ВВЕДЕННЯДля проведения производственной практики необходимо помещение, оснащённое рабочим местом; компьютером, имеющим доступ к информационно-справочным системам и базам данных действующего законодательства, а также иным оборудованием для работы с юридическими документами.
Программа составлена в соответствии с требованиями ФГОС ВПО и с учетом ПООП ВПО по направлению 030900.62 «Юриспруденция» и профилю подготовки: Международно-правовой.
Автор: к.ю.н., доц. Луткова О.В. Рецензент: к.и.н., доц. Кувырченков Н.С. Факультет мистецтв
Кафедра образотворчого мистецтва
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
Дисципліни «ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА УКРАЇНИ»
для студентів напряму знань 8.02020801 «Образотворче мистецтво» Галузь знань 0101 Педагогічна освіта
Кривий Ріг 2012
Зміст навчально-методичного комплексу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» Факультет мистецтв
Кафедра образотворчого мистецтва
Історія мистецтвознавства України
ПРОГРАМА вибіркової навчальної дисципліни підготовки магістрів _____________________________ напряму_ знань ___ 0202 Мистецтво _____________________________
спеціальності __8.02020801 «Образотворче мистецтво»
Кривий Ріг, 2012
РОЗРОБЛЕНО І ВНЕСЕНО: КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ Удріс Ірина Миколаївна кандидат мистецтвознавства, доцент Дорошевич Анастасія Олександрівна викладач
Навчальна програма розглянута і схвалена на засіданні вченої ради университету, Протокол №___ від «___» _______ 2012___ року
Обговорено і рекомендовано Президією Науково-методичної комісії за напрямом підготовки 0202 «Мистецтво»
«____»__________________2012 року____Протокол №__________
ВВЕДЕННЯ Програма вивчення нормативної дисципліни «Історія мистецтвознавства України» складена у відповідності до освітньо-професійної програми підготовки магістрів напряму 0202 «Мистецтво» спеціальності «Образотворче мистецтво». Предметом вивчення навчальної дисципліни є освоєння прийомів дослідницько-пошукової роботи з художніми творами, методів їх опису і систематизації, засад мистецтвознавчої діяльності, практичного дослідження видів, стилів, жанрів образотворчих мистецтв з метою виявлення цілісної картини еволюції конкретних мистецтвознавчих проблем. Історія мистецтвознавства є однією з небагатьох теоретичних фахових дисциплін спеціальності “Образотворче мистецтво” освітнього рівня магістр. Вивчення історії мистецтва на творчих факультетах відіграє дуже важливу роль у формуванні професійних якостей майбутніх викладачів у сфері різних видів пластичних мистецтва. Фактично ця наука є історією відкриття, освоєння та розвитку людством естетичних явищ дійсності, історією образного пізнання людством світу. Вивчення історії мистецтвознавства допомагає зрозуміти сутність та специфіку науки про мистецтво, закони розвитку, функції та місце в духовній культурі людства. Традиційна методика викладання історії мистецтвознавства передбачає використання переважно лекцій як виду занять та незначної кількості підсумкових семінарів. Такий підхід базується на традиціях університетської науки про мистецтво, яка мала суто історичне спрямування і орієнтована на загальногуманітарні знання. Подібна методика недостатньо враховує специфіку навчального процесу на художніх факультетах, де студенти мають порівняно меншу підготовку в галузі гуманітарного знання і практику роботи з фаховою літературою і, водночас, високий рівень художньо-практичних знань і навиків. Зокрема, сказане стосується магістерського рівня підготовки з напрямку «Мистецтво». Даний рівень передбачає у випускника поєднання якостей професіонала в обраній сфері художньої практики, дослідника-теоретика та викладача мистецьких дисциплін. Це вимагає від фахівця уміння однаково майстерно проводити бесіди, навчвчальні лекції з питань класичного та сучасного мистецтва, екскурсії на художніх виставках. Не менш важливим є для викладача образотворчого, прикладного мистецтва чи дизайну уміння проводити наукове дослідження в обраній галузі, писати критичні огляди, рецензії, статті, що передбачає обізнаність у різних видах наукової продукцій в галузі мистецтвознавства та володіння різними видами мистецтвознавчого аналізу.
