Завдання 10. Чи існує формула життєвого успіху?

Так, звичайно, ця формула існує умовно. Успіх, як виявилося, складається з двох складових: самореалізації та самоутвердження, що в теорії А. Маслоу замінено одним терміном – самоактуалізація (див. схему 1 «Ієрархія потреб за А. Маслоу»).

Самореалізація. Для кожної людини дуже важливо використати всі свої потенційні можливості: 1) розуміти себе та вміти працювати із собою; 2) стати людиною, яка відповідає світовому рівню досягнень людської цивілізації, що оволоділа загальнолюдськими моральними цінностями, інтелектом, освіченістю, культурою, здібностями, професійною вправністю, а також, 3) яка оволоділа благами сучасного суспільства.

Залежить це від самої людини, від її роботи над собою, бажання досягнути в житті великого, цілеспрямованості, наполегливості, від розумного, вмілого, морально чистого і правомірного використання наданих життям і суспільством можливостей, прав і свобод. Все це розуміють під словом самореалізація.

Самоутвердження – це продукт самореалізації. Людина – це її справи, достоїнства і недоліки, втілені у продуктах життя й діяльності. Людина – не те, що вона про себе думає, а те, що створили її розум і руки, воля і наполеглива праця. Людина самовиражається і самоутверджується у справах, у шлейфі-сліду, який вона залишає в житті. Вона самоутверджується у поглядах людей про неї, про її справи, у стані, в якому вона в результаті опинилася.

Самоутвердження – це і об¢єктивно обґрунтована повага людини до себе, як до достойної, гідної поваги, яка не заплямила себе нічим; людини зі спокійним сумлінням, якій нема чого соромитися. Самоутвердження в своєму пізнанні пов¢язане з розумінням того, що дорогоцінний і неповторний час життя не витрачено марно, можливості умов, обставин, прав, свобод не віднесено вітром у безповоротне минуле, а використано повною мірою, і якщо є упущення, то докоряти слід тільки собі (Столяренко А. М. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 10).

Схема 1

Ієрархія потреб за А. Маслоу

Матеріали при підготовці до другого семінарського заняття

Відчуття і сприйняття

Завдання 1. Чому сприйняття завжди «більше» за відчуття? Пов´яжіть свою відповідь з принципами ґештальт-психології. Згадайте закони сприйняття.

Завдання 2. Передивіться картинки з подвійними фігурами, які висновки ми можемо зробити, знаючи закони сприйняття?

Завдання 3. Перегляньте картинки з неможливими фігурами. Які властивості сприйняття підказують, що фігури неможливі?

Завдання 4. Прочитайте опис ситуації і визначте, про яку властивість сприйняття йдеться.

На вечірці ви лівим і правим вухом слухаєте різні розмови. Коли ви слухаєте лівим вухом, ви не чуєте, що говорять в праве. І навпаки, коли ви слухаєте інформацію, що надходить через праве вухо, ви не чуєте, про що говорять лівим вухом. Чому це відбувається?

Завдання 5. Прочитавши нижчеподаний текст, уявіть собі, що вам треба спроектувати відеокомп’ютерну систему, яка могла б читати написане від руки та впізнавати обличчя людей. Які властивості потрібні були б такій системі?

Організація сприйняття. Прибічники ґештальт-психології, займаючись питаннями сприйняття, вважали, що ціле може бути більше, ніж сума його частин. Об’єднайте корозійний метал натрій з отруйним хлором, але разом ми одержимо звичайну сіль. Отже, форма сприймається як щось нове, а не як сума компонентів об’єкта.

Відчуття – не просто обробка інформації знизу-вверх і сприйняття зверху-вниз, вони зливаються в один безперервний процес. Отже, наш мозок не просто реєструє інформацію, що надходить з довкілля. Сприймати – не означає відчиняти ставень і дозволити пейзажу зробити відбиток у мозку. Ми завжди фільтруємо сенсорну інформацію та осмислюємо її. Розум вже щось знає.

Як людина сприймає форму? Вона завжди групує речі, предмети тощо. Групування – це тенденція до об’єднання подразників у цілісні групи, тобто, щоб упорядкувати форму, наш розум групує образи. Ці відкриття належать гештальтпсихології.

