881 р. почав застосовувати принципи наукової організації праці для аналізу продуктивної діяльності і проектування трудових процесів.
Усі могутні в економічному відношенні держави – Великобританія, США, Німеччина – стали такими завдяки лідерству в розвитку техніки і технології. Країни, які мали різке зростання економіки після Другої світової війни (Японія, Пд. Корея, Тайвань, Сінгапур), зобов’язані своєму піднесенню, вважає Дракер, системі професійно-технічного навчання за Тейлором. „Вона дозволила цим країнам в короткі терміни навчити робітників фактично доіндустріальної епохи, працювати на рівні світових стандартів виробництва”.
В результаті, щорічний приріст виробництва праці на 3,5-4% (подвоєння за вісімнадцять років) дозволило збільшити цей показник у розвинених країнах майже в 50 разів. Це безпрецедентне зростання і стало основою для підвищення матеріального добробуту і покращання життя населення передових країн. До 1930 р. система наукового управління Тейлора, стверджує Дракер, отримала велике поширення у всіх розвинених країнах – в результаті цього „пролетарій” перетворився в „буржуа”. Тому, робить висновок Дракер, капіталізм і промислова революція принесли вигоду перш за все робітникам, а не капіталістам – тим і пояснюється повний провал марксизму у високорозвинених країнах.
У своїй концепції Дракер співвідносить прогрес з трьома етапами змін ролі знання в суспільстві:
- - перший етап пов’язаний із застосуванням знань для розробки знарядь праці, технологій і організації промислового виробництва;
- - другий етап – застосування знань до процесів організованої трудової діяльності;
- - третій (сучасний) етап характеризується тим, що знання стають основною умовою виробництва і „знання тепер використовуються для виробництва знань”.
Зміна значення знань, що почалася 250 років тому привела до того, що знання стало сьогодні основною умовою виробництва. При цьому, звичайно, традиційні „фактори виробництва” – земля, робоча сила і капітал – не щезли, але набули другорядного значення. В сучасному суспільстві, вважає Дракер, ці ресурси можна отримувати без особливої праці, якщо є необхідні знання – таким чином, знання в його новому розумінні означає реальну корисну силу, засіб досягнення соціальних і економічних результатів. Третю зміну ролі знання Дракер визначає революцією в сфері управління, „використання знань для відшукування найбільш ефективних способів застосування існуючої інформації з метою отримання необхідних результатів – це, по суті справи, і є управління”.
На сьогоднішній день, вважає Дракер, наше суспільство знаходиться в процесі трансформації від капіталістичного в посткапіталістичне. Це створює нові рушійні сили соціально-економічного розвитку і тягне за собою нові процеси в політичній сфері.
Основні політологічні висновки, що випливають із концепції Дракера, полягають в тому, що перехід до „суспільства побудованого на знаннях” принципово змінює владну структуру суспільства – влада і контроль поступово переходять від власників капіталів до тих, хто володіє знанням та інформацією. При цьому цей перехід не відміняє значення капіталу – як правило, капітал перерозподіляється, а точки концентрації знань та інформаційних технологій стають одночасно і точками управління фінансовими потоками. У цьому зв’язку можна згадати про Білла Гейтса і його корпорацію Microsoft.
Табл.1. Періодизація етапів розвитку суспільства в напрямку концепції П. Дракера.
Етап Роки Тип революції Об’єкт інвестицій Основні ресурси Тип розвитку
1 1700/1900 промислова засоби виробництва техніка і природні ресурси екстенсивне
2 1900/1945 у виробництві праці виробничі відносини людина і капітал інтенсивне
3 1945/наш час революція в управлінні інформаційні технології і системи управління знання і віртуальний капітал інтенсивне
Слід зауважити, що Дракер підходить до постановки низки принципових соціологічних питань:
- узгодження інтересів індивідів і колективу, а також про виникнення нового типу протиріч у суспільстві;
- перегляд ролі і значення традиційних факторів виробництва;
- методологічні основи визначення ефективності використання інформації і знань.
У той же час сам дослідник не дає однозначних відповідей на більшість поставлених запитань, оскільки, на його думку, суспільство, яке знаходиться в процесі трансформації, не може бути вивчене повною мірою.
Ідеї Дракера знайшли своє втілення, перш за все, в наукових і суспільних колах США. Тому американський уряд активно розробляє і забезпечує реалізацію програм інформаційно-технологічного забезпечення населення через створення національної інформаційної інфраструктури.