Міждисциплінарні зв’язки: «Історія мистецтвознавства України» пов’язана з базовими дисциплінами фахового циклу – рисунком, живописом та композицією, історією мистецтва, а також – культурологією, естетикою, філософією та іншими дисциплінами гуманітарного блоку.
Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів: 1.. «Формування і розвиток концепції історії українського мистецтва в українському мистецтвознавстві кінця ХІХ – початку ХХІ століття»:
1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Історія мистецтвзнавства в Україні» є формування у студентів цілісних уявлень про сутнісні параметри мистецтвознавчих досліджень, ознайомлення магістрантів з теоретичними та практичними методологічними основами наукових досліджень у даній галузі, підготовка їх до написання самостійного наукового теоретичного дослідження згідно обраної теми. Оволодіння змістом предмета сприятимепідготовці висококваліфікованих фахівців освітнього рівня «Магістр» у галузі художньо-педагогічної освіти за обраною спеціалізацією (художня праця) для всіх рівнів вітчизняної освіти та відповідних галузей сучасного мистецтва,культурних та освітніх установ, обізнаних з досягненнями світового мистецтва, спроможних реалізувати творчі задуми на високому професійному рівні та викладати мистецькі дисципліні, опираючись на досягнення світової та вітчизняної культури. 1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Історія мистецтвознавства України» є ознайомлення студентів з досягненнями вітчизняної науки про мистецтво у контексті загальноєвропейського розвитку даної галузі знання, а також поглиблення навичок роботи з фаховою літературою. Знання основних методів мистецтвознавчого дослідження та уміння використовувати їх для вирішення конкретних науково-дослідницьких завдань лягають в основу обробки і систематизації матеріалу магістерського дослідження. Низка практичних завдань сприяє удосконаленню фахової теоретичної підготовки майбутнього викладача і популяризатора національного і світового мистецтва. Фахове визначення ціннісних якостей художніх творів (згідно спеціалізації) сприятимуть і в роботі над власним твором в матеріалі. Програма передбачає також набуття навичок самостійної роботи як зі спеціальними виданнями так і репродукційним матеріалом з метою якісного оволодіння частиною тем. У цьому контексті вважаємо доцільним не розмежовувати у програмі аудиторні та самостійні теми, оскільки студент повинен опрацьовувати весь курс як єдине ціле. 1.3. Згідно вимог освітньо-професійної програми студенти повинні: знати: - Сферу призначення і параметри провідних складових науки про мистецтво: теорії, історії та художньої критики - етапи розвитку європейського академічного мистецтвознавства та його представників - чинники становлення науки про мистецтво в Україні - предмет дослідження і сферу наукових інтересів українських фахівців початку ХХ століття - провідні досягнення вітчизняного мистецтвознавства радянського періоду - провідні напрямки дослідження та наукові праці сучасних учених-мистецтвознавців - основні вимоги щодо роботи над мистецтвознавчим описом - принципи побудови лекційного заняття з історії мистецтва і - визначати провідну мету дослідження і планувати етапи її реалізації. ум іти: - орієнтуватись в хронології становлення та розвитку мистецтвознавства як науки - володіти фаховою термінологією стосовно предмету магістерського дослідження - оцінювати наукову спадщину дослідників у культурно-історичному контексті - працювати з фаховими виданнями - чітко і послідовно проводити порівняння творів і вірно оцінювати результати. - аналізувати - розумітись на видах художніх виставок і створювати на них рецензії - розробляти тексти бесід з мистецтва і проводити їх На вивчення навчальної дисципліни відводиться 54 години / 1,5 кредити ESTS.
