Теорія вільного виховання Жан-Жака Руссо та її послідовники Л.Толстой, К.Вентцель, Я.Корчак, М. Монтессорі, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі.Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) – французький філософ-просвітитель, письменник, педагог і композитор. На його думку, виховання повинно бути природним або природовідповідним, тобто відповідати вікові дитини і здійснюватися на лоні природи. Руссо вважав головним природним правом людини - право на свободу і висунув ідею вільного виховання, у зв’язку з чим виступав проти авторитаризму у вихованні, заперечував необхідність покарання дітей. Основними факторами виховання дітей вважав: · природу; · людей; · предмети навколишнього світу. Виховання природою здійснюється шляхом внутрішнього розвитку людських здібностей, розвитку органів чуття; виховання людьми - це привчання людини використовувати розвиток цих здібностей і органів; виховання від речей – власний досвід людини, що вона здобуває від речей, з якими має справу, які на неї впливають. Правильним виховання буде лише тоді, коли всі три чинники діють узгоджено, в одному напрямі. Основою педагогічної системи Руссо є принципи: · гуманізму (конкретизується у вигляді глибокої любові до дитини, безмежної поваги до її природи); · природовідповідності (у вихованні треба слідувати за природою дитини, враховувати її вікові особливості); · свободи (свобода фізична, свобода духу, свобода в діях і вчинках); · індивідуального підходу до дітей (дитина має все від природи і треба лише розвинути цінні якості в ній, допомагаючи в цьому природі, тобто треба знати дитину). Написав наступні праці: “Про походження нерівності між людьми” (1754), “Суспільний договір” (1762), “Нова Елоїза” (1761). У 1762 році виходить роман-трактат “Еміль, або Про виховання”. Ця праця надала автору світової визнаності. У ній Руссо показав шлях виховання нової, вільної від феодального минулого людини, людини буржуазного суспільства. Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини. Він заперечує авторитаризм у вихованні. Дітей повинні обмежувати тільки закони природи. Звідси заперечення Руссо методів покарання і примусу у вихованні. Свобода дитини може бути обмежена лише речами. Безпосереднім вираженням ідеї вільного виховання є вимога Руссо, щоб дитина була вільною у виборі змісту навчального матеріалу i методів його вивчення. Що її не цікавить, у користі чого вона не впевнена, того вона i не буде вчити. Завдання вихователя так організувати всі впливи на дитину, щоб їй здавалося, що вона вивчає те, що сама хоче, а насправді те, що він підкаже. Послідовники: Лев Миколайович Толстой (1828-1910) – російський письменник і педагог, який відстоював ідеї вільного виховання. Його педагогічні погляди знайшли відображення у статтях “Загальний нарис характеру Яснополянської школи”, “Про народну освіту”, “Про методи навчання грамоти”, “Проект загального плану організації народних училищ”, “Про виховання” та ін. Прикладом вільного виховання стала Яснополянська школа. У школі не було покарань, не було чіткого учбового плану,програми занять, домашніх завдань, зміст навчальних занять визначався інтересами учнів, заняття будувалися ц формі вільної бесіди вчителя з учнями. Вентцель (1857–1947). взамін старої школи пропонував створити «будинки вільної дитини», де б не було навчального плану, програм, класної системи уроків. Ці будинки призначалися б для дітей 3-13 років. Діти в таких домах могли утворювати групи за інтересами, грати, щось виготовляти, спілкуватися з дорослими — і все це розглядалося як шлях отримання деяких знань і корисних навичок. Систематичне навчання не передбачалося, центром занять повинні були бути майстерні. Замість постійних вчителів займатися з дітьми повинні батьки. Така модель виховання відображала погляди частини дрібнобуржуазної інтелігенції тих часів. Януш Корчак (1878 – 1942). Соціальна педагогіка Корчака отримала своє втілення в його “Будинку сиріт”, згодом в “Нашому домі”. Тут він перш за все спостерігав, аналізував поведінку груп дітей і окремої дитини в різних місцях та ситуаціях. Виходячи з власних спостережень, здійснював діагностику і конкретну виховну діяльність. У “Будинку сиріт” існувало дитяче самоврядування. Воно має цікавий досвід: “Дошка оголошень” з повідомленнями, попередженнями, проханнями і звітами; “Поштова скринька” для листування вихованців з педагогами і один з одним; “Дитячий суд”, який спонукав дітей задуматись, самокритично ставитись до себе, краще розуміти друзів тощо. Він застерігав від неправильного розуміння природи дитини. Дорослі часто неуважні до неї, вважаючи, що в дитини ще все попереду. Януш Корчак осуджував лінію поведінки багатьох батьків і педагогів у ставленні до дітей: критикувати, не дозволяти, наглядати, “стояти на сторожі інтересів дитини”, адже вона сама “не знає”, скільки їй їсти, пити, спати, прогулюватись, грати. Він помічав, що дорослі дуже часто у взаєминах з дітьми бояться доброти, вважаючи, що від дружнього спілкування діти стають нахабними і відповідають недисциплінованістю. Педагогіка М. Монтессорі підкреслює і розвиває потенційні здібності дитини, використовуючи спеціально розроблені навчальні матеріали, та ретельно підготоване середовище, приділяючи велику увагу незалежності дитини та її індивідуальним потребам. Основа філософії – це переконання, що надаючи дитині відповідну освіту і необхідну свободу, забезпечуючи її потреби та виховуючи в ній впевненість у власних силах, любов до життя, повагу, у відповідь можна очікувати такого ж ставлення, а в майбутньому вона повною мірою реалізує себе. Задача методу полягає у підготовці дитини до життя, а не до школи. Монтессорі культура міцно побудована на незалежності мислення і дій та повазі до себе, однолітків, викладачів, дорослих і світу навколо. Високий гуманізм виховної та освітньої роботи, спрямованість всієї системи до природи дитини, свобода і відсутність будь-якого авторитаризму роблять її антрополого-педагогічну систему і понині привабливою. В основу своєї системи вона поклала біологічну передумову - життя є існування вільної активної особистості. В.А. Сухомлинський вважав, що основою всього є любов до дитини, тобто виховання через любов. Повинна бути єдність у фізичному вихованні та загальному розвитку – морального, інтелектуального та естетичного. Тоді праця стає чинником виховання. Дотримувався системи виховання, в основі якої лежить принцип зважати лише на позитивний результат, що призводить до зменшення психологічного тиску на дитину. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) — грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор. У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх «Без серця, що зрозумієм», «Посмішка моя, де ти?», «Чому не прожити нам життя героями духу», «Істина школи» Ш.О.Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...
|
