Як за допомогою бінокулярних і монокулярних підказок людина сприймає світ?
1 підказка. Предмети зменшуються і стають менш виразними, віддаляючись від нас; і збільшуються – наближаючись. Це відносний розмір. З двох об’єктів, які здаються однаковими, далі від нас перебуває той об’єкт, чий образ на сітківці менший. □▫ 2 підказка. Інтерпозиція. Якщо один предмет перекриває інший, то ми сприймаємо його як розташований ближче.
3 підказка. Відносна чіткість. Оскільки світло від далеких об’єктів проходить крізь товщі шари атмосфери, невиразні об’єкти здаються нам розташованими далі, ніж об’єкти з виразними контурами. ▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒ 4 підказка. Градієнт текстури. Ми сприймаємо поступову зміну грубих і виразних тканин текстури тонкими і розпливчастими як ознаку збільшення відстані. Дальні об’єкти здаються меншими і компактнішими (щільно розташованими). ▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫▫
□ □ □ □ □ □ □ 5 підказка. Відносна висота. Об’єкти, розташовані у нашому полі зору на великій висоті, ми сприймаємо як розташовані на великій відстані (але це не відповідає дійсності (ілюзія розміру). 6 підказка. Відносність руху. Коли ми рухаємося, здається, що нерухомі предмети рухаються у зворотному напрямку, причому чим ближчий об’єкт, тим швидше від рухатиметься. А щодо об’єктів, розташованих за пунктом фіксації погляду, швидкість їх сповільнюється у міру віддалення пункту фіксації погляду. Наш мозок користується цими підказками швидкості і напряму для визначення відстані до об´єкта. 7 підказка. Лінійна перспектива. Ми сприймаємо видиму збіжність паралельних ліній як підказку для визначення відстані. Чим ближче вони збігаються, тим більшою здається відстань до них. Лінійна перспектива буває причиною нещасних випадків при переході через залізницю, коли люди неправильно оцінюють відстань між собою і потягом. Велика довжина потягу створює ілюзію меншої швидкості руху, ніж насправді.
8 підказка. Відносна яскравість. Об’єкти, розташовані поряд з нами, віддзеркалюють для очей більше світла, тому з двох об’єктів менш яскравий здається віддаленішим. З цією ілюзією пов’язані деякі нещасні випадки. Може здаватися, що автомобіль, який рухається у густому тумані з увімкнутими фарами, перебуває на більшій відстані від нас, ніж насправді. Як людина сприймає рух? Наш мозок розраховує рух, покладаючись на те, що об’єкти, які зменшуються, – віддаляються, які збільшуються, – наближаються. Але це не єдина підказка для визначення руху. 2 підказка. Швидка зміна образів створює рух (явище «фі-феномена»).Художники мультиплікатори знають, що мозок інтерпретує швидку зміну образів, які трохи відрізняються, як рух (стробоскопічний ефект). Швидко змінюючи 24 картинки щосекунди, мультиплікатори створюють ілюзію руху. Рух відбувається не у фільмі, а в нашій голові. (Світлова реклама також основана на використанні фі-феномена). Завдання 6. Прочитайте текст, дайте відповідь на запитання, як комп´ютерна система має розпізнати об’єкт, незважаючи на зміни його розміру, форми, яскравості, кольору. Яка властивість має бути притаманна такій системі, щоб вона розпізнавала об´єкти, подібно людині? Як відомо, константність сприйняття дозволяє сприймати об’єкт незмінним, навіть якщо подразники, які ми дістаємо від нього, змінюються. Постійність форми і розміру дозволяє нам сприймати знайомі нам об’єкти як ті, що мають постійну форму і розмір: двері, що відчиняються; автомобіль на великій відстані. Сприйняття відстані підказує нам його справжній розмір. Взаємозв’язок між розміром предмета і віддаллю дозволяє пояснити декілька відомих ілюзій. Місяць здається нам більшим, коли наближається до лінії горизонту, ніж коли він перебуває високо в небі, бо об’єкти, що перебувають між нами і Місяцем на горизонті, впливають на наше сприйняття – Місяць здається дальшим і більшим за розміром. Постійність яскравості. Білий папір відбиває 90 % світла, чорний – 10 %, але при сонячному світлі чорний папір може відбивати у 100 разів більше світла, ніж білий у приміщенні. Але папір чорний. Це свідчить про постійність яскравості – нашої здатності сприймати об’єкт як однаково яскравий, навіть за умов різного ступеня освітленості. Сприймана яскравість залежить від кількості світла, що відбивається об’єктом порівняно з фоном. Так, сіре на чорному фоні здається темнішим, ніж на білому. Отже, ми сприймаємо світ не таким, яким він є, а таким, яким він нам уявляється. Завдання 7.Дайте відповідь на запитання: 1. Якою мірою наша здатність сприймати об’єкти є вродженою чи тією, що ми придбали? 2. Якщо б у нас з дитинства була катаракта, сприймали б ми нормально потім всі предмети? 3. Якщо б ми викривили картину світу, носячи окуляри, то змогли б ми пристосуватися до такої картини світу? (Згадайте експерименти Джорджа Стреттона) 4. Якою мірою наші переконання впливають на інтерпретацію явищ і об’єктів, на їх сприйняття? Якось Уїльям Моліне (1690) спитав Дж. Локка: чи змогла б сліпа від народження людина візуально відрізняти одну фігуру від іншої, якщо вона все життя вчилася дотиком відрізняти куб від сферичної фігури. Відповідь Джона Локка була негативною і правильною. Сліпі люди, які у зрілому віці почали бачити, не могли візуально розпізнати об’єкти, які вони розпізнавали, торкаючись їх. Отже, існує критичний період для нормального розвитку сприйняття, про що свідчить експеримент з котенятами: їхня реакція на горизонтальні та вертикальні лінії залежала від раннього візуального досвіду. Адаптація у процесі сприйняття – це здатність пристосовуватися до штучно зсунутого і навіть перегорненого догори візуального поля: можна одягти окуляри, що зсувають об’єкти на 40 градусів вліво – і все одне ви пристосуєтеся до реальності. Завдання 8. Прочитайте текст. Дайте відповідь на запитання: що впливає на інтерпретацію, та наведіть власні приклади.
|