Змістовий модуль 1. «Формування і розвиток концепції історії українського мистецтва в українському мистецтвознавстві кінця ХІХ – початку ХХІ століття»: Тема 1. Предмет і завдання дисципліни. Етапи еволюції науки про мистецтво нового часу. Термінологія. Три складових наукового мистецтвознавства. Ідентифікація, аналіз, інтерпретація та систематизація творів образотворчого і декоративного мистецтва та дизайну як предмет науки про мистецтво. Взаємодія між безпосереднім сприйняттям твору візуального мистецтва та його вербальним аналізом при оцінюванні. Історія мистецтва як чинник формування «канонічного» ставлення до мистецького твору. Завдання мистецтвознавчого дослідження: «ким, коли, чому і як» створена конкретна робота. Засади систематизації фактологічного матеріалу в мистецтвознавчих дослідженнях: хронологія, стилістика, тематика. Фахова термінологія в науковому дослідженні. Визначення і обґрунтування провідних термінів. Етапи формування та провідні науковці – історики мистецтва від часів становлення до системного розвитку дисципліни (16 – перша половина 19 ст). Розподіл мистецтвознавчих позицій на формальну та естетичну в рамках контексту історії як опорні пункти розвитку історії мистецтва в 19 – 20 століттях. Біографічний, стилістичний, естетичний методи в працях 16-першої половини 19 ст. Завдання для самостійного опрацювання. Джорджо Вазарі (1511 – 1574) як засновник історії мистецтва в сучасному тлумаченні науки. «Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів та зодчих». Опора на біографічний метод дослідження. Поява терміну естетика, що означала чуттєве сприйняття мистецтва нарівні з раціональним, логічним як ключове досягнення мистецтвознавства 18 століття. Й.Вінкельман (1717 – 1768) – основоположник стилістичної класифікації творів. Утвердження Вінкельманом панівної позиції класичної античної художньої традиції в західній культурі. Естетичні погляди Г.Ф.Гегеля. Акцент на стилі в історії художньої культури. Мистецтво як провідна складова розвитку духа – і втілення духу кожної епохи в художньому стилі. Мистецтво як засіб розуміння історії. Спроби класифікації мистецьких творів по художнім школам в роботах К.Ф. фон Румора. Позитивізм поглядів І.Тена в його «Філософії мистецтва». Утвердження тісних зв’язків між мистецтвом та середовищем – расою, кліматом, звичаями. Дж.Рёскін і його соціальний підхід до ролі мистецтва в суспільному житті. Тема 2. Провідні теорії та методи дослідження мистецтвознавства кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Розробка культурно-історичного методу дослідження в роботах Якоба Бургардта. «Цивілізація Італії в добу Відродження». Держава, релігія і культура – єдність цих елементів як основа цілісності цивілізації. Історико-культурний метод як провідний у даній галузі досліджень означеної доби. Становлення національних шкіл мистецтвознавства на основі розвитку знавецтва. Повага до історико-художнього факту, до деталі, відсутність узагальнень як характерні ознаки досліджень знавців. Атрибуція мистецьких творів з опорою на описово-емпіричну методологію. Теорія «впливів» - трактування історії мистецтва як низки запозичень. Роль теорії впливів у становленні концепції світового мистецтва як єдиного і безперервного процесу розвитку.. Утвердження у другій половині століття в національних наукових школах ідеї самобутності як домінанти у висвітленні пам’яток вітчизняної художньої творчості (національний романтизм). Порівняльно-історичний (компаративний) метод як основний дослідницький інструментарій праць кінця 19 – 20 ст. Виявлення міжнаціональних зв’язків завдяки компаративістиці. Іконографія як метод, що дає можливість пізнати думку, яка породила конкретний образ та вербальний опис образів. Використання іконографії в дослідженнях медієвістичного мистецтва. Удосконалення засад формально-стилістичного аналізу. Іконологічний метод досліджень – вивчення значень образів. Основні методологічні напрямки сучасного мистецтвознавства Формалістичний, марксистський, соціологічний, іконологічний, семіологічний (структуралістський) напрямки сучасної науки про мистецтво. Семіологія як метод аналізу знакових значень творів мистецтва. Завдання для самостійного опрацювання. Формування віденської школи мистецтвознавства. Праці віденського вченого Алоїзія Ригля (1858 – 1905). «Проблеми стилю» 1893 року - аналіз розвитку орнаменту за 5000 років. Термін «kunstwollen» («художній імпульс») як основа образотворчості людини. Й.