Пошуки субстанціального ппервня буття

Відповідь на питання про те, що таке субстанція, по суті постає як питання про те, який реальний первень лежить в основі світу. Це може бути матеріалістичний підхід до розуміння буття, що зводить його до природних субстанцій, і як один із варіантів — до матерії, як єдиної об'єктивної реальності, що лежить в основі сутнього. У ранній грецькій філософії питання про сутність буття інтерпретувалось як розв'язання проблеми «з чого все складається?». По суті це зведення поняття субстанції до речовинного субстрату. В основу природного буття тут кладуться прості й зрозумілі первні чи група первнів, узяті з оточуючого нас матеріального світу. З цих субстратних

¹ Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской традиции. М., 1986. С. 6.

² Латинське слово «субстанція» (sub starе — букв. «підмет») дуже точно фіксує наріжну онтологічну проблему, пов'язану з пошуком першооснов буття чи такого виду буття, що лежить в основі всіх інших видів буття.

базових елементів надалі будується його загальна картина. Правда, слід зазначити, що така зовні впадаюча в очі матеріальність не просто ототожнюється з матеріальними предметами, а являє собою особливий вид філософської «спекуляції». Конкретні речовинні елементи тут лише дають смисловий імпульс подальшим метафізичним міркуванням. Подивимося, як це відбувалося.

Людина жила в оточенні стихій, змушена була з ними рахуватись й навіть боротися. Так, живучи на землі, вона зауважує, що все її життя з нею тісно пов'язане. Вона її оре, збирає на ній урожай. Вона є джерелом його життя. Вода також забезпечує людину їжею та питвом, а крім того, є найважливішим засобом пересування. Стихії землі й води безпосередньо пов'язані з практичною життєдіяльністю людини. Те ж саме людина могла сказати про повітря, яким вона дихала, і вогонь, який поставав у якості творчої та руйнівної сили. А оскільки для античності Космос сприймався як чуттєво-конкретний утвір, то цілком природно, що його основу можна було побачити саме в стихіях, які чуттєво сприймалися людиною. Відповідно виникають концепції, що базуються на цих чуттєвих інтуїціях і розвивають їх шляхом рефлексивного мислення, створюючи досить стрункі онтологічні конструкції. Найбільш повно подібного роду погляди були виражені представниками мілетської школи, які проголошували субстанцією ту чи ту стихію або групу стихій.

Так, Фалес «первнем усіх речей... вважав воду»¹. Джерелом такого припущення, що зробило Фалеса засновником матеріалістичної традиції, як уважав Аристотель, було спостереження того факту, що все виникає з води і «все нею живе», «а те, з чого все виникає, — це і є первень усього»². Однак зводити дану концепцію до чисто матеріалістичної було б великою натяжкою. Ранні античні філософи не піддаються однозначній класифікації. Їхня філософія ще занадто злита з природою, а природа — з божественним устроєм світу. У Фалеса матеріальна субстанція сама собою пасивна, і потрібно деяка сила, яка приводить цей первень у рух. «Елементарну вологу пронизує божественна сила, що приводить воду в рух»³, тому світ у Фалеса одушевлений і повен божественних енергій⁴. Така онтологічна передумова (пошук першооснови) вела до відповідної гносеологічної настанови, коли все знання необхідно було зводити до однієї основи. Поетично Фалес це виразив у такий спосіб:

Багато слів аж ніяк не передають мудру думку.

Шукай одну мудрість,

Обирай одне благо:

Так ти заткнеш нескінченноречиві язики базік⁵.

Отже, хоча субстанціональною основою і постає матеріальний первень – вода, але світ у цілому до неї не зводиться.

¹ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1.М., 1989. С. 101.

² Аристотель. Метафизика. Кн. 1. Гл. 3 // Аристотель. Соч. В 4 т. Т. 1.М., 1975. С. 71.

³ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. С. 114.

⁴ Див.: Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М, 1979. С. 71.

⁵ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. I. С. 103.

Найстарший від усіх речей — бог, тому що він не народжений. Найпрекрасніший від усього — космос, тому що він творіння бога¹.

У цей же період з'являються більш абстрактні уявлення про субстанціальну основу світу, не пов'язані з чуттєвим його сприйняттям. Так, Анаксимандр (учень Фалеса) говорить про апейрон,який не визначається через інші елементи, являючи собою якесь універсальне та неподільне ціле. Змінюються частини, елементи предмета, а ціле залишається незмінним. Точно визначити, що ж таке апейрон, неможливо. Одні вважали, що це щось середнє між вогнем і повітрям, інші – що це суміш землі, води, повітря й вогню, треті схилялися до думки про принципову невизначеність апейрона. Анаксимандра навіть дорікали, що він помиляється, не позначаючи, чим же апейрон є – повітрям, водою чи чимсь іншим? Апейрон був байдужний до стихій, а отже, і не зводився до них. Це наділяло його властивостями нескінченності й безмежності, що у свою чергу надавало йому якості саме субстанціального, а не субстратного первня всіх стихій і природних якостей. Апейрон був вічний, і йому була притаманна властивість руху. Апейрон лежав в основі походження світу й усього, що є у світі, включаючи й походження життя. Тут ми вперше зіштовхуємося з теоретичним тлумаченням субстанції – тим, що все породжує з себе, всі форми сутнього, але саме залишається незмінним і незвідним до жодного зі своїх конкретних проявів. При бажанні тут можна побачити зачатки спинозівського розуміння субстанції.

