NНенапружений
Види дерматомікозів n Епідермофітії: ураження шкіри, міжпальцевих проміжків, стоп, нігтів, складок шкіри ¨ руброфітія (T.rubrum) ¨ епідермофітія пахова (E.flocosum) ¨ епідермофітія стоп (T.interdigitalis) Види дерматомікозів n Трихофітії: ураження шкіри, волосся, нігтів ¨ антропофільні(T.tonsurans, T.violaceum) ¨ зоофільні (T.mentagraphytis) n Мікроспорії: переважно вражається волосся ¨ антропофільні (M.ferrugineum) ¨ зоофільні (M.canis) n Фавус (парша): ураження шкіри, волосся ¨T.schoenleinii Лабораторна діагностика n Матеріал для дослідження: лусочки ураженої шкіри, волосся, шматочки нігтів n Мікроскопічний метод: nобробка матеріалу 5-10% лугом для розчинення кератину nмікроскопія нефарбованих або фарбованих розчином Люголя мазків nвиявлення міцелярних форм і спор гриба (характерний вигляд для певного роду) Лабораторна діагностика n Культуральний (мікологічний) метод ¨ недолік: тривалість дослідження (4-6 тиж.) ¨диференціація грибів за морфологією, культуральними та ферментативними властивостями n Алергічний метод n Флюоресценція при УФО ¨Microsporum
37.АКТИНОМІЦЕТИ
38.ЛЕЙШМАНІОЗ Морфологія. У життєвому циклі лейшманії проходять дві стадії розвитку: амастигот (безджгутикову), при якій лейшманії паразитують у макрофагах та інших фагоцитуючих клітинах шкіри, слизових оболонках, селезінці, печінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах організму хребетних, і промастигот (джгутикову), коли найпростіші локалізуються в просвіті кишок перенощика. Поверхня тіла амастигот покрита топкою оболонкою; довжина їх 1 —6 мкм, ширина —• 1 —3 мкм (див. форзац, рис. VII, е]. У цитоплазмі є велике ядро круглої або овальної форми, паличкоподібний блефаропласт із залишком джу-тика та вакуолі. При забарвленні за Романовським — Гімзою цитоплазма набуває блакитного, ядро — яскраво-червопого, блефаропласт — темно-червоного кольору. В організмі безхребетних (москіти) і в культурах клітин утворюються промастиготн, які досягають 20 мкм у довжину і 3 мкм у ширину. Культивування. Лейшманії вирощують у культурі клітин (макрофагів) при температурі 37 °С, на агарі з дефібринованою кров'ю кроля (сереіовище ІМІММ-агар), на якому вони розмножуються при температурі 18—22 °С і розташовуються у вигляді розетки. Патогенез захворювання в людини Збудник шкірного лейшманіозу.. Лейшманіоз у людей зареєстрований у 76 країнах світу. В Середній Азії, Закавказзі трапляються дві форми шкірного лейшманіозу, що спричиняються Ь. ігоріса. Збудником зоонозного шкірного лейшманіозу є Ь. Ігоріса уагіоіа тарг. Лейшманіоз, що спричиняється цим видом лейшманій, дістав назву також сільського, гостронекротизуючого, пустельного, мокнучого. Джерелом збудника зоонозного шкірного лейшманіозу є гризуни (піщанки, пацюки, хатні миші та ін.); перенощики — москіти з роду РЬІеЬоіоптиз. Зоонозний шкірний лейшманіоз характеризується порівняно коротким інкубаційним періодом (від 1—2 тижнів до 1,5—2 місяців), після чого на шкірі з'являються папули (лейшманіоми) з виразками. Краї виразок пухкі, обриси нерівні. Навколо лейшманіом утворюються горбки, що є результатом дисемінації збудника. Рубцювання настає через 3—6 місяців. Якщо лейшманії проникають у лімфатичні шляхи, розвивається лі.