Проблеми „інформаційної економіки” на сьогодні активно обговорюються і на міжнародному рівні. Наприклад, діяльність робочої групи по економіці інформаційного суспільства Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) спрямована на вивчення таких питань, як формування системи показників для інформаційного суспільства, вивчення темпів створення і ліквідації робочих місць, методів зниження соціальної напруги у зв’язку з виходом на лідерські позиції високоінтелектуальних видів робіт. Вплив концепції Дракера можна простежити у доповіді ОЕСР – „Економіка, що ґрунтується на знаннях” (1996 р.). Із доповіді видно, що більше половини вироблених у розвинених країнах продуктів і послуг є високотехнологічними і за останні 20 років ця індустрія подвоїла свою частку в промисловості. Сучасна ситуація відрізняється також і тим, що інформаційно-телекомунікаційні технології прискорили зрушення в економіці, дозволяючи все більші обсяги інформації переводити в цифровий вигляд, і полегшили процес її передачі на великі відстані з мінімальними витратами.
Отже, коротко проаналізувавши важливість ідей Дракера при реалізації сучасних концепцій і планів побудови інформаційного суспільства, перейдемо до теорії М. Кастельса, який за основу своєї концепції використовує глобальну економіку і міжнародні фінансові ринки як ознаки нового світового порядку.
Фундаментальне дослідження Мануеля Кастельса „Інформаційна ера: економіка, суспільство і культура”, що складається із трьох томів („Становлення суспільства мережних структур”, „Могутність самобутності” і „Кінець тисячоліття”) було опубліковано з 1996 по 1998 рр. Після виходу книги Кастельса визнали провідним серед усіх вчених, що займалися проблемами сучасного суспільства; він почав викладати свої погляди на телебаченні, про нього писали такі газети, як Wall Street Journal, New Statesman та Guardian. Трилогія Кастельса, що містила близько 1200 сторінок, являла собою енциклопедичний аналіз ролі інформації на сучасному етапі. Ця робота – одне із найважливіших описів характеру сучасної цивілізації після славнозвісної праці Даніела Белла, оскільки його Кастельс обійшов розмахом і масштабом свого дослідження. Після виходу цього дослідження деякі оглядачі поставили Кастельса в один ряд з Карлом Марксом, Максом Вебером та Емілем Дюркгеймом.
Головний аргумент Кастельса полягає в тому, що „інформаційна епоха” передує виникненню „нового суспільства”, яке виникає завдяки розгортанню мережі комп’ютерних інформаційних технологій і в якому пріоритетне значення мають інформаційні потоки. Слід зазначити, що Кастельс ніколи прямо не говорить про виникнення інформаційного суспільства. На його думку, усі суспільства використовували інформацію, і відповідно термін „інформаційне суспільство” не має великої інформаційної цінності для визначення особливостей нової ери.
У своєму дослідженні Кастельс здійснює розгорнутий аналіз сучасних тенденцій, що приводять до формування основ суспільства, яке він називає „мережним”. Виходячи із постулату, що інформація є таким ресурсом, який досить легко проникає через будь-які перешкоди і кордони, він розглядає інформаційну еру як епоху глобалізації. При цьому мережні структури є одночасно і засобом і результатом глобалізації суспільства. „Саме мережі, – пише Кастельс, – складають нову соціальну морфологію наших суспільств, а поширення „мережної” логіки значною мірою позначається на результаті процесів, пов’язаних з виробництвом, повсякденним життям, культурою і владою”.
Слід зазначити, що Кастельс, на відміну від Дракера, не говорить про занепад капіталізму. Описуючи наш час, Кастельс надавав перевагу терміну „інформаційний капіталізм”. Згідно з його інтерпретацією, при „капіталізмі” переважають звичні форми економічних відносин (прагнення до прибутку, приватна власність, принципи ринкової економіки і т.д.). Він зазначає, що „інформаційний капіталізм” – це особливо безжалісна, загарбницька форма капіталізму, оскільки він поєднує в собі небачену гнучкість з глобальною присутністю (чого в попередніх капіталістичних епохах не спостерігалось) завдяки мережним зв’язкам. М. Кастельс підкреслює глибинність змін (недарма його праця називається „Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура”) і одночасно робить акцент на тому, що капіталізм продовжує своє існування, став небезпечнішим і вкоренився сильніше, аніж коли-небудь.
У праці акцентується увага на особливостях „інформаційної епохи”, головною рисою якої виступають мережі, що зв’язують між собою людей, інститути і держави. Це викликає багато наслідків, але найбільшим з них є можливе посилення розриву між зростаючою глобальною діяльністю і соціальним розподілом, що загострився. Він намагається дослідити і способи, якими глобалізація посилює інтеграцію людей, а також пов’язану з нею фрагментацію і дезінтеграцію.
