Завдання 5. Яку роль під час спілкування відіграє зовнішність?

Інформацію про емоційний стан людини, її ставлення до себе й оточення, довкілля несуть майже всі деталі зовнішнього вигляду людини: жести, міміка, загальний стиль, експресія поведінки, звичні пози, зміна їх у ході розмови, просторова орієнтація по відношенню до партнерів (15-45 см – інтимна зона; 45-120 см – особиста чи персональна зона для бесіди з друзями чи колегами; 120-400 см – соціальна зона – зона офіційних зустрічей; більше 400 см – публічна зона, мітинги, збори...).

Одним з джерел, на підставі якого люди формують власні враження, – зовнішність, котра є складним джерелом інформації. Зрозуміло, що найпривабливішим та інформативним є обличчя людини, і головне, що відбивається на ньому і виражається в міміці, – це емоції. Обличчя людини може сказати більше ніж слова.

Отже, чоло, брови, рот, очі, ніс, підборіддя виражають людські емоції, проте головне навантаження в розпізнаванні істинних почуттівнесуть очі, брови, волосся та ділянка навколо рота (губи). Волосся, очі, брови находяться у верхній частині обличчя і розрізняються в першу чергу. Крім того, вони більші за контрастом, ніж всі інші елементи обличчя, а волосся висувається на перший план ще за площею. [Проте такий погляд не єдиний в психології!]

Найчастіше із загальної експресії обличчя виділяють експресію очей. Важливу роль у процесі спілкування відіграє «мова поглядів», що включає обопільність візуального контакту, частоту обміну поглядами, динамічні моменти контакту очей. Людина використовує в пошуках зворотного зв’язку експресивний репертуар: піднімання очей, дивиться на співрозмовника, робить паузу.

Не менш важливий компонент – жести (рух рук або кистей). Всі жести поділяють на комунікативні, що замінюють мовлення (жести прощання, привітання), та описово-виразні, які зрозумілі лише у словесному супроводі. Встановлено, що інтенсивність жестикуляції підвищується, якщо людина хвилюється, хоче посісти лідерську позицію у спілкуванні, якщо припиняється зворотний зв’язок, коли людина відчуває труднощі під час вираження думки. В усіх випадках жестикуляція виникає мимовільно і майже не усвідомлюється людиною. Жести більшою мірою, ніж міміка, говорять про силу станів, що переживає людина, і менше підлягають контролю та регуляції. (Психология. Учебник / Под редакцией А. А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М. А.Захаров, 2001. – С. 289–290).

Існує інша класифікація жестів, що включає:

v жести-ілюстратори – жести повідомлення: жести, що вказують, показують розмір та конфігурацію речей; це рухи тілом; жести-«біти» («відмахування») тощо;

v жести-регулятори, які виражають ставлення того, хто говорить, до чогось, наприклад, цілеспрямовані рухи руками;

v жести-емблеми – своєрідні замінники слів і фраз у спілкуванні, наприклад, рукостискання, руки над головою («до побачення»);

v жести-адаптори – це специфічні рухи рук; до них належить почухування, посмикування різних частин тіла; доторки, поплескування партнера; погладжування, перебирання окремих предметів, які є під рукою (олівця);

v жести-афектори, які виражають рухами тіла і м’язів певні емоції;

v мікрожести: почервоніння щік, збільшена кількість моргань на хвилину, смикання губів і т. д.

Практика показує: коли люди хочуть показати свої почуття, вони вдаються до жестикуляції. Ось чому людині слід навчитися розуміти фальшиві і нещирі жести [ Рекомендована література: Ниренберг Дж., Калеро Г. Как читать человека, словно книгу. – М., 1990 ]. Особливість їх полягає в перебільшенні слабких хвилювань (демонстрації посилення рухів рук і корпусу) та стримуванні сильних (завдяки обмеженню таких рухів). Ці фальшиві жести, як правило, здійснюються кінцівками, а потім включаються м’язи обличчя.

При спілкуванні часто виникають такі види жестів:

§ жести оцінки: почухування підборіддя; витягування вказівного пальця уздовж щоки; людина встає і починає проходжуватися (оцінка інформації) та ін.;

§ жести впевненості: з’єднання пальців у купол піраміди; розгойдування на стільці;

§ жести нервовості та невпевненості: переплетені пальці рук; пощипування долоні; постукування пальцями по столу; людина торкається спинки стільця перед тим, як на нього сісти та ін.;

§ жести самоконтролю: руки зведені за спину, одна при цьому стискає іншу; поза людини, що сидить на стільці і вчепилася руками у поруччя;

§ жести очікування: потирання долонь; повільне витирання вогких долонь об тканину;

§ жести заперечення: складені на грудях руки; відхилений назад корпус; схрещені руки; доторкування до кінчика носа та ін.;

§ жести прихильності: прикладання рук до грудей; уривчасте доторкання до співрозмовника і т. д.;

§ жести домінування: руками робляться рішучі рухи згори вниз та ін.;

§ жести нещирості: «прикривання рота рукою», доторк до носа як найбільш витончена форма прикривання рота рукою, що говорить або про неправду, або про сумнів у чомусь; поворот корпуса в бік від співрозмовника, погляд, що не зупиняється ні на чому.

Вміння розуміти жести дозволить краще розбиратися в людях (Психология: Учебник для вузов / Л. Д. Столяренко. – СПб.: Лидер, 2004. – С. 474–475).

Крім того, зафіксовано, що легше упізнаються позитивні емоції за негативні. Психологи виявили, який зі станів людини оцінюється тими, хто сприймає, краще і в якій послідовності. Від 30 до 50 % люди здійснюють помилки в точному визначенні емоційного стану того, хто говорить (читались уривки з літературних творів, в яких виражались три групи станів промовців: емоційно позитивні, емоційно нейтральні, емоційно негативні). З кількості позитивних емоційних станів краще сприймали, легше оцінювали радість, гірше – захоплення, захват; у групі нейтральних станів точніше визначали подив, гірше – байдужість. З негативних емоцій однаково погано сприймали обра´зу, гнів, тугу.