Завдання 8. Що вивчає загальна психологія у вузі, а також інженерна та екологічна психологія?

В курсі загальної психології у вузі вивчають: когнітивні процеси (відчуття, сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, уяву, мовлення), психологію особистості (емоції, волю, мотивацію, характер, темперамент, здібності), психологію людини у суспільстві (діяльність і спілкування людей, взаємостосунки, сприйняття та взаєморозуміння людей).

Що вивчає інженерна психологія та ергономіка? Здавна у процесі створення знарядь праці враховувалися різні характеристики людини (організацію робочого дня, робочі рухи, боротьбу з утомлюваністю), бралися до уваги фізіологічні властивості людини. Наразі на перший план виступає проблема пристосування техніки та умов праці до людини.

Відомо, що з розвитком техніки зростає значення людського фактору на виробництві. Роботу людини з технічними пристроями нині розглядають у взаємозв¢язку, в якому діяльність людини і машини об¢єднана єдиним регулювальним контуром. Саме так виникло поняття системи «людина-машина» (СЛМ). Вимоги, що висувають СЛМ до людини, стосуються перш за все психічних властивостей людини, бо від них здебільшого залежить їх інформаційна взаємодія. Потреба у вивченні цих властивостей спричинила виникнення нової науки – інженерної психології.

Отже, інженерна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини і техніки з метою використання їх у практиці проектування, створення й експлуатації систем людина-машина (СЛМ).

Інженерна психологія дає рекомендації з конструювання техніки, організації управління технологічними процесами, відбору і підготовки спеціалістів, які обслуговують техніку. Ці вимоги доповнюються вимогами інших дисциплін (фізіології, гігієни, анатомії, антропометрії, біомеханіки).

Інженерна психологія взаємодіє з такими дисциплінами, як кібернетика, системотехніка, загальна теорія систем, теорія зв¢язку, технічна естетика, художнє конструювання... Пізніше навколо інженерної психології виникла так звана ергономіка (грец. еrgon – робота, nomos – закон), що розглядає системи “людина-техніка-середовище” (СЛТС), висвітлюючи фізіологічно-гігієнічний аспект досліджень і рекомендацій.

Отже, ергономіка – науково-практична дисципліна комплексного вивчення, вдосконалення і проектування трудової діяльності людини в системах СЛТС на підставі врахування вимог різних наук про працю з метою забезпечення ефективності, надійності і безпеки праці.

Термін вперше був прийнятий в Англії у 1949 р., коли група англійських вчених організувала ергономічно-дослідницьку спілку. Пізніше виявилося, що термін вперше використав у 1857 р. польський природознавець В. Ястшембовський, який позначив ним науку про працю, що ґрунтувалася на закономірностях науки про природу.

В Росії передумови комплексного підходу до вивчення оптимізації трудової діяльності були закладені у 20-30 рр. ХХ ст.; 1921 р. засновано Центральний інститут праці (Москва), в якому набули свого розвитку ідеї соціальної інженерії, які мали кібернетичну спрямованість. Ергономіка як наука сформувалася пізніше. Провідною в ергономіці є сьогодні ідея координації роботи всіх спеціалістів, які займаються проблемами праці. У сучасному виробництві людина несе відповідальність за ефективність роботи всієї системи.

Як помітив академік А. І. Берг, наразі ланцюг “людина-машина” ускладнюється, і це пов¢язано, по-перше, з тим, що “... не існує безвідмовно працюючих механізмів і машин,...що вимагає негайного втручання і виконання ряду операцій управління, і притому нерідко за такий короткий термін, який перевищує фізичні і психологічні можливості людини”. А по-друге, передбачити всі ситуації неможливо, тому керівна роль залишається за людиною.

Декілька прикладів. Так, космонавт Глен у першому орбітальному польоті взяв управління кораблем на себе і здійснив посадку (автоматика відказала). У польотах “Friendship - 7” і “Схід - 2” космонавти скористалися ручним управлінням. Техніка не витримала. Американські дослідники довели, що надійність автоматизованих систем при польоті навколо Місяця – 22%, з участю людини – 70 і 93 %. До речі, частка неавтоматизованого виробництва зменшилася з 76 % до 8 %, збільшилося автоматичне – з 12 до 32 % і автоматизоване – з 12 до 60 %. Отже, багато видів сучасної праці наближається до операторської діяльності.

