Схема 5

Схема психофізіологічних процесів і механізмів аудіювання

 

 

 

Отже, можна твердити, що чіткість сприймання мовлення на слух визначається чіткістю наших слухових і мовномоторних відчуттів. Навчити аудіювання означає в першу чергу сформувати міцні слухові та мовномоторні навички або відчуття. Формування слухо-вимовних навичок потрібно проводити в таких напрямках:

· Навчити учнів сприймати, впізнавати і розрізняти звуки мовлення і правильно їх вимовляти;

· Навчити учнів сприймати інтонаційні сигнали, які визначають членування речень на синтагми і навчити правильно інтонувати іншомовні речення;

· Навчити учнів сприймати паузи, логічний наголос у фразах, які пов’язані з комунікативним наміром мовця і самим правильно це робити;

· Навчити учнів сприймати ненаголошені допоміжні слова і службові частини мови у комплексі з повнозначними словами і відповідно їхвимовляти.

На етапі сприймання слухач, щоб осмислити все повідомлення, виокремлює у суцільному потоці мовлення окремі лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова). За членування відповідає механізм сегментування мовленнєвого ланцюга. [10] Членування відбувається завдяки і на основі впізнавання в мовленнєвому потоці слів, граматичних структур з опорою на їх зовні інформативні ознаки. Впізнавання супроводжується ідентифікацією, тобто зіставленням граматичних ознак почутої фрази із фразовим стереотипом, який зберігається у довготривалій пам’яті, а під час сприймання поступає в оперативну пам’ять і “накладається”, як матриця, на сприйняті сигнали. Звуковий образ слів співвідноситься також з їх значенням.

Методичний висновок 2: З метою швидкого і правильного впізнавання ГС та ЛО під час сприймання усного мовлення треба вже на етапі формування лексико-граматичних навичок говоріння закладати в довготривалу пам’ять учнів а) якомога більше мовленнєвих зразків, типових ГС, б) міцний зв’язок між звуковим образом слів та їхнім значенням.

Методичний висновок 3: Це означає, що фонетичні, лексичні, граматичні навички говоріння слід формувати у комплексі, шляхом багаторазового пред’явлення мовних явищ на слух і шляхом багаторазового проговорювання їх на рівні слів, словосполучень, фраз під час вправляння.

Як бачимо, психічні процеси впізнавання і ідентифікації здійснюються на базі механізму довготривалої пам’яті.

Наступний психофізіологічний механізм сприймання мовлення на слух - це механізм антиципації, тобто передбачення мовного (синтаксичного) і смислового розгортання висловлювання. Прогнозування синтаксичної структури кожного речення відбувається по початкових граматичних сигналах, а передбачення смислу речень та всього тексту – на основі смислу сприйнятих окремих слів, синтагм або смислу початкових фраз.Передбачити смисл речень, як і мовлення в цілому, допомагають такі фактори як ситуація мовлення, контекст, особливості того, хто говорить, мовленнєвий досвід спілкування в цілому.

Методичний висновок 4: Щоб сформувати в учнів механізм антиципації, треба постійно і свідомо звертати їхню увагу на інформативні зовні ознаки, насамперед, граматичних структур і вчити учнів розпізнавати їх під час усного мовлення і читання спочатку шляхом колективного аналізу, потім шляхом перекладу.

Прогнозуючи синтаксичний та смисловий розвиток фрази (мовлення), ми повинні утримати вже сприйняту мовну інформацію (слова, синтагми) в оперативній пам’яті протягом певного часу, який потрібний нам для осмислення почутого. Чим краще розвинена оперативна пам’ять, тим більший обсяг інформації ми можемо утримувати і тим швидше ми можемо її опрацьовувати, тим успішніше буде кінцевий результат процесу аудіювання.

Отже, методичний висновок 5:На кожному уроці треба систематично і послідовно розвивати оперативну пам’ять учнів. Про прийоми тренування оперативної пам’яті ви дізнаєтесь з глави 14, § 1.

Процес сприймання мовлення на слух не обмежується лише роботою органів відчуття. Над мовленням, яке поступає в мозок людини по слуховому й мовномоторному каналах, здійснюються складні розумові операції, які в кінцевому результаті приводять до сприймання смис­лу повідомлення.Завдяки механізму осмислення мовна інформація, що утримується в оперативній пам’яті, “стискується”, перетворюється в образну і зберігається вже не на рівні окремих слів чи речень, а на рівні узагальненого скороченого коду – коду смислу. Це звільняє оперативну пам’ять для прийому нової інформації.

Складний процес сприймання, переробки і осмислення звукової інформації завершується розумінням або не розумінням почутого повідомлення.

Розуміння сприйнятої на слух інформації буває різної глибини або рівнів. Розуміння повідомлень на рівні окремих слів, синтагм, речень в методиці називають словесним розумінням. Це є перший, найбільш елементарний рівень розуміння тексту – рівень значення.

Наступний, більш високий рівень розуміння текс­ту є розуміння його предметного змісту. Це сприймання фактів текс­ту, всього того, що відбулось і зким відбулось. Цей ступінь ро­зуміння називають предметним розумінням. Предметне розуміння має значення не лише у сприйманні фабульних текстів, але також і в сприйманні текстів описового характеру. Якщо текст містить опис зовнішності людини, картини природи, спо­собу роботи якогось механізму, то при такому рівні розуміння в уя­ві того, хто слухає, виникає зорова картина описуваного. Тут вели­ку роль грає образне мислення людини. Такий рівень сприймання опи­сових текстів називають предметно-образним.

Наступний по складності й досконалості рівень розуміння - це сприймання причинно-наслідкових зв’язків тексту, розуміння основ­ної ідеї тексту. Такий рівень сприймання тексту називають ло­гічним розумінням. Він досягається в результаті складних розумових операцій. Він вимагає від учнів досить високого рівня розумового розвитку.

Цими рівнями розуміння не обмежується весь процес розуміння тексту. Наступний ступінь розуміння - це з’ясування того, що в текс­ті безпосередньо не виражено, але домислюється, а також розуміння емоційного забарвлення висловлювання. Таке розуміння називають розумінням підтексту. Схопивши тон висловлюван­ня - жартівливий, іронічний, серйозний, драматичний,ми починаємо розуміти багато такого, що не виражено безпосередньо в словах.

Те, що ці рівні розуміння тексту розглядаються окремо, не оз­начає, що вони відбуваються послідовно, один за одним. Всі ці рівні можна об’єднати в один рівень смислу або надмовного розуміння.

Методичний висновок 6: Мета навчання аудіювання у загальноосвітній школі полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти усне мовлення на рівні смислу цілого тексту.

З викладеного зрозуміло, що процес сприймання мовлення на слух є досить складною розумовою діяльністю з декодування і звукової, і смислової інформації і матиме позитивний результат лише за умов правильного функціонування і чіткої взаємодії всіх механізмів аудіювання.