Стржиговський (1862 – 1941). Книга «Схід чи Рим» - руйнація традиції вважати джерелом формування християнського мистецтва культуру Римської імперії; Схід як джерело християнського мистецтва. Теза про вплив дерев’яних церков Норвегії, Словаччини, України тощо на готичну архітектуру. Введення Й.Стржиговським українського сакрального будівництва в європейський контекст. Макс Дворжак (1874 – 1921). «Історія мистецтва як історія духа» - ідея нерозривної єдності форми і змісту твору. Генріх Вельфлін (1864 – 1945). Вивчення творів мистецтв по формальним критеріям. «Ренесанс і бароко» - розгляд названих категорій не як стилів, що змінюють один одного, а як вияв протилежних способів художнього мислення. «Основні поняття історії мистецтва» - декларація ідеї чистої візуальності при сприйнятті мистецьких творів.. Іконологічна концепція історії мистецтва Е.Панофського. «Перспектива як символічна форма». Перенос центру інтересів на систематизований аналіз творів в інтелектуально-соціальному контексті доби. Російські історики мистецтв: Никодим Кондаков, Дмитро Айналов.. Розвиток іконографічного методу в роботах Н.Кондакова. М.Алпатов, В.Прокофьєв, Машковцев. Методологія сучасного мистетвознавства. Два рівня мистецтвознавчої методології: загально естетичний та конкретно мистецтвознавчий. Дві групи наукових проблем: співвідношення мистецтва і життя (природа творчості, народність мистецтва, національне та інтернаціональне в мистецтві тощо) та питання видів, жанрів, стилю, виражальних засобів тощо. Основні наукові підходи до вивчення образотворчого мистецтва у видовому розмаїтті. Системний метод зіставлення мистецьких творів у часі і просторі, розкриття внутрішніх механізмів їх функціонування і розвитку. Класифікація художніх явищ і об’єктів в історичному контексті. Тлумачення творів мистецтва як частин чи елементів цілісного утворення у складній взаємодії. Стуктурний метод – вивчення структури та специфічних особливостей різних видів мистецтв, їх історії та взаємодії, тобто аналіз предмету дослідження в процесі розвитку. Об’єднаний системно-структурний підхід до мистецтвознавчого дослідження. Необхідність збереження рівноваги між власне мистецтвознавчими методами і підходами, з інших галузей наукового знання. Тема 3. Аматорське мистецтвознавство в Україні. Національна наука і культураостанньої третини століття як чинник зародження науки про мистецтво. Розповсюдження в Україні національної ідеї та розвиток українознавства. Наукове обґрунтування ідеї національної самобутності української культури. Досягнення вітчизняної літератури, музики, театру. Образотворче мистецтво і становлення художньої освіти. Університетська наука про мистецтво в Україні. Утворення кафедр історії мистецтва у вищих навчальних закладах другої половини 19 століття. Коло наукових інтересів університетів Харкова, Києва, Одеси, Львова. Київська духовна академія. Археологічні з’їзди як чинник формування українського мистецтвознавства. Археологічні з’їзди на території України – Киівські 1874 та 1999, Одеський, Харківський, Катеринославський і Чернігівський. Висвітлення питань історії вітчизняного мистецтва в Працях з’їздів. Часопис «Киевская старина» як осередок знавецтва; оприлюднення фактологічних матеріалів зі сфери вітчизняної мистецької класики. Дописувачі часопису. Визначення науковцями аматорського періоду актуальних проблем: періодизація вітчизняного мистецтва та визначення специфічних національних мистецьких форм. Завдання для самостійного опрацювання. Українські громади та наукові установи і товариства як осередки українознавчих досліджень. Провідні фахівці вітчизняних університетських кафедр. Медієвістичні дослідження Н.Кондакова. А.Прахов як дослідник давньоруських сакральних стінописів. Публікації Є.Рєдина та Д.