За Кастельсом, початок інформаційної епохи припадає на 1970-ті роки – періоду капіталістичної кризи, який ознаменував собою кінець того, що прийнято називати післявоєнним устроєм (повна зайнятість, зростаючі життєві стандарти, державна система соціального забезпечення і т.п.). Криза прискорила реструктуризацію капіталістичного підприємництва, оскільки корпорації шукали нові джерела прибутку. Сталося так, що згадувана реструктуризація співпала з виникненням, за термінологією Кастельса, інформаційного способу розвитку, явище, котре тісно пов’язане із зростанням інформації та комунікативних технологій.
Для низки дослідників поширення глобальних інформаційних мереж означає занепад національних держав, оскільки кордони не служать перепоною для електронних потоків інформації і відповідно маркетинг, виробництво і поширення цієї інформації здійснюється у світових масштабах, що розмиває кордони між країнами. У той же час Кастельс не вважає, що мережі призведуть до загибелі національних держав. До певної міри вони можуть ослабнути, проте, як стверджує Кастельс, роль їх залишиться значною. І головним чином тому, що незважаючи на тенденції до глобалізації, існує пов’язана з цим потреба в максимальній адаптації усіх учасників глобалізації. Різкі та часті зміни ринкової ситуації і можливостей їх використання стали звичними для світу, в якому „нова економіка характеризується...як ототожнення хаосу”, і в залежності від обставин національні держави стають відповідальними за використання чи невикористання нових можливостей, що відкриваються. Таким чином, національна держава збереже своє значення навіть при тому, що їй доводиться діяти в глобальному коловороті інформаційних потоків.
Кастельс здійснює короткий огляд, оцінюючи тих, що виграли і програли в глобальному інтегрованому світі, підкреслюючи серйозну різницю розвитку в країнах Латинської Америки, колишньому Радянському Союзі і новій Південній Африці. Він зазначає, що ефективні уряди йдуть курсом Японії і Сінгапуру, а „хижацькі держави”, такі як Уганда, Заїр та деякі інші африканські країни, стають маргінальними щодо глобального мережного суспільства, доповнюючи свої нестачі „політекономією жебрацтва”.
Крім того, Кастельс пояснює, в якому напрямку розвивається мережне суспільство. Новітній міжнародний розподіл праці може бути різноманітним, але спільний напрям його очевидний і має чотири варіанти, а саме:
- виробники високої вартості (ґрунтується на інформаційній праці);
- виробники великих обсягів (ґрунтується на невисокій вартості праці);
- виробники сировини (за основу береться наявність природних ресурсів);
- надлишкові виробники (користуються знеціненою працею).
Слід звернути увагу на те, що Кастельс допускає присутність транснаціональних корпорацій в мережному суспільстві. Однак, стверджує дослідник, транснаціональні корпорації повинні настільки вертикально дезінтегруватися, щоб трансформуватись в „горизонтальні корпорації”. Оскільки в мережному суспільстві, зазначає він, все залежить від швидкості відповіді на запити глобального ринку і адаптованості.
Якщо транснаціональні компанії продовжуватимуть існувати, вважає Кастельс, то лиш тому, що вони корінним чином трансформувались. Залишились в минулому глобальні імперії, дії яких планувались і направлялись із єдиного центру в метрополії. В інформаційній економіці „велика корпорація... вже не може і більше ніколи не зможе залишатись замкнутою і самодостатньою”. Тепер вона повинна поступитися повноваженнями мережним організаційним одиницям – „самопрограмуючим, самоуправляючим, основою для яких служать принципи децентралізації, участі і координації”. Таким чином, „глобалізація конкуренції перетворює велику корпорацію на павутину різноспрямованих мереж”. Як приклад дослідник наводить корпорацію Cisco, яка на 80% здійснює бізнес через свій веб-сайт.
Усе це цілком вписується в теорію менеджменту і постійно викладається на сторінках „Financial Times”. Цілком зрозуміло, глобальна економіка жвава, нестабільна і ризикована для всіх її учасників, у багато в чому це наслідок глобалізації, котра втягнула відносно захищених (завдяки внутрішньо захищеним ринкам) корпоративних гравців у жорстоку конкуренцію в світовому масштабі. Проте теза Кастельса одночасно і простіша, і значно глибша. Він стверджує, що „логіка мережі має більше влади, аніж влада в мережі”, намагаючись цим афоризмом довести, що інформаційні комунікативні технології знизили ефективність глобальних корпорацій і різко посилили позиції тих людей і організацій, які проявляють заповзятливість та ефективність в їх мережному розумінні.