Близькість розміщення. // // // ││ ││ ││

Схожість. Якщо фігури схожі, ми їх групуємо Трикутники й кружечки сприймаються нами як вертикальні стовпчики об’єктів однакової форми, а не як горизонтальні ряди різних за формою предметів.

● ▼ ●

● ▼ ●

● ▼ ●

Закон вдалого продовження. Краще сприймаються плавні довгі форми, ніж переривисті. Ми могли б сприймати малюнок, як ряд півкіл, що чергуються одне з другим, але сприймаємо його як дві лінії – пряму та звивисту.

◠◡◠◡◠◡

[ ] [ ] [ ] – спонукує бачити в трьох середніх дужках просто пари ліній, як у першому випадку.

Цілісність. Якщо у фігурі є розриви, ми подумки ліквідуємо їх, утворюючи образ закінченого цілісного об’єкта – трикутника: Q

Зв’язність. Ми сприймаємо точки лінії чи площини як єдине ціле, якщо вони мають однакову форму і зв’язані між собою. Причому виключена можливість якого-небудь іншого групування. ] [] [] [] [

Висновок: ці принципи групування допомагають нам сприймати реальність. Іноді, проте, вони можуть вводити в оману.

Як людина сприймає глибину? Двовимірні образи, які відбиваються на сітківці, ми якимсь чином перетворюємо на тривимірні. Видіння у трьох вимірах – це і є сприйняття глибини,що дає змогу визначити відстань між нами й автомобілем, який рухається, чи між нами і скелею. Ця здатність є частково вродженою.

В лабораторії Корнуельського університету Елеонора Джибсон та Ричард Уок посадили маленьких дітей віком від 6 до 14 місяців на візуальну скелю. Потім матері цих дітей кликали їх підповзти по склу до краю площини. Більшість дітей не стала ризикувати, вони швидко відповзали, демонструючи здатність сприймати глибину. Новонароджені курчата, котенята, козенята показували таку саму реакцію. Отже, відчуття небезпеки в дітей підсилюється, коли вони починають пересуватися за допомогою ходунків.

Ми сприймаємо глибину, а як ми двовимірні відображення перетворюємо на тривимірні? Для оброблення одних сигналів потрібна участь двох очей (бінокулярні підказки), для інших сигналів – одне око (монокулярні підказки).

Нащо людині бінокулярний зір? Через те що наші очі розташовані на відстані 5 – 7 см один від одного, їх сітківки дістають дещо різні картини. Коли мозок порівнює ці картини, то сітчаста неспіврозмірність (рос. сетчатая несоразмерность), тобто різниця між двома картинами, і допомагає визначити відстань.

Творці стереоскопічних фільмів дістають ефект сітчастої неспіврозмірності, виконуючи знімки двома камерами, розташованими на відстані очей. Сприймана глибина двох дещо різних образів, напластованих один на один, з’являється, коли кожне око фокусується на одному образі, а мозок інтегрує два варіанти образів у тривимірний. Таке явище ще раз доводить: сприйняття – це не просто проектування реальності на мозок. Радше, навпаки, сенсорна інформація розбивається на інформаційні біти, які потім знову інтегруються і перетворюються у власну модель зовнішньої реальності. Наш мозок конструює наше сприйняття. Ще однією бінокулярною підказкою є конвергенція. Це м’язова підказка, яка визначає, якою мірою осі очей збігаються на об’єкті. Виявивши кут конвергенції, мозок визначає напрям погляду: чи дивитеся ви просто (прямо) перед собою чи на сторінку книги, яку читаєте, чи на людину в іншому куті кімнати.

Коли людині потрібний монокулярний зір? Ми користуємося монокулярними підказками, коли визначаємо відстань до якогось предмету або істоти. Монокулярний зір дає правильну оцінку віддалі в певних межах. Наприклад, мисливець заплющує одне око, щоб точніше прицілитись; футболіст Боб Флобер (1960 р.) безпомилково визначав відстань між собою та гравцем, якому передавав м’яч, оскільки він був сліпий на одне око.