Модуль 1. Информация и информационные процессы

1. перебудова мінливості

2. еволюція процесів індивідуального розвитку

3. виникнення нових адаптацій

4. еволюція популяцій, диференціювання видів і видоутворення.

120. ЩО ТАКЕ ГЕНОКОПІЮВАННЯ (ТА ФЕНОКОПІЮВАННЯ)? Наведіть приклади.

Генотип - сукупність усіх генів організму, а фенотип – сукупність його властивостей і характеристик. Будь-який генотип здатний дати початок визначеному фенотипу, кожний з яких реалізується в визначених умовах середовища. Фенотипові реакції на нормальні зміни умов середовищі носять пристосувальний характер. Пр. листя рослин, що знаходяться на світлі і в темряві. (площа останніх збільшена, для збільшення площі для фотосинтезу) один і той самий генотип здатний забезпечити розвиток листя цих 2 типів. Фенотипові модифікації зберігають організм від стресових впливів середовища, створюють буфер, що протидіє добору.

Дарвін часто вивчав роль творчого добору шляхом порівняння його зі штучним. Пр досліження Цингером льняного рижика – буряна в посівах льону. Аналіз показав, що він утворюється під впливом несвідомого і природного добору з ярового рижика, що розводили в культурі для отримання олії. Насіння ярового рижика заносились в посіви льону людиною чи природнім шляхом. При вирощуванні його в густих і зволожених ділянках вже в першому поколінні вони набувають особливостей, характерних льняному рижику (збільшується висота стебла), ці зміни хоч і не успадковуються, але визначають можливість збереження схожих мутацій (в подальшому заміна генокопій генокопіями)

121. БІОХІМІЧНІ ТА ІМУНОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ВИДУ. ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.

Це особливості будови і складу макромолекул і перебіг певних біохімічних реакцій, характерні для особин певного виду.

Імунологічний: за серологічними тестами (за реакцією кальципреципітації, з тест.антигеном можна виявити ступінь спорідненості порівнюваних вибірок організму; встановлює індивідоспецифічну реакцію виду.

Метод електрофорезу білків: належність за картами електрофоретичних фракцій білків; відображає індивідуальну характеристику організму (для виявлення внутрішньопопуляційної генотипової мінливості). Пр. близькі види відрізняються білковим складом. Цей критерій відносять до похідних критеріїв. Відомо, що синтез високомолекулярних речовин характерний лише для окремих груп видів. Пр по можливості утворювати і накопичувати алкалоїди розрізняють види рослин в межах родин пасльонових, лілійних, обхідних. Тонка будова молекул гемоглобіну і інших пігментів дуже схожа в систематично близьких видах Інсулін знайдений лише в хордових. По розміщенню в його молекулі амінокислот всі ссавці однакові, і різняться лише невеликими ділянками. Але існує велика внутрішньовидова мінливість майже усіх біохімічних, фізіологічних і імунологічних показників., починаючи від теплостійкості тканин…до послідовності амінокислот і окремих ділянок ДНК. Пр.різке підвищення виділення сечової кислоти в сечу у одної з порід собак. Отже, біохімічна ознака, характерна підряду може бути не характерна для групи популяції одного з виду, що входить в цей підряд. Біосинтез одних і тих самих амінокислот може здійснюватися однаковими шляхами у настільки далеких видах, як E.coli i Neurospora crassa. Імунологічно види виділяють за серологічними тестами (реакції Са преципітації з тестовими антигенами, щоб встановити спорідненість порівнювальних вибірок організму, встановлюють в основному індивідуальну специфічність білків)