З цих позицій навряд чи можна погодитися з Аристотелем, який, коментуючи Анаксимандра, говорив, що апейрон, безумовно, є матеріальною причиною хоча б у силу його нескінченності, але визнати його субстанцією не можна, тому що та повинна бути «чуттєвим континуумом»².

Матеріалізм і монізм (як зведення всього сутнього до єдиного первня) концепції Анаксимандра були настільки сильні, що виникнення та розвиток світу він пояснював без допомоги зовнішньої божественної сили, що навіть викликало докори з боку ідеалістично налаштованих філософів. Августин відзначав, що Анаксимандр «нічого не залишив божественному розуму»³.

Анаксимен (учень Анаксимандра), полемізуючи зі своїм учителем, говорить, що апейрон — це якість найбільш бескачественной зі стихій — повітря. Тому в основі всього лежить повітря, «бо з нього все народжується й у нього знову розкладається»⁴.

Геракліт, як відомо, вважав вогонь першоелементом світу,а всі речі в нього є лиш «обмінним еквівалентом вогню — виникають з нього шляхом розрідження та згущення»⁵. Правда, Геракліт теж не так простий, тому що в окремих висловленнях вогонь у нього міцно асоціюється з розумним первнем Космосу – з Логосом, а все, що дається нам у чуттях, найчастіше не має стосунку до сутності речей. Вустами того ж Геракліта точно встановлюється причина того,

¹ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. С. 103.

² Див.: там же. С. 119.

³ Цит. за: Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. С. 131.

⁴ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. С. 134.

⁵ Там же. С. 177.

чому в пізнанні природи неможливо обійтися без діяльності метафізичного розуму: «Природа любить ховатися» і «Таємна гармонія сильніша від явної»¹.

Інші філософи клали в основу світу не одну, а кілька стихій. Лукрецій залишив поетичний опис однієї з таких систем:

...Або за основу всього беруть чотири стихії,

Саме: землю, вогонь, дихання повітря, вологу.

Першим серед перших серед них стоїть Емпедокл Акрагантський.²

На думку Емпедокла, як відзначав Аристотель, ці елементи «завжди зберігаються й не виникають, а у великій чи малій кількості з'єднуються в одне або роз'єднуються з одного»³.

Анаксагор виступає проти зведення першооснов світу до яких-небудь стихій. Первень не один або кілька, їх нескінченна множина. Вони являють собою дрібні частки (гомеомерії, або насіння речей) тих предметів і явищ, які нас оточують. Ці частки не можна пізнати чуттєво, але можна мислити. Гомеомерій нескінченно багато, і вони нескінченно ділені, виникають і знищуються шляхом з'єднання або роз'єднання, містять у собі все, але у найдрібніших кількостях. Гомеомерії матеріальні, вони ніби безладно розсипані у світі. У цьому плані вони пасивні, і для їх упорядкування необхідний Розум (Нус) як творяща причина. «Всі речі були упереміж, а розум прийшов і впорядкував»⁴. Анаксагор, отже, – один із перших послідовних плюралістів в онтології, коли в основу світу кладеться не один, а багато самостійних первнів.

Своєрідною вершиною в пошуках субстанціальної основи світу в досліджуваній традиції постає атомізм Демокріта й Левкіппа. Їх атомістична концепція виникла, з одного боку, як матеріалістична традиція, але така, що опирається на більш глибоке розуміння, ніж це було у викладених вище концепціях. Визнаючи в основі всього матеріальні первні (атоми), вона відходить від можливості їх опису на основі чуттєво-конкретних уявлень. Отже, доля абстракції тут значно зростає. З іншого боку, історично дана концепція виникла слідом за розробкою вчення про буття елеатами (яке ми розглянемо нижче), критично аналізуючи їх ідеалізм, але сприйнявши й матеріалістично переінтерпретувавши їхні сильні сторони. Вона стала своєрідним синтезом матеріалізму й раціоналізму.

В основі онтології атомістів лежить розв'язання проблеми про співвідношення буття і небуття, що була поставлена елеатами. Але тут ця проблема переосмислюється матеріалістично. Категорії буття і небуття стають не просто раціональними конструкціями (результатом тільки рефлексивної «спекуляції»), а витлумачуються фізично. Атоми (буття) протиставляються своєму антиподові – порожнечі (небуттю). Відповідно визнається існування небуття як фізичної порожнечі, порожнього простору.

¹ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. С. 192.

² Там же. С. 338.