Айналова як внесок у вивчення давньокиївської архітектури. Давньоруська художня спадщина як провідний напрямок досліджень науковців київського кола. Наукова діяльність П.Лебединцева, П.Лашкарьова в сфері дослідження культової архітектури. Формування наукових уявлень про давньоруську архітектуру як самостійну мадієвістичну школу. Виявлення специфічних ознак українського народного мистецтва в публікаціях Ф.Волкова, О.Пчілки, П.Литвинової, М.Сумцова, С.Кулжинського. Співробітники «Київської старовини» В.Горленко. М.Шугуров, публікації О Лазаревського, братів Стороженко. Вивчення образотворчої спадщини Т.Г.Шевченка науковцями і аматорами 19 століття як підгрунтя формування окремого напрямку вітчизняного мистецтвознавства. Тема 4. Наукове мистецтвознавство початку ХХ століття. Зрушення в соціально-політичній сфері російського імперського суспільства. Тимчасова відміна заборони на українське слово і бурхливий розвиток вітчизняної періодики та українознавства. Зростання інтересу суспільства і митців до національної стилістики як вияв загальноєвропейського національного романтизму. Пошуки параметрів національного стилю в образотворчих мистецтвах як провідний напрямок теоретичних досліджень та художньої практики. Якісні зміни в сфері українського мистецтвознавства: поява фахівців, що присвячують себе вивченню Формування в україні двох наукових шкіл – львівської та київської. Зародження фундаментального мистецтвознавства в працях представників університетської науки початку 20 століття – М.Петрова, Г.павлуцького, К.Широцького, Ф.Шміта. Поява фахових літературно-мистецьких часописів: «Искусство в Южной России», «Рідний край, «Українська хата, «Украинская жизнь». Дискусія щодо рис українського національного стилю на сторінках періодики. Періодичні видання як осередок оприлюднення наукових поглядів фахівців, які не працювали безпосередньо в межах київської наукової школи. Музеї, наукові установи і об’єднання як осередки мистецтвознавчих досліджень доби. Поява узагальнюючих праць з історії українського мистецтва. Завдання для самостійного опрацювання. Діяльність М.Петрова як керівника Музею старожитностей КДА. Наукові погляди вченого як дослідника сакральної архітектури та живопису України. Видання «Альбомів старожитностей церковно-археологічного музею при КДА». Універсалістська дослідницька позиція Г.Павлуцького в питаннях вивчення вітчизняної архітектури. Теорія впливів як підґрунтя висвітлення матеріалу в праці «Історія українського орнаменту. Трактування української художньої спадщини як ланки світового художнього процесу. Дослідницькі праці К.Широцького в галузі вітчизняної науки про мистецтво. «Художнє оздоблення української хати» як приклад синтетичного дослідження образотворчості. «Старовинне мистецтво України» та «Українська штука за часів старокнязівських» як спроби узагальненої характеристики національного мистецтва конкретної доби. «Мистецтво старої Руси-України» та «Пам’ятки староруського мистецтва” Ф.Шміта (Шмідта) як вияв оригінальних авторських поглядів на характерні видові ознаки складових системи пластичних мистецтв та своєрідність українського мистецького стилю. М.Істомін як дослідник українського іконопису. Дослідження характерних ознак українського мистецтва в працях Є.Кузьміна. Розділ «Украинская живопись XVII столетия» в «Истории русского искусства» І.Грабаря. Шевченкознавчі дослідження науковця. Дослідження специфічних рис української орнаментики та висвітлення характерних ознак окремих видів народного мистецтва в публікаціях М.Біляшівського. Дослідження української архітектури, національного стилю та народного мистецтва братами В. та Д.Щербаківськими. О.Пчілка як дослідник і популяризатор народного мистецтва. Праці В.Модзалевського в галузі декоративного мистецтва та його тлумачення особливостей національної образотворчості в «Основні риси Українського мистецтва». Г.Лукомський як дослідник національної архітектури козацької доби. Перші наукові публікації Д.Антоновича. Дослідження образотворчої спадщини Т.Г.Шевченка. Публікації Є.Кузьміна, О.Сластьона, О.Новицького, К.Широцького та багатьох інших науковців у ювілейні 1911-1914 роки.
