Завдання 5. Що необхідно знати студентові для того, щоб зменшити забування? Чому 30 повторень протягом місяця ефективніші, ніж 100 повторень за день?

Для зменшення забування необхідно:

1. Розуміння, осмислення інформації, бо механічно вивчена, але не до кінця зрозуміла інформація забувається швидко і майже повністю (що таке крива Германа Еббінгауза?)

2. Повторення інформації: перше повторення слід зробити через 40 хвилин після заучування, бо через годину у пам’яті залишається лише 50 % механічно вивченої інформації. Необхідно частіше повторювати у перші дні після заучування, бо саме в ці дні втрати від забування максимальні. Повторювати краще так:

A. В перший день – 2-3 повторення.

B. На другий день – 1-2 повторення.

C. У 3-7 день – по одному повторенню, потім одне повторення з інтервалом в 7-10 днів.

Висновок. Систематичне, без перевантаження навчання, заучування маленькими порціями протягом семестру з періодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентроване заучування великого обсягом матеріалу у стислий термін сесії, що викликає розумове і психічне навантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії. (Столяренко Л. Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических вузов. – Ростов н/Дону: Феникс, 2001. – С. 90).

Завдання 6. Чи існує нормальна пам’ять? Які відомі порушення пам’яті? Читаючи нижчеподаний текст, згадайте, про що не йшлося в лекції «Пам´ять»?

Індивідуальні параметри пам’яті різні, тому поняття „нормальна пам’ять” розпливчасто. Наприклад, наші спогади стають жвавішими, детальнішими, згадуються найдрібніші деталі, а ми і не підозрювали, що пам’ятаємо їх. У цьому разі говорять про гіперфункцію пам’яті.

Порушення рівноваги, тривожність, невпевненість задають тематичну скерованість такій пам’яті, вона набирає вигляду нав’язливих спогадів, і людина пам’ятає те, що хотілося б забути: сором, якісь неприємні вчинки і т.д. Це „ пам’ять сумління ”.

Набагато частіше зустрічається ослаблення пам’яті, часткова втрата щодо збереження та відтворення інформації. Таке послаблення може прийняти форму прогресивної амнезії.

Буває так, що людина не може відтворити те, що тільки-но зробила, але пам’ятає те, що зробила раніше, – це «корсаковський синдром», чи закон Рібо (закон зворотного ходу пам’яті), про що йшлося в лекції.

Цікаві факти омани пам’яті, що набувають форми неправдивих спогадів та спотворень інформації. Вони зумовлені сильними бажаннями і потягами, у такому випадку пам’ять стає рабою людських пристрастей та упереджень. Отже, об’єктивні спогади про минуле – явище рідкісне.

Спотворення пам’яті часто пов’язані з ослабленням здатності розрізняти своє і чуже, тобто те, що людина дійсно переживала сама, від того, про що вона чула або читала. При багатократному повторенні людина вважає чужі думки, ідеї своїми; згадує події, деталі подій як свідок, проте в них вона ніколи не брала участь та колись, може, і критикувала. Це підкреслює, наскільки пам’ять пов’язана з уявою та фантазією (ефект дезінформації та явище неправдивої співвіднесеності).

Люди можуть переносити великі пошкодження мозку без наявних порушень пам’яті, але чим більші пошкодження мозку, тим більше його наслідки для пам’яті. Це положення називають законом дії маси: пам’ять руйнується пропорційно до зруйнованої мозкової тканини. Навіть видалення 20 % мозку не призводить до втрати пам’яті. Тому й виникли сумніви щодо її локалізованого центра. Ряд психологів вважає, що органом пам’яті є весь мозок.

При прямій дії на деякі ділянки мозку у свідомості можуть з’являтися складні ланцюги спогадів: людина раптово згадує те, що давно забула, і прекрасно пам’ятає „забуте” після операції. Так був знайдений, якщо не центр пам’яті, то ділянка, яка регулює перехід даних з короткочасної пам’яті у довгочасну, без чого запам’ятовування нової інформації неможливо. Той центр називається гіпокампом, він розташований у скроневій частині мозку. Досвід переконує, що після двостороннього видалення гіпокампу хворі зберігали пам’ять про те, що було до операції, але запам’ятовування нових даних не спостерігалось. (Психология: Учебник для вузов / Л.Д.Столяренко. – СПб.: Лидер, 2004. – С. 131–132).