Методичні рекомендації. Висвітлюючи перше питання теми, треба звернутися до ст

Висвітлюючи перше питання теми, треба звернутися до ст. 39 КК, де сформульоване поняття крайньої необхідності. На основі цих положень можна зробити висновок про підставу крайньої необхідності. Такою є єдність двох факторів: 1) небезпека, що безпосередньо загрожує інтересам особи, суспільства чи держави, та 2) неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дій, що заподіюють шкоду правоохоронюваним інтересам. Таким чином, стан крайньої необхідності виникає лише при наявності і єдності двох факторів, що вказані вище. Тому слід послідовно їх розглянути.

Перший фактор характеризує небезпеку, яка безпосередньо загрожує інтересам особи, правам даної людини чи інших громадян, або суспільним інтересам, або інтересам держави. Тут треба показати, що слід розуміти під цією небезпекою, навести приклади такої небезпеки. Далі потрібно розкрити ознаки цієї небезпеки: її наявність та дійсність.

Другий фактор – це неможливість усунути небезпеку, яка загрожує, іншими засобами, крім тих, що заподіюють шкоду. Треба показати, що така неможливість визначається відповідною обстановкою. Тому важливо проаналізувати різні види такої обстановки, навести належні приклади.

Розглядаючи друге питання, треба спочатку розкрити ознаки суб’єкта крайньої необхідності. Існують різні точки зору з цього питання, також є різні рішення в законодавчих актах інших країн. Треба проаналізувати різні позиції та зробити висновок, хто є суб’єктом крайньої необхідності, передбаченої ст.39 КК. Далі слід проаналізувати мету дій, що вчинюються у стані крайньої необхідності. Тут можна виділити найближчу, проміжну та кінцеву мету і обговорити питання про відповідальність особи за заподіяну шкоду, якщо мета крайньої необхідності не була досягнута.

Третя ознака характеризує той об’єкт, якому спричиняється шкода. Треба висловити свій погляд на поширену думку про те, що шкоду може бути завдано тільки інтересам “третіх осіб”. Дискусійним є питання й про те, може чи ні в стані крайньої необхідності об’єктом виступати життя людини.

Об’єктивні ознаки крайньої необхідності є такими: 1) вчинення дій, що підпадають під ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом; 2) завдання певної шкоди об’єкту крайньої необхідності; 3) причинний зв’язок між діями та названою шкодою. Аналізуючи першу ознаку, треба показати, у чому може бути виражена дія особи у стані крайньої необхідності. Дискусійним тут є питання, чи може мати місце бездіяльність у такому стані. Далі слід розглянути питання про час вчинення дії у стані крайньої необхідності. Треба проаналізувати ситуації так званої “передчасної” та “запізнілої” крайньої необхідності.

Розглядаючи питання про шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності, треба виходити з положень ст.39 КК: заподіяна шкода може бути менш значною, ніж відвернута шкода або рівнозначна такій шкоді. Це і є межі крайньої необхідності. Треба розкрити, яка шкода є менш значною та рівнозначною, який для цього використовується критерій, як це питання вирішується в КК інших країн.

Остання ознака крайньої необхідності стосується суб’єктивного відношення особи, що знаходиться у стані крайньої необхідності, до її підстав, а також до вчинюваної дії та до заподіяння шкоди об’єкту. Особливу увагу слід приділити положенню, що сформульовано в ч.3 ст.39 КК.

Розглядаючи третє питання теми про перевищення меж крайньої необхідності, треба мати на увазі, що за чинним правом таке перевищення визначене інакше у порівнянні з КК 1960 року. Перевищенням меж крайньої необхідності визнається спричинення більш значної шкоди правоохоронним інтересам у порівнянні з відвернутою шкодою. Виходячи з цього, треба проаналізувати, яка шкода є більш значною, як можна її співвідносити із шкодою відвернутою. Далі висвітлити питання про кваліфікацію перевищення меж крайньої необхідності, а також щодо врахування вказаного перевищення як обставини, що пом’якшує відповідальність.

Наприкінці роботи треба відмежувати крайню необхідність від необхідної оборони та затримання злочинця за підставами вчинення відповідних дій, їх ознаками та відповідальності за перевищення меж завдання шкоди.

Нормативні акти та література:

1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.
2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1973-2010. / Гуторова Н.О., Житний О.О. – Х.: «Одисей» 2011.
3. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. Комент. / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін..; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. 4-те, допов. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 1208 с.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін..; за ред.. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – 456 с.
5. Энциклопедия уголовного права. Т. 7.Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: Издание проф. Малинина, 2007. – 723 с.
6. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – С. 226-271.
7. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. – Київ: Укр. академія внутрішніх справ, 1993. – С. 5-33.
8. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955.
9. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: Изд–во Саратов. ун–та, 1981.
10. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность.– Л.: Изд–во Ленингр. ун–та. – 1956. – С.90–114.
11. Паше–Озерский П.П. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1962.
12. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Харьков: Изд–во Харьк. ун–та, 1986.
13. Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника. – Минск: Изд–во Белорус. ун–та, 1974.