122. ВІЛЬНЕ СХРЕЩУВАННЯ ЯК КРИТЕРІЙ ВИДУ. ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Цілісність виду забезпечується можливістю вільно схрещуватися і давати плодюче потомство. Можливість визначення виду саме за допомогою цього критерію полегшує роботу, порівняно з визначенням по генетичному критерію. Його відносять до похідних критеріїв, адже він не враховує форми без статевого процесу, агамним, амфіміктичним, партеногенетичним формам. Відповідно велика кількість видів прокаріот, нижчих еукаріот без статевого процесу, а також деякі спеціалізовані форми еукаріот, серед тварин і рослин, що втратили вторинно здатність до розмноження. Цей критерій не прийнятний і для видів в часі, о оцінювати ступінь репродуктивної популяції між популяціями різних поколінь важко. Не можливо використовувати цей критерій для вимерлих форм усіх таксонів. Трудність використання цього критерію ще пов’язана з тим, що особини близьких видів в певних умовах можуть вільно схрещуватися між собою і давати плодюче потомство. За виключенням певної гібридної зони, між такими видами порушень будови обох видів як самостійних генетичних систем не проходить. Пр. болвани (вовки і собаки можуть вільно схрещуватися і давати потомство), підлиски..

123. ГЕНЕТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ. ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Відноситься до первісних критеріїв виду. Вид - генетично замкнена система, що складається з генетичних підсистем популяції. Це головний критерій виду, бо саме він визначає цілісність виду. Він характеризує вид, як якісний етап еволюції. Основний критерій виду заклечається в його генетичній спорідненості. Єдність виду заснована на можливості невіліровок, що виникають в популяції шляхом схрещування. Як би не були ізольовані окремі популяції і підвиди, потік генетичної інформації між ними завжди існує. Навіть одиничні міграції окремих особин повторюються на протязі сотень і тисяч поколінь, створюють потік генів. Це забезпечує інтеграцію відносно ізольованих генофондів окремих популяцій. При відсутності обміну гаметами (агамні, облігатнопартеногенетичні і само запліднюючі форми) не виникає такої генетичної єдності, що становить труднощі при розмежуванні видів. Єдність виду не порушується навіть, якщо межі між сусідніми видами нечіткі. (особини близьких видів схрещуються між собою) За виключенням певної гібридної зони, порушень будови видів не відбувається – види – генетично стійкі системи критерій.

 

 

124. ГЕОГРАФІЧНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ. ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Полягає в тому, що популяції одного виду займають певну частину біосфери (ареал), яка відрізняється від ареалів близьких видів. Підкреслює обмеженість видового ареалу – доступність екологічних умов і наявність самої території, де він адаптований. Існує дискретний комплекс умов, до яких вид виявляється пристосованим. Цей критерій відносять до первісних, дуже часто, об’єднуючи з екологічним. Розмір ареалу, його форма, розміщення в біосфері – важливі видові ознаки. Для кожного виду характерні власні межі умов життя, своя історія розвитку (що визначає розмір і характер ареалу), специфічні взаємодії з видами-конкурентами. Але цей критерій не можна рахувати універсальним, оскільки існує безліч видів з практично співпадаючими ареалами. Пр. ареал кедрового стланніка співпадає з ареалом берези Міддендорфа, пушистого тополя та даурської лиственниці. (історичний розвиток мабуть йшов паралельно, відображаючи спільність історичних умов формування визначених природних зон) Види-космополіти, ареал яких охоплює величезні площі біосфери Пр.дельфін касатка.

Визначення ареалу відсутнє для видів, що швидко розселяються, оскільки межі ареалу змінюються дуже швидко і непередбачуване. Пр. міський горобець, домашня муха, багато рудеральних рослин.

125. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРВИННИХ ТА ПОХІДНИХ КРИТЕРІЇВ ВИДУ. У ЧОМУ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ? Біологічний вид — загальна сукупність всіх рас — являє собою найбільш важливу популяционную систему в природі й в еволюційній біології. Його можна спостерігати повсюдно — у межах біотичних співтовариств й у межах природних груп. Так, сімейство оленів (Cervidae) у Північній Америці складається з наступних добре виражених видів: білохвостий олень, олень-вапіті, американський лось, кариб (Rangifer tarandus), у Європі в це сімейство входять лань, шляхетний олень, козуля, лось, північний олень (інша раса Rangifer tarandus), а колись ще й Megaloceros hibernicus.