мфангіїт і, рідше, регіонарний лімфаденіт. Збудник «ніп/юпонозного шкірного лейшманіозу —Ь. Ігоріса уаг. гпіпог. Лейшманіоз, зумовлений цим видом найпростіших, називають також міським, який пізно пкрппасться виразками,- сухим. Основне джерело інфекції-- хворі па хронічну форму лейшманіозу. Зараження здійснюється перепощиком — москітом роду РЬІеЬо-іоігшя. Інкубаційний період тривалий (2—3 місяці і більше). На відкритих частинах тіла — шкірі обличчя, шиї, рук, ніг — з'являються поодинокі або множинні сверблячі папули, що поступово переходять у вузлики, які перетворюються у безболісні виразки. Вони покриваються буро-червоними кірочками, після зняття яких виявляється вкрита виразками поверхня, вистелена пухкою грануляційною тканиною з великою кількістю лейшманій. Захворювання триває близько року, іноді—до 2—10 років. імунітет. Після перенесеного захворювання виробляються несприйнятливість протягом кількох років і сенсибілізація до лейшманіозно-го алергену. В осіб, які перехворіли назоонозний шкірний лейшманіоз, несприйнятливість розвивається і до антропонозного лейшманіозу що свідчить про антигенну близькість збудників і використовується для специфічної профілактики шкірного лейшманіозу. Лабораторна діагностика охоплює виявлення лейшманій у грануляційній тканині, висівання на агар з дефібринованою кров'ю (КІММ-агар) і застосування серологічних реакцій (РЗІ\, РІФ). Лікування. Призначають мапакрин у вигляді'ін'єкцій у товщу папули. Коли лейшманіоми вкриті виразками, для пригнічення вторинної інфекції призначають антибактеріальні препарати (норсульфазол і пеніцилін). Профілактика. Боротьба з шкірним лейшманіозом передбачає загальні заходи (рання діагностика, знищення інфікованих лейшманіями собак, гризунів, москітів). Особам, що прибули у вогнища лейшманіозу, прищеплюють живу культуру лейшманій, яку вводять у верхню частину стегна або плеча. Імунізація створює стійкий імунітет. Вакцина складається із зависі штамів живих культуральних форм (промастигот) збудника зоонозного шкірного лейшманіозу.
39.ЛЯМБЛІОЗ Морфологія. Лямблія — двобічний симетричний організм гру • шовидної форми з витягнутим заднім кінцем і двома симетрично розташованими ядрами. Тіло паразита має довжину 10—28 мкм і ширину 8—12 мкм. На тупому кінці лямблії є дископодібне удавлення — своєрідний присосок, за допомогою якого зона прикріплюється до поверхні" епітелію кишок. По середній лінії тіла паразита проходять дві опорні нитки; рухається паразит за допомогою чотирьох пар джгутиків (рис. 115). Лямблії утворюють цисти овальної форми завдовжки 10— 14 мкм і завширшки 7,5—9 мкм, що мають по двоє або четверо ядер. Культивування. Ростуть на середовищах, до яких входять екстракти дріжджеподібних грибів.. Патогенез захворювання в людини. Джерелом зараження є людина, яка виділяє цисти разом із випорожненнями. Після проникнення цист у кишки їх хітинова оболонка розчиняється. Вегетативні форми лямблій розмножуються у порожній кишці, проникають у дванадцятипалу кишку і жовчний міхур. Розвиткові лямблій сприяють запальні процеси в слизовій оболонці кишок, що буває при дизентерії, гельмінтозах, а також наявність у кишковій флорі грибів. Розвиваються хронічне запалення дванадцятипалої і тонкої кишок, що зумовлює диспепсичні розлади (нудота, згага, зниження кислотності), загальне виснаження. Досить часто розвиваються холецистит, гепатит, стан підвищеної чутливості до алергенів лямблій. Імунітет не вивчено! Даних щодо постінфекційного імунітету немає. Доведено, що в процесі захворювання розвивається стан алергії. Лабораторна діагностика здійснюється мікроскопічним дослідженням дуоденального вмісту або випорожнень на наявність вегетативних форм і цист. Лікування. Застосовують фуразолідон, амінохілол, метронідазол (трихопол) усередину і в розчині для промивання дванадцятипалої кишки. При мішаній інфекції рекомендується комплексне лікування з урахуванням характеру співчленів паразитоценозу (дегельмінтизація, протидизентерійні препарати і засоби для лікування мікозів). Профілактика така сама, як і при кишкових інфекціях. При цьому слід ураховувати високу інвазійність лямблій.
40.ТРИХОМОНІАЗ
|
