Юрій (Георгій) Леонідович

(1890 – 1937)

Більшовицький державний діяч, 1-й секретар ЦК КП України (12 червня 1918-9 вересня 1918 р.), 2-й Голова Тимчасового Робітничо-Селянського уряду (28 листопада 1918-6 січня 1919 р.), Голова РНК УРСР (6 січня 1919-29 січня 1919 р.).

Народився 6 серпня 1890 р. в родині цукрозаводчика Леоніда Тимофійовича П'ятакова в селищі Мар'їнського цукрового заводу Черкаського повіту Київської губернії.

Вивчав економіку в Петербурзькому Університеті та в Західній Європі. За участь у студентському більшовицькому русі був засланий. У 1915 – 1919 рр. полемізував з Леніним у національному питанні; “люксембурґіянець”, за визначенням Леніна, російський шовініст – за В. Винниченком.

У 1917 р. голова більшовицького комітету в Києві й член Української Центральної Ради, хоч поборював її. З 12 липня 1918 р. по 9 вересня 1918 р. – секретар ЦК КП(б)У та, одночасно, член ВЦВРК. У жовтні 1918 р. призначений Головним комісаром Народного банку РРФСР. 17 листопада того ж року увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувала військами курського напрямку. Фактично, в роботі РВР участі не приймав, бо від 28 листопада 1918 р. до 29 січня 1919 р. зосередився на роботі в Тимчасовому “робітничо-селянському” уряді України як його голова.

Провадив крайньо ліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю та створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні, поборював боротьбістів. 1921 – 23 рр. очолював Центральне Управління вугільної промисловості Донбасу і відзначився як один з кращих більшовицьких господарників.

У “Заповіті” Ленін назвав Ю. П'ятакова одним з двох найздібніших працівників у партії (інший – Бухарін).

Чл. ЦК ВКП(б) у 1923-27 рр. і 1930-37 рр. У 1923-27 рр. заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР; розробив проект першої п'ятирічки на 1926 – 30 рр., в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проект підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал). Пізніше Ю. П'ятаков очолював Держбанк СРСР та інші установи. На другому показовому процесі в Москві проти так званого “антисов. троцькістського центру” у січні 1937 р. Ю. П'ятаков “визнав”, що очолював троцькістів в Україні “з метою відриву України від ”, і був разом з іншими розстріляний. Був одружений з Євгенією Бош.

Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович

(1873 – 1941)

Більшовицький політичний діяч болгарського походження, очолював уряд УСРР (січень 1919 р. – червень 1923 р.).

Народився 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Лише декілька років його життя безпосередньо пов’язані з Україною. З них чотири з половиною він очолював уряд УСРР – якраз тоді, коли посада голови уряду в компартійно-радянській ієрархії була найвища. Румунський підданий, походив з поміщицької родини з Південої Добруджі. У 1890 р. еміґрував до Швейцарії, де увійшов у зв'язки з російським соціал-демократичним рухом, потім студіював у Франції, брав участь у студентському революційному русі.

У 1904 р. заснував соціалістичну партію Румунії, а в 1914 р. – Об'єднану соціалістичну партію Балкан. Заарештований у 1915 р. й ув'язнений у Ясах, Х. Раковський у травні 1917 р. був звільнений російськими солдатами і відтоді став діячем більшовицької партії.

Шість років працював в Україні. На початку 1918 р. очолював ВЧК в Одесі й Севастополі, був членом радянської делегації на мирних переговорах у Бересті Литовькому, у травні-червні був головою Мирової Делегації РРФСР з Українською державою; 25.1.1919 р. був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном. Одночасно в Комінтерні представляв Балкани. Спочатку поставився вороже до української мови й українську націю називав “вигадкою інтелігентів”, але з 1920 р. почав поступово міняти погляди на національне питання: у 1922 р. критикував Й.Сталіна, що тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УРСР, а в грудні того ж року, при створенні СРСР, відстоював конфедерацію, з залишенням права за національними республіками на самостійні дипломатичні зв'язки й зовнішню торгівлю; на XII з'їзді РКП(б) (1923 р.) критикував Й.Сталіна за російський шовінізм і централізм. Наслідком цього було усунення в 1923 р. з посади голови Раднаркому УРСР і призначення амбасадором спочатку до Англії, а потім до Франції, звідки 1927 р. був видалений за підривну революційну діяльність.

Ще з початку 1920-их pp. пристав до троцькістів, за що в 1928 р. був виключений з партії і засланий. Після покаянного листа Й.Сталіну 1934 р. повернувся з заслання і був призначений головою делегації Червоного хреста в Японії. 31 грудня 1936 р. був знову заарештований і на третьому московському процесі (1938 р.) засуджений на 20 pоків ув'язнення. Він проходив у сфабрикованій справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку разом з М.Бухаріним, О.Риковим та іншими керівними діячами партії.

11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівців до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли, серед них був і Християн Раковський.

Симоненко