Кастельс, так само як і Дракер, підкреслює визначальну роль знань для нової економіки, яка спирається на „капіталістичну форму виробництва” і має „інформаційну форму розвитку”. Проте трансформаційні процеси в економіці викликають серйозні зміни на ринку праці і у сфері зайнятості. Індивідуалізація умов найму робітників ділить робочу силу на дві категорії – висококваліфікованих спеціалістів (інформаційних працівників) та робітників фізичної праці (за Кастельсом, „робітників загального типу”). На думку дослідника, інформаційні робітники стали ключовою силою в суспільстві, так як несуть відповідальність практично за все – від створення технологій до регулювання законодавчих реформ. У той же час, другій категорії працівників буде важче зайняти своє місце в процесі інформаційного капіталізму, оскільки вони часто піддаються загрозі через свою негнучкість і непристосованість. Чим більшим буде цей розкол, тим швидше зникатимуть попередні форми мобілізації.
Потрібно звернути увагу і на те, що у дослідженні чітко наголошується на занепаді традиційного робітничого класу. Адже клас, який колись був провідником усіх радикальних політичних рухів, кількісно різко зменшується, і його заміняє робітнича сила, що виконує нефізичну працю і, як правило, це жінки. По-друге, трудова теорія вартості замінюється теорією вартості, що створюється інформацією (знаннями). Виник новий клас інформаційних робітників, що дозволяє знехтувати колишнім робітничим класом. Інформаційна праця впливає на „працю загального типу” в такій мірі, що немає жодних сумнівів стосовно того, хто відіграє в суспільстві більш важливу роль. Це проявляється по-різному: іноді „праця загального типу” витісняється автоматизацією (із застосуванням комп’ютеризованих технологій), іноді – перенесенням виробництва в інші частини світу, іноді – створенням нового продукту, до якого „праця загального типу” не може пристосуватись.
Проблемою залишається й те, що неосвіченими і неефективними для інформаційного капіталізму виступають люди, яких Кастельс відносить до „четвертого світу” і для яких не залишається жодних ролей, тому що у них немає ресурсів і навиків, котрі потребує глобалізований капіталізм. Кастельс має на увазі міську бідноту в США, і тих декласованих, що живуть пліч-о-пліч з інформаційними робітниками.
Іншими словами, Кастельс вважає, що інформаційний капіталізм кардинально трансформував систему стратифікації. Це доводить і 30% зайнятість у сфері інформаційної праці в країнах Організації по економічному співробітництву і розвитку в Європі.
Таким чином, інформаційна праця – це той матеріал, який зміцнює інформаційний капіталізм. Ті, хто сьогодні спрямовують діяльність компаній, повинні володіти інформаційними навиками, котрі дають можливість зберігати життєздатність в умовах постійних змін і повної невизначеності. Відповідно такі інформаційні робітники, які здатні аналізувати, визначати стратегії, ефективно спілкуватись, знаходити нові можливості, складають ядро капіталістичного підприємництва.
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що таке прославлення інформаційної праці дуже нагадує стару ідею меритократії, коли успіх досягається не за рахунок успадкованих переваг, а за рахунок здібностей та зусиль, докладених під час навчання. Виходячи із сказаного, інформаційна праця, незалежно від конкретної спеціальності, вимагає кваліфікованої освіти. Університети намагаються виховати конкурентоспроможних студентів, щоб закінчивши учбовий заклад, вони могли задовольнити будь-які запити роботодавців. До таких навиків відносять здатність до спілкування, робота в команді, вміння вирішити проблеми, адаптація, здатність „навчатись все життя” тощо. Ставлення Кастельса до теми інформаційної праці нагадує меритократію, оскільки він переконливо підкреслює, що успіх залежить не від (успадкованого) капіталу, а від інформаційних здібностей, які набувають головним чином в університетах.
Більше того, дослідник стурбований такими наслідками технологічного розвитку, як поширення Інтернету, оскільки це сприяє спільній тенденції, спрямованій на фрагментацію суспільства, і ця думка проходить через всю його книгу. Наприклад, кабельне і супутникове телебачення, яке виникло нещодавно, має цільову аудиторію, і тому кожна з них отримує попередньо відібрану інформацію, роз’єднуючи глядачів, скажімо, каналів MTV та Sky Sport. Відбувається глобальна інтеграція телевізійних ресурсів і це наочно демонструє компанія News Corporation відомого медіа-магната Р. Мердока, котра забезпечує диверсифікованими програмами і каналами різні ринки аудиторій. Особливо тривожить Кастельса зростання ролі домашнього способу життя, що у свою чергу пов’язано з втіленням технологій, орієнтованих на розваги і відпочинок. Така ситуація загрожує втраті загальної культури.