Біологічні види зберігають відособленість завдяки механізмам репродуктивної ізоляції, які запобігають або сильно знижують обмін генами між ними. Критерії використовують для порівняння видів в добре вивчених групах організмів. Критерії – ті ознаки, точки, щоб виділити межу, відокремити види. Виділяють первісні і похідні. Первісні прямо відображають відокремленість групи, а похідні відображають степінь відхилень від похідної або первісної форми. Первісні критерії: еволюційний, генетичний, екологічний, географічний. Похідні критерії розглядають ступінь різниці між порівняльними групами, для визначення хіатосу (межі ознак, що виявляються в співставленні ознак) Виділяють такі похідні критерії: морфологічний, імунологічний, каріологічний, критерій електрофорезу білків, біохімічний, геносистематичний критерій, тестовий (вільне схрещування,; репродуктивна ізоляція). Щоб точно встановити межі існування одного виду і появи другого необхідно користуватися не одним, а якомога більшою кількістю критеріїв.

126. ЕВОЛЮЦІЙНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ. ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Вид – єдине ціле, поки всі складові популяції еволюціонують взаємопов’язано – обмінюючись генами і взаємно обумовлюють існування одна одної. Належить до первісних критеріїв виду. Вид – центральний і головний етап еволюції, це найменша неділима генетично стійка система в живій природі. З іншого боку – вид динамічний, має розпливчасті межі, лабільний. Будь який вид розсипається на безліч популяцій в природі, кожна з яких входить в свої конкретні біогеоценози, займає певне місце в ланцюгах живлення і потоках енергії. Вони обмінюються генетичним матеріалом результаті міграції окремих особин. Якщо виникає еволюційний бартер, то всередині такої популяції виникає 2, кожна з яких виявляється генетично стійкою. У випадках філетичної еволюції (без дивергенції) не спрацьовує.

127. ЕКОЛОГІЧНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ, ЗАСТОСУВАННЯ

Єдність і еволюційна судьба виду забезпечує його специфічне місце в біогеоценозах. В природі не має 2 видів з однаковим набором адоптацій. Це різноманіття робить кожний вид унікальним і створює можливість до формування кожним своєї екологічної ніші, як суми екологічних ніш окремих видів, що формують популяцію. Екологічна ніша – це результат взаємодії популяції певного виду та екологічних факторів в екосистемі. Вона визначає чисельність і густину популяції, їхні просторові та часові зміни, місце виду в ланцюгах живлення, просторове розташування в біогеоценозах.. Поняття екологічного критерію виду охоплює усі й інші первісні критерії виду. Пр. деякі морфологічно близькі види паразитних червів різняться за місцем існування в організмі хазяїна, що різні для кожного виду, часто види-близнюки квіткових рослин, що зростають в одній екосистемі, чітко різняться термінами цвітіння.. Правило Гауса: 2 види не можуть займати одну й ту ж екологічну нішу на території. Цей критерій встановлює різницю між підвидом і видом (підвид ще займає екологічну нішу предкового виду, а новий вид переходить на нову - зміна рівнів адаптації) Екологічна ніша фактично і формується даним видом! Але важко виявити (визначити межі) екологічної ніші. Вона не може існувати поза видом, виникає і зникає разом з видом. Поза видом можуть існувати лише екологічні зони (зони лісів, пустель..

128. КАРІОЛОГІЧНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ. ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Каріотип – сукупність при знаків хромосомного набору (число, розмір, форма хромосом), що характерна для того чи іншого виду. Сталість кожного виду підтримується закономірностями мітозу і мейозу. Зміни каріотипу можуть проходити внаслідок хромосомних чи геном них мутацій. Зазвичай опис хромосомного набору проводиться на стадії метафази чи пізніше профази і супроводжується підрахунком числа хромосом, морфометрією, ідентифікацією центром ери, ядерцевого організатора, супутника. Велике розповсюдження отримало виявлення особливостей будови хромосом завдяки диференційному зафарбуванню їх окремих ділянок специфічними фарбами. Результати каріотипу представляють в вигляді ідіогрм, цитологічних карт, каріограм. Проаналізовані каріотипи багатьох тисяч рослин, тварин, людей. Порівняльний аналіз каріотипів широко використовується в систематиці (каріосистематика). Виділення видів здійснюється на основі порівняння каріотипів особин, або вибірок особин з певних груп. Використовують особливо для видів двійників(види, з малою стелінню морфологічних відмінностей, пр. види-двійники серед малих гризунів) Пр. каріотип людини і шимпанзе.