³ Аристотель. Метафизика. Кн. 1. Гл. 3 // Аристотель. Соч. В 4 т. Т. 1.М., 1975. С. 72.

⁴Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. С. 515.

Атом¹ (букв. – «неподільне») розуміється як дрібна, непроникна, щільна частка, що не містить у собі порожнечі. Відповідно буття трактується як сукупність нескінченної кількості атомів. Порожнеча, у свою чергу, – це своєрідна умова всіх процесів, якесь вмістище, що не здійснює впливу на буття і репрезентуючі його атоми. Атоми переміщаються в порожнечі, розлитій у світі всюди немовби у вигляді особливого повітря. Це якісь матеріальні першосутності, першоелементи. Виникнення речей є певною комбінацією атомів, а знищення речей є їх розпадом на частини, а в граничній формі – на атоми. Атоми мають внутрішні або буттєві властивості (неподільність, щільність, вічність, незмінність і т.д.) і зовнішні властивості, які постають формою атомів. Тут послідовно проведений матеріалістичний плюралізм, тому що кількість цих форм нескінченна, що й визначає нескінченну розмаїтість явищ. Крім того, атом має властивість руху, що може бути здійснений тільки в порожнечі.

Перед нами розкривається грандіозна й послідовно продумана картина світу, в якій «можливі виникнення й знищення, рух, множинність речей. Атомісти «примирили» Геракліта і Парменіда: світ речей плинний, світ елементів, з яких складаються речі, незмінний»². Принципи, сформульовані атомістами, повинні мати загальний характер і тому пояснювати всі явища, в тому числі й ті, що не мають безпосередньо фізичної природи. Так, наприклад, душа — це також сукупність певних атомів. Виходячи з атомістичної концепції пояснюються також біологічні, соціальні та моральні явища³. Зазначимо, що й теорія про наявність первинних і вторинних якостей у речей, приписувана Локку, може бути виявлена у своєрідній демокрітівській «теорії відображення».

Значення атомізму було величезним. На цій філософській основі згодом базувалася фізика Ньютона. Атомізм, хоча й у сильно зміненому вигляді, дійшов аж до наших днів.

Підбиваючи підсумок викладеної лінії розвитку філософії в античності, яку ми позначили як пошуки субстанціального первня буття, можна сказати, що всі філософи даної традиції постають як натуралісти або фізики (точніше фізіологи). Це дозволяє її іноді спрощено трактувати як суто матеріалістичну. Це не зовсім вірно, тому що вода, вогонь або інші стихії, які розглядались як першооснови, звичайно, не були фізичними стихіями як такими, а лиш особливими філософськими образами.

Вода Фалеса – це зовсім не та вода, котру ми можемо пити, а вогонь Геракліта, зовсім не той вогонь, який розпалюється в нашому каміні. Це – художньо-

¹ Ми будемо використовувати термін «атом» у сучасному значенні. Древні приписували йому тільки властивість неподільності. «Атомон» – це неподільне. Таку властивість мали первісні елементи світу. Першосутній первень був у них набагато багатший за змістом, ніж сучасне розуміння атома. Первинні первні були неподільні («атомон»), а також мали інші якості (вічність, незмінність та ін.). Тому, наприклад, Лукрецій, говорячи про первні всього сутнього, «майже ніде не називає їх атомами (у латинському варіанті). Неподільність – одна із властивостей цих первнів, яка в Лукреція не заслоняє інших властивостей, хоча неподільність, мабуть, – усе-таки їхня головна властивість» (Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. М., 1991. С. 242-243).

² Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. М., 1981. С. 185.

³ Див.: Лурье С.Я. Демокрит. М, 1970.

метафізичні образи, які відсилають нас до першопричин речей у такій історичній ситуації, коли їх раціонально-метафізичний, категоріально-смисловий аналіз ще повною мірою неможливий. Філософія ще наскрізь поетична й міфологічна. Вона ще не підійшла до стадії рафіновано-абстрактних розробок. Але водночас сама спроба пошуку першопричин як таких, як якихось сутностей надає космології ранньої античності концептуального характеру, готує ґрунт для розвинутих онтології.

По суті цей підхід до пояснення світу не є у власному розумінні слова метафізичним – він ще занадто физичний і позбавлений рефлексивного філософського виміру, але зв'язок з міфом і метафоричність дозволили грекам створити концепції, котрі цілісно пояснюють устрій світобудови, без чого згодом не була б можлива метафізика як така. Розвинута й послідовна онтологія (і відповідно метафізика) обов'язково містить у собі філософію природи (або космологію в найширшому розумінні) – такий повчальний і вкрай сучасний теоретичний урок ранньої грецької натурфілософії, який могла б отримати для себе сучасна, антропологічно центрована онтологічна думка, яка часом демонстративно зневажає космологічною проблематикою. Неможливо говорити про людське буття взагалі, абстрагуючись від законів буття природи, оскільки хоча б своїм тілом людина безумовно належить природному світу й залежить від нього.