З іншого боку, Кастельс наголошує на тому, що існують і протилежні тенденції, які так само кореняться в технологічній сфері. Так дослідник зазначає, що Інтернет володіє „технологічно і культурно притаманними йому рисами інтерактивності та індивідуалізації”. Тим самим він може сприяти створенню електронних співтовариств, котрі більше об’єднують, аніж розділяють людей. Коротше кажучи, на думку дослідника: „Інтернет перетвориться в електронну агору”, котра призведе до створення „інтерактивного суспільства”.
Як уже зазначалось, Кастельс вважає, що перебування в мережі – умова повноцінної участі в житті сучасного суспільства. Незважаючи на свій ентузіазм з приводу зростаючих можливостей зв’язків між людьми, Кастельс із засторогою стверджує, що якщо головною складовою цього спілкування будуть розваги, то це означатиме, що не люди будуть підтримувати інтерактивне спілкування, а його будуть спрямовувати централізовані сили.
У дослідженні Кастельса аналізується політика і соціологія життя в сучасному світі. На його думку національним державам і усім пов’язаним з ними легітимізованим інститутам, котрі ми називаємо громадянським суспільством (соціальне забезпечення, право на суверенітет, класова політика, демократичний процес і групи тиску, такі, як профспілки), загрожують глобалізаційні тенденції мережного суспільства. Так, усі „держави благоденства” знаходяться під тиском у зв’язку з глобальною конкуренцією через найдешевшу робочу силу; національні економіки стає все важче контролювати через постійні валютні торги в режимі реального часу, а політична демократія неминуче замінюється інформаційною політикою, котра завдяки інформаційним та комунікаційним медіа стала глобальною, фальшивою і зосередженою на скандалах.
Справді, в умовах глобалізації ринків і капіталів поступово змінюється роль національної держави, яка через суперечності між глобальним характером діяльності транснаціональних корпорацій і локальним оподаткуванням позбавлена простору для маневру і, відповідно, реальних важелів управління. Інститути і організації громадянського суспільства, які формувалися навколо демократичної держави і соціального контракту між працею і капіталом, поступово втрачають своє значення в реальному житті людей. Причиною цього, на думку Кастельса, стала втрата структурами громадянського суспільства „легітимної самобутності”. Національні держави не можуть навіть використовувати сучасні технології для контролю над громадянами, оскільки самі держави ослаблені виникненням напівавтономних регіонів (і навіть міст).
Основною суперечністю (і відповідно рушійною силою розвитку) нового суспільства, що ґрунтується на мережних структурах, є неузгодженість між глобалізацією світу і самобутністю (ідентичністю) конкретного співтовариства. Кастельс, спираючись на концепцію французького соціолога Алена Турена, вводить поняття „самобутність опору” і „самобутність, направлена у майбутнє (project identity)”. В суспільстві мережних структур поряд з державою, глобальними мережами та індивідуумами існують співтовариства, які об’єднались навколо самобутності опору. Цей опір спрямовано проти основної тенденції розвитку сучасного суспільства – глобалізації. Важливою рисою цих співтовариств є мінімальна участь у структурах традиційного громадянського суспільства і їх, значною мірою, протестуючий характер. Щодо руху опору, то він є різного роду: від мексиканських сапатистів до неофашистських Patriots в США, від японських фанатиків до релігійного фундаменталізму в деяких версіях ісламу, від етнічного націоналізму в колишньому Радянському Союзі до територіального сепаратизму в таких місцях, як Каталонія. Ці рухи, які виникають як реакція, Кастельс не схвалює і не засуджує, він бачить в них свідчення формування нових ідентичностей.
„Нова самобутність, – спрямована в майбутнє, – підкреслює Кастельс, виникає не із колишньої самобутності громадянського суспільства, якою характеризувалась індустріальна епоха, а із розвитку теперішньої самобутності опору”. Цей рух, орієнтований на майбутнє, дослідник розглядає на прикладі екологічного і феміністського рухів, які вже мають і, без сумніву, будуть мати величезний вплив.
Аналізуючи фемінізм, Кастельс доводить, що патріархат, який був нормою людського суспільства протягом століть, втрачає свою домінуючу роль. Свідченням такого процесу є те, що жінка все більше стає робочою силою, а це тісно пов’язано із збільшенням кількості інформаційної роботи і з гнучкістю, яка вимагається мережним суспільством. По-друге, активне поширення і діяльність феміністського руху у всіх його формах. Адже ІКТ дозволили створити „коалі