129. МОНОТИПІЧНІ, ПОЛІТИПІЧНІ ТА ПОЛІМОРФНІ ВИДИ. ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.

1. Політипічні види – на широкому ареалі –варіація фенотипу

Підвиди жовтої трясогузки та комплекс форм великих білоголових мартинів (чайок)

2.Поліморфні види – У богомолів існують дві морфи: зелена і бура. Перша менш помітна на зелених частинах рослин, а друга на гілочках та сухій траві.

Кам’янка-плешанка

Іспанська кам’янка (білогорла морфа)

Іспанська кам’янка (чорногор-ла морфа)

Гібридогенний поліморфізм іспанської кам’янки

3. Монотипічні види – глуха форм (усі білі квадрати)

130. МОРФОЛОГІЧНИЙ КРИТЕРІЙ ВИДУ. ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Базується на зовнішній та внутрішній спорідненості особин одного виду.

Одні близькі види відрізняються морфологічно дуже помітно, інші — абсолютно невловимо. Прикладів першого роду дуже багато.

Другий відомий приклад відноситься до комплексу видів-двійників, раніше об'єднуваних під назвою «малярійний комар» (Anofeles maculipennis). Спостереження показали, що він зустрічається і в тих районах Європи, де малярії ніколи не було, крім того, в одних частинах він вважає за краще годуватися на людині, а в інших — виключно на домашніх тваринах; у одних районах він розмножується в солонуватій воді, в інших — тільки в прісній і т.д. Вивчення показало, що існує не один, а шість видів-двійників. Зовні вони майже невиразні, відомі поки відмінності стосуються особливостей структури яєць, числа і галуження волосків на кінцівках личинок.

Отже, ступінь морфологічних відмінностей між видами не може служити надійним критерієм їх видової самостійності: іноді свідомо різні види практично не відмінні за морфологічними ознаками.

131. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАДИ УТВОРЕННЯ МІЖВИДОВИХ ГІБРИДІВ. ЯКІ НАСЛІДКИ МОЖЕ МАТИ ЦЕЙ ПРОЦЕС?

Мул, лошак (осли з кіньми), зебра і кінь, тигр і лев, як і корова.

Руйнування гібридів

Допустимо, що якийсь міжвидовий гібрид достатньо життєздатний і плодовитий, для того, щоб розмножуватися. У такому разі F2, В1, F3 та інші подальші покоління нащадків зазвичай міститимуть значну частку нежиттєздатних, субвітальних, стерильних і напівстерильних особин. Ці типи є невдалі продукти рекомбінації, що виникли при міжвидовій гібридизації. Таке придушення потужності і плодючості в гібридному потомстві називають руйнуванням гібридів. Руйнування гібридів — остання ланка в послідовності перешкод, що перешкоджають міжвидовому обміну генами.

Перешкоди, що створюються несумісністю, і нежиттєздатність гібридів

Повернемося до вищих тварин і рослин, у яких відбувається внутрішнє запліднення і зародок розвивається в материнському організмі. Допустимо, що докопуляційні ізолюючі механізми не спрацювали і відбулася копуляція між особинами різних видів або запилення чужим видом. У таких випадках утворенню гібридів можуть перешкоджати різного роду внутрішні перешкоди, вступаючі в дію або в батьківському поколінні, або в F1.

У покритонасінних рослин між запиленням і зростанням проростка проходить багато стадій розвитку. На будь-якій з цих стадій може відбутися блокування обміну генами після міжвидового схрещування.

Схожа послідовність стадій існує у ссавців: запліднення, міграція сперматозоїдів, зачаття, імплантація, розвиток зародка, народження, зростання і розвиток дитинчати. У них також перешкоди до успішної гібридизації можуть виникати на будь-якій стадії тривалого процесу розвитку.

Всі ці перешкоди загалом відомі як: 1) перешкоди, обумовлені несумісністю, і 2) нежиттєздатність гібридів. Де слід проводити межу між цими двома категоріями? Розглянемо дві можливості, кожна з яких має свої переваги і свої недоліки. Головне, про що слід пам'ятати, де б ми не вирішили провести лінію розділу, — це те, що розвиток — безперервний процес, який може бути заблокований на будь-якій з його численних стадій.

