Віталій Андрійович
(нар.14.11.1928) Голова РМ УРСР (липень1987 р. – жовтень 1990 р.), Прем'єр-міністр України (червень 1994 р. – березень 1995 р.) Народився 14 листопада 1928 р. в с. Олишівка Чернігівського району Чернігівської області в родині учителів. У 1951 р. закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту за спеціальністю інженер-механік. Працював на Новокраматорському машинобудівному заводі на посадах помічника майстра, майстра, начальника бюро технічних розробок. Від квітня 1951 р. – спочатку заступник начальника, потім – начальник механічного цеху, згодом – заступник головного інженера. Від липня 1963 р. – директор заводу. З 1971 р. – генеральний директор виробничого об’єднання Краматорських заводів важкого машинобудування. Без відриву від виробництва захистив кандидатську дисертацію на тему “Утомлюваніснаміцність вуглецевої криці щодо великовантажних суднових гребних гвинтів виробництва Новокраматорського машинобудівного заводу”. Має авторські посвідчення за раціоналізаторські пропозиції та винаходи. Від вересня 1972 р. В.Масол – перший заступник голови Держплану УРСР, з 16 січня 1979 р. – заступник голови РМ УРСР, голова Державного планового комітету УРСР. 10 липня 1987 р. В. Масол призначений головою РМ УРСР. Працював на цій посаді в складний період трансформації суспільно-політичного ладу, кризи й розвалу єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу. 23 жовтня 1990 р. ВР України прийняла відставку В.Масола. Під час перших вільних виборів навесні 1990 р. обраний народним депутатом України. Після відставки з посади голови РМ зосередився на парламентській роботі. Працював у комісії ВР України з питань планування, бюджету, фінансів та цін. За представленням Президента України Л.Кравчука був удруге затверджений ВР України 16 червня 1994 р. на посаді прем’єр-міністра. Подав у відставку в березні 1995 р. Нагороджений Орденами Леніна (1966, 1986), Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1978), Знаком пошани (1960), За заслуги перед Україною. III ст. (1997), князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998), трьома медалями.
Махно Нестор Іванович (1889-1934) Український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні, керівник селянського збройного руху на півдні України в 1917-1921 рр. Неперевершений тактик ведення партизанської війни. Воював практично з усіма владами і режимами, обстоюючи інтереси селян. Кілька разів загони, очолювані Нестором Махно, приєднувалися до Червоної Армії, але радянський уряд постійного його зраджував. З 1921 р. – в еміграції в Румунії, Польщі, Франції. Помер у Парижі.
Мельник Андрій (1890-1964) Мельник Андрій (12.XІІ.1890-01.XІ.1964) – український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. В 1922 р. став співзасновником Української Військової Організації, а згодом її краєвим командантом. В квітні 1924 р. Андрій Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатись громадсько-політичною діяльністю. В 1934 р. – член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Євгена Коновальця 11.X.1938 р. став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 р. після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації України Андрій Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.ІІ.1944 р. був ув’язнений в концтаборі Саксенгаузен. Після звільнення у 1945 р. жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 р. на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Андрій Мельника обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 р. висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 р. зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.
Міхновський Микола Іванович (1873 – 1924)
Петлюра Симон Васильович (1879 – 1926) Один із лідерів Революційної української партії (РУП), яку в 1905 році було перейменовано на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Секретар (міністр) Генерального Секретаріату у військових справах Центральної Ради (1917 р.), у квітні-грудні 1918 р. – голова Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств, один з організаторів Директорії і головний отаман військ УНР, з лютого 1919 р. – голова уряду України – Директорії. У 1920 р. емігрував до Польщі, в 1924 р. – до Парижа. 25 травня 1926.і був вбитий в Парижі більшовицьким агентом.
Петрушевич Євген (1863 – 1940) Український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. – член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-1918 рр. – голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті, 19.X.1918 р. як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.І.1919 р. обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західноукраїнської Національної Ради (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.І.1919 р. Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно з рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.VІ.1919 р. у зв’язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗO УНР-ЗУНР.
|
Політичний та громадський діяч України. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Промова Міхновського на Шевченківському святі 1900 р. у Полтаві і Харкові, надрукована у Львові під назвою “Самостійна Україна”, стала програмою Революційної української партії (РУП) у перший період її діяльності. В 1917 р. – член Центральної Ради та Генерального військового комітету, один з ініціаторів організації українського війська. Ідеолог державної самостійності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму.