Тема 5. Мистецтвознавство міжвоєнного періоду в Україні. Соціальні потрясіння і українознавча наука. Еміграція частини фахівців з україни і облаштування наукового осередку в Празі, згодом в інших країнах. Активна розбудова вітчизняної вищої художньої освіти в 1920-і та на початку 1930-х років. Заснування в 1917 році Української академії мистецтв і зусилля Г.Павлуцького, М.Біляшівського, Д.Антоновича по організації кафедри мистецтвознавства. Розробка академічних курсів з історії зарубіжного і вітчизняного мистецтва. Викладацько-дослідницька діяльність Ф.Ернста. Художньо-критична діяльність І.Врони – директора художнього інституту (реорганізованої академії). Наукова діяльність західноукраїнських мистецтвознавців – І.Свєнціцького, М.Голубця, М.Ковжуна, В.Січинського. Кабінет українського мистецтва. ВУАН. Перетворення 1930-х років в суспільному і культурному житті. Арешти і нищення плеяди вітчизняних мистецтвознавців, які обстоювали принципи неповторності української образотворчості. Утвердження політично і соціально ангажованих підходів до висвітлення минулого та сучасного розвитку мистецтва. Ідеологічні перебудови ВУАН, утвердження методу соцреалізму в мистецтві. Художньо-критичні публікації як тенденція до розбудови нового національного мистецтва і мистецтвознавства. Завдання для самостійного опрацювання. Наукова спадщина Ф.Ернста. Його праці узагальнюючого характеру к 1910-х: «Українські архітекти XVIIІ століття» та «Українське мистецтво XVII-XVIII століть. Дослідження українського портрету в публікації 1925 року. Наукова діяльність О.Новицького, його праці післяреволюційного періода як шевченкознавця. Праці М.Ковжуна як дослідника українського іконопису та килимарства. Дослідження М.Голубця про українське малярство барокової доби. Дослідницькі праці С.Таранушенка в галузі народної архітектури, прикладного мистецтва. Діяльність українських науковців в еміграції. Д.Антонович як редактор і співавтор курсу лекцій «Українська культура». Високий рівень фаховості монографії «Шевченко-маляр». Мистецтвознавчі праці з історії української архітектури і прикладного мистецтва В.Щербаківського. Висвітлення творчого шляху Т.Г.Шевченка в книзі П.Зайцева.