132. НАПІВВИДИ (ПРОБЛЕМНІ ВИДИ) ТА КОЛО ФОРМ. ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.

Іноді в природі зустрічаються системи популяцій, які не можна віднести ні до хорошого виду, ні до хороших рас. Прикладом таких систем слід вважати проміжні стадії диференціації між роз'єднаними географічними расами і алопатричними видами або між екологічними расами і симпатричними видами. Проблематичні системи популяцій цього типу пов'язані один з одним генними потоками різних рівнів, проміжних між рівнями, типовими для рас, з одного боку, і типовими для видів — з іншого. В результаті характер мінливості в цих системах також опиняється проміжним між інтеграцією і уривчастістю. Для позначення систем популяцій, проміжних між расами і видами відносно схрещування один з одним, інтерградації і репродуктивній ізоляції, використовують термін «напіввид».

Безліч напіввидів є одиницею популяції більш інклюзивною ніж вид. Сукупність алопатричних напіввидів називають надвидом; сукупність симпатричних або принаймні маргінально-симпатричних напіввидів називають сингамеоном. Ряд алопатричних рас, крайні члени якого досягли симпатрії, називають кільцем рас, що перекриваються.

· Хатній та чорногрудий горобець начебто 2 окремих види, проте між ними у природі відбувається гібридизація у єсропейській частині ареалу. Так само гібриди утворюють звичайна та білошапкова вівсянки.

133. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КРИТЕРІЇВ ВИДУ В ПАЛЕОНТОЛОГІЇ.

Принципові утруднення виникають при використанні поняття «вид» в палеонтології. Тут дослідник завжди має справу з розподілом різних форм не тільки в просторі (як в неонтології), але і в часі. Ця обставина позбавляє сенсу критерій безпосередньої, «кровної» спорідненості. Як відомо, в палеонтології при розмежуванні форм використовуються практично лише морфологічні і реконструктивно-біологічні (залишки життєдіяльності, сліди, т. п) критерії. Розмежування форм видового рангу в палеонтології опиняється можливим поки лише в украй рідкісних послідовно похованих на одному і тому ж місці численних по числу особин серіях матеріалу з кошторисними морфологічними змінами в різних горизонтах. Тому поняття «вид» непридатне в палеонтології. Для позначення відрізка філогенетичного стовбура, еквівалентного виду неонтології, в палеонтології зараз все ширше використовується поняття фратрії або ж користуються не видовими, а лише родовими визначеннями.

134. У ЧОМУ ПОЛЯГАЮТЬ ВІДМІННОСТІ ТИПОЛОГІЧНОЇ ТА БІОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЙ ВИДУ?

На початку XX в. почалася ломка уявлень про вид як про морфологічно однорідну єдність («типологічна» або «монотипічна» концепція вигляду). У вивчених групах рослин і тварин основною одиницею класифікації стала географічна раса, що вважалася далі неподільною. Вид став розглядатися як група таких географічних рас (або підвидів); на додаток до біномінальної виникла триноминальна номенклатура На перших порах це привело деяких дослідників до заперечення реальності виду. Вид виявився складною генетичною системою. Особини одного вигляду мають загальний генофонд і захищені від проникнення генів іншого виду бар'єрами ізоляції (біологічна концепція виду). Вид може включати різні по образу життя і будові форми (підвиди, групи популяцій), і представники цих форм час від часу можуть схрещуватися і давати плодовите потомство. Таке розуміння виду сприяло розвитку сучасної концепції політипічного виду. Так у наш час з'єдналися воєдино здавалося б суперечливі точки зору на вид як на основну структурну одиницю органічного світу і на вид як на складну, багатолику і деколи важко встановлювану в природі динамічну систему. Концепції виду (пояснення суті цього явища) розвивались та набували змін по мірі накопичення фактичного матеріалу та розвитку теорії еволюції. Лінней визначив вид, як основну категорію систематики та ввів ієрархічну організацію таксономічних категорій. Уявлення Ліннея про суть виду лягли в основу типологічної концепції. Згідно цієї концепції види є дискретними та відокремлюються олин від одного так званим хіатусом. Хіатус – проміжок у поступовості зміни ознаки. Види реально існують в природі як сукупносі організмів. Сталість ознак, притаманних виду як і уявлення про Божественне їх створіння мали на увазі незмінність виду у часі, тобто відсутність еволюції. На практиці типологічна концепція визначала необхідність порівняння дослідної особини з типовим екземпляром виду – голотипом, паратипом, або типовою серією. Порівняння проводилися за зовнішніми ознаками, доступними без розтину особини. По мірі накопиченння знань та дослідження видів з більш докладним їх описом, було з’ясовано відсутність стабільності видових ознак, а також чітких хіатусів між багатьма видами. Гостріше поставало питання про модифікацію критеріїв виду.