Про важливість інженерно-психологічного, ергономічного підходу до проектування систем СЛМ говорить статистика: 40 % загальних відмов було зафіксовано при випробуванні ракет; 63, 6 % – на морському флоті, 81 % – в авіації, причому всі технічні відмови зумовлено помилками людини.

За даними ООН щорічно 250 тис. чоловік гинуть в автокатастрофах, а більш ніж 7 млн. зазнають травм; у 80% випадків це відбувається внаслідок неадекватних дій людини. Втрата працездатності операторами і диспетчерами АСУ через нервово-психічні захворювання настає у 40-45 років. За умови використання рекомендацій інженерної психології та ергономіки час роботи операторів зменшився на 30 %, але обсяг роботи зберігся, тобто продуктивність праці підвищено на 15–20 %.

Наразі перед ергономікою висунуто проблеми, які визначають предмет і методи ергономіки: 1) як подолати суттєву відмінність між проектувальною та експлуатаційною надійністю СЛТС; 2) як зменшити кількість нервово-психічних захворювань, викликаних “індустріально-інформаційним” стресом; 3) як зменшити травматизм людей на виробництві, транспорті, побуті; 4)як уникнути високої плинності кадрів через невдоволення працівника своєю працею, відсутність можливостей розвитку особистості працівника, наявність “психологічного бар¢єру” щодо нових видів автоматизованої діяльності.

Структуру ергономіки зумовлюють її цілі: по-перше, це досягнення високої ефективності функціонування СЛТС і безпеки праці в ній; по-друге, – створення умов, що сприяють розвитку особистості, зберігають здоров¢я людей, які беруть участь у трудовому процесі.

Результати дослідження ергономічного й експлуатаційного забезпечення СЛМ показують, що найраціональнішим є системний підхід до врахування можливостей людини, який дає змогу розглядати системи СЛМ як єдине ціле з позицій взаємодіючих компонентів. Однією з фаз реалізації такого підходу є обґрунтування структури загальних ергономічних вимог до проектованих систем.

Ергономічні вимоги визначаються ергономічними властивостями людини-оператора і встановлюються з метою оптимізації її діяльності в системі СЛМ, тобто ергономічні вимоги задаються в системі згідно з властивостями людини-оператора і забезпечують реалізацію такої логічної послідовності: властивості людини – ергономічні вимоги – ергономічні властивості системи – ефективність системи.

Що вивчає екологічна психологія? Екологічна психологія – це розділ психології, змістом якого є вивчення особливостей психічних явищ, пов¢язаних із взаємодією спільнот людей і природно-антропогенного макросередовища, а також результатів цього вивчення для вирішення практичних завдань, спричинених екологічними проблемами.

Екологічна психологія вивчає психологічні проблеми людини, пов’язані з матеріальним, предметно-природним середовищем свого життя. Ці взаємини (людини з природою) виявилися незбалансованими, побудованими на інших основах, ніж природні біогеоценози і стали предметом вивчення соціальної, медичної екології, екології людини, екологічної психології... (Грецький термін біо + гео + ценоз – загальний, означає складну природну систему, що об¢єднує на основі обміну речовин й енергії сукупність живих організмів (біоценоз) з неживими компонентами – умовами життя; до живих компонентів біогеоценозу належать автотрофні організми – рослини, і гетеротрофні – тварини і люди.

Мета екологічної психології – відшукати сталі зв¢язки між матеріальним середовищем, його психічним відображенням та поведінкою людини в ньому. Фахівці з екологічної психології пропонують різні системи класифікації типів середовищ (екологічно чисте – забруднене, природне – штучне, первинне – вторинне, побутове – виробниче), вивчають вплив того чи іншого типів на психологічний стан, працездатність, поведінку і взаємини людей, сприймання та розуміння ними інформації.

Одержано дані про характер психічних розладів у зонах екологічної небезпеки, в урбанізованому середовищі, а також про специфічні захисні механізми, які допомагають запобігти цим розладам.

Досі існує проблема психологічної реабілітації людей, потерпілих під час аварії на ЧАЕС. Для багатьох з них характерні: високий рівень тривожності, звуженість життєвої перспективи, обмеженість кола інтересів проблемами, пов¢язаними з пережитим лихом. Мають діяти служби психологічної допомоги.

Розв¢язанню численних завдань екологічної психології сприяють теоретичні пошуки, зокрема, спроби знайти такий специфічний об¢єкт дослідження, в якому психологічні і середовищні явища існували б у нерозривній цілісності. Цікаві дослідження американських вчених цього напряму – Р. Баркера та І. Альтмана.