Біологічна концепція виду була сформульована в ХХ ст. На базі синтетичної теорії еволюції. Осн. вклад в її формулювання зробив Майєр. За Майєром, вид можна визначити лише по відношенню до іншого, синхронного з ним, а не окремо. Сформульова Майєром концепція виду складалась з:

1. Вид визначається не відмінностями, а відособленістю.

2. Вид складається не з незалежних особин, а з популяцій.

3. Види можна адекватніше визначати виходячи з їх відношення до популяцій інших видів (ізоляція).

Вирішальним критерієм у визначенні виду є не його морфологічна відмінність, плодючисть при схрещуванні, а репродуктивна ізоляція. Осн. відмінностями між типологічною та біологічною концепціями виду є: 1) на відміну від типологічної концепції, з гідно біологічної вид не є сталим у часі. В основі виду лежить не окрема особина, а популяція; 2) відмінні основні критерії: для біологічної – репродуктивна ізоляція,для типологічної концепції – морфологічні критерії (зовнішня схожість);3) на даний момент типологічна концепція застосовується для опису видів, коли систематика таксону погано розроблена та допускається порівняння лише за зовнішніми ознаками. З іншого боку, біологічна концепція має ряд складностей у застосуванні при описі видів з розірваним ореалом та тих. Для кого є характерним нестатеве розмноження або партеногенез.

 

 

135. CУЧАСНЕ ВИЗНАЧЕНЯ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ВИДУ.

Вид - сукупність особин, що володіють загальними морфофізілогічними ознаками i об’єднаних можливістю схрещуватися один з одним, формують систему популяцій, займають певний ареал. В природних умовах види зазвичай відділені один від одного i представляють собою стійкі системи.

Вид - це досить складне явище при виявленні якого необхідний комплексний підхід. Існує 10 спільних ознак виду.

Ø чисельність свідчить, що вид є надвидовим утворенням;

Ø тип організації - кожен вид має єдину спадкову основу, що проявляеється в специфічності генетичних систем;

Ø вид - це самостійна відтворювана одиниця;

Ø дискретність - види відокремлені один від одного;

Ø екологічна визначеність -- кожен вид має комплекс пристосувань до нових умов існування;

Ø географічна визначеність – вci види розселені на певних територіях. Ареали є важ:ливою характеристикою різноманіття форм

Ø історичність – вид здатен до icтop. розвитку;

Ø стійкіть – здатен зберігати свою якісну визначеність протягом певного часу

Ø цілісність - це одиниця елементи якої об'єднані внутр. зв'язками.

Ø Вид -- це групи схрещующихся природних популяцій репродуктивно ізольовані від інших таких груп.

Особини об’єднуються в види на основі двох фундаментальних критеріїв: 1) Особини, що складають вид, практично тотожні за своїми морфологічними ознаками; 2) Особини, що складають вид, розмножуються, схрещуючись між собою і передаючи свої ознаки нащадкам.

Определение вида. Вплоть до XVII в. исследователи опирались на представление о виде, созданное еще Аристотелем, который воспринимал виды как совокупности сходных особей. Термин «вид» (лат. species — взгляд, образ) указывает на способ выделения этих совокупностей – по их морфологическому сходству. Такой подход без принципиальных изменений был использован многими выдающимися биологами, включая К. Линнея. Он установил, что в пределах вида многие существенные признаки меняются постепенно, так что их можно выстроить в непрерывный ряд. Между двумя разными видами