Р. Баркер об¢єктом дослідження вважає “місце поведінки”, тобто певним чином організоване фізичне середовище, в якому виникають стереотипні форми поведінки людини і певний психологічний настрій. Так, місцем поведінки є бібліотека, стадіон, бар. Організуючи місця поведінки, можна регулювати психічну активність, стосунки та дії людей у цих місцях. Наприклад, доведено, що від розміщення столів і стільців у службовому приміщенні залежить активність спілкування між працівниками: найбільш активно, якщо використано схему “круглого стола”, найменш – коли схема “президія – зал”.

І. Альтман спробував інтегрувати в єдину систему психічні і середовищні явища через аналіз ролі фізичного простору в становленні “Я” людини. За значущістю він розділив території на первинні, вторинні і спільні.

Первинні території – це простір, особисте користування якого людиною чи групою безперечно визнають інші. До цього простору людина ставиться як до самої себе, прикрашає, зберігає його... Це фізична і психологічна реальність. Наявність чи відсутність первинної території впливає на ставлення людини і до себе, і до інших.

Потребу в первинній території вважають однією з базових потреб людини, яка має свої витоки в поведінці тварин (позначити територію, що є доцільним). Територіальна поведінка людини зумовлена соціальними чинниками. Особистість ототожнює себе з місцем, де вона перебуває, з предметами, що їй належать.

Почуття територіальності дає змогу людині зберегти нормальне сприймання багатьох життєвих цінностей. Територіальні потреби людини можуть змінюватися на відміну від тварин.

Існує ще й особистий простір людини – це невидима оком територія навколо тіла людини, порушення якої іншими людьми небажане. Особистий простір пересувається разом з людиною; щоб його забезпечити людина проявляє територіальну поведінку. А коли звужується особистий простір через об¢єктивні обставини, активізуються механізми, що допомагають людині зберегти свою автономність (читання книжки у переповненому транспорті). Це символічні жести як прикордонні стовпи.

Діє тут і культурна традиція: у народів Сходу відстань між співрозмовниками ближча, за відстань між співрозмовниками західних країн.

Якщо людина не може захистити свою первинну територію і особистий простір, вона відчуває втрату індивідуальності і приниження своєї гідності.

Вторинні території – це місця громадського використання, які в певний час відчинені для всіх: лікарні, гуртожитки, вокзали... Іноді такі місця мають занедбаний вигляд, викликають негативні емоції. Проте коли за ними закріплюють статус первинних, стан речей змінюється, що є одним із шляхів упорядкування таких місць. Але загальне вирішення проблем вимагає глибшого вивчення психологічних закономірностей, поведінки людей на спільних територіях.

Спільні території спричиняють безліч психологічних проблем, оскільки на мешканців міст-мегаполісів діє величезна кількість подразників, плюс – соціальні контакти, які служать фоном життя міської людини. Індивід має адаптуватися до численних впливів і платить за це високу ціну: відчуженням, апатією, знеособленням, зниженням чутливості до всього (до соціальних подразників у т.ч.), байдужістю (обминаємо людину, що лежить на асфальті), прямим ігноруванням прохання допомогти. Психологи пояснюють це розмиванням відповідальності за умов великої кількості спостерігачів події. Встановлено зворотну залежність між кількістю присутніх та прагненням людини втрутитися в події. Людина наодинці швидше надасть допомогу, ніж у натовпі.

У багатьох країнах проблему подолання негативних наслідків урбанізації вирішено створенням територіальних громад найближчого сусідства. Це райони певної якості забудови, населення яких добирається за близькими професійними чи соціальними ознаками (середній клас, робітники заводу Форда). Під час вивчення таких мікрорайонів установлено, що спільними рисами мешканців є взаємодопомога, доброзичливість, товариськість, дбайливе ставлення до громадських місць та об¢єктів, високий рівень самоврядування. Яскраво виявляються феномени ідентифікації з місцем проживання, воно перетворюється на предмет гордості людини, частину її уявлень про себе. Продовженням “Я” людини стають не тільки будинок, автомобіль, а й район, де вона живе, бо він набуває властивостей первинної території.

Отже, фізичне середовище людини не є одвічно даним, воно може плануватися, проектуватися з урахуванням перспектив розвитку особистості, гуманізації її відносин з довкіллям. Екологічна психологія справляє виховну й терапевтичну дію на людину, встановлює її порушені зв¢язки зі світом (Психологія / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред.. Ю. Л. Трофімова. – 3-тє вид. стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 513–516; 539–543).