Тема 6. Повоєнне мистецтвознавство 1945-1985 роки. Активізація культурного життя, художньо-творчого процесу в Україні в 1940-і роки. Діяльність Відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії та його керівників – Б.С.Бутник-Сіверського, В.Касіяна, Ю.Турченка. Підрозділ дослідження українського мистецтва Академії архітектури України під керівництвом Я.Затенацького. Підготовка під проводом підрозділу спільно з відділом ОМ ІМФЕ ім.. М.Рильського «Історії українського мистецтва (в 6-ти томах,?-ми книгах). Як колективної приці десятків вітчизняних науковців. Кафедра теорії та історії мистецтв та відповідний факультет при Київському художньому інституті і його співробітники (з 1953 р. – завідувач П.Говдя). Узагальнення попереднього досвіду мистецтвознавчих досліджень українського мистецтва в умовах ідеологічних директив і орієнтирів СРСР. Поява узагальнених нарисів з історії української архітектури (1957), історії українського декоративно-прикладного мистецтва та історії українського мистецтва (1966). П’ятитомник «Українське народне мистецтво» (1960-69)Словник художників України (1973). Авторське бачення відомих фахівців історії вітчизняної художньої спадщини в серії нарисів історії українського мистецтва 1980-х років. Вибіркове висвітлення здобутків вітчизняного мистецтвознавства в «Матеріалах до словника мистецтвознавців УРСР» 1970 р.. Завдання для самостійного опрацювання. Б.С.Бутник-Сіверський як дослідник образотворчості Т,Г.Шевченка. Його участь у підготовці ювілейного видання «Мистецької спадшини» Шевченка у 4-х томах (1961-64). Видання в співавторстві з В.Нагаєм та В.Самойловичем альбому «Українське народне мистецтво. Живопис» - 4 тому п’ятитомника «Українського народного мистецтва»(1967). Популярний нарис Я,Затенацького «Українське мистецтво першої половини ХІХ ст.. (1965). «Ахитектура древнего Киева» (1982) та «Джерела. Мистецтво Київської Русі»(1980) Ю.Асеєва. «Українське мистецтво XIV – першої половиниXVII століття В.Овсійчука (1985), «Український портрет XVI – XVIII століть» та «Українське мистецтво другої половини ХVII – XVIII століть П.Білецького. «Українське мистецтво першої половини ХІХ століття» (1982) Д.Степовика, «Українське мистецтво другої половиниХІХ – початку ХХ століття» Б.Лобановського та «Нариси з історії українського мистецтва» Ю.Бєлічком, П.Гоівді(1989). Висвітлення вітчизняного мистецтва ХХ століття в працях о в працях серії Г.Юхимцем, Ю.Афанасьєвим. Праці Г.Логвина «Украинское искусство» (1963), «Софія Київська» (1971), «З глибин» та розділи про архітектуру в 2 і 6 томах «Історії українського мистецтва. Праці Л.С.Міляєвої «Розпис Потелича» (1969), «Український середньовічний живопис» (1976, співав.), її участь у колективних виданнях. Праці П.Жолтовського – «Художнє життя на Україні в ХVІ – ХVІІ ст.» (1983) «Художній метал»(1972, про декоративне мистецтво тощо. Праці Д.Степовика з історії української\ барокової графіки. Висвітлення розвитку української рукописної книги та стародруків в публікаціях Я.Запаска («Львівські стародруки» (1983),
Тема 7. Сучасна українська наука про мистецтво. Науково-мистецтвознавчі осередки сучасності в Україні. Наукові дослідження кафедр теорії та істрії мистецтвіа НАОМА, ХДАДМ, ЛАМ, ІМФЕ ім.. Рильського. Заснування наукового інституту проблем сучасного мистецтва. Мистецтвознавча періодика – «Народне мистецтво та етнологія», «Образотворче мистецтво». Популярні видання культурологічного спрямування – «Пам’ятки України”. Фахові періодичні видання Академії мистецтв - «Мистецькі обрії» та «Мистецтвознавство України». Наукові вісники і збірники фахових кафедр вищих художніх навчальних закладів. Переосмислення оцінних характеристик скарбниці української образотворчості на новому етапі суспільно-культурного розвитку. Трьохтомне видання «Українське мистецтво» львівських фахівців Д.Крвавича, В.Овсійчука, Л.Чегодаєвої. Монографії, дисертаційні дослідження та наукові статті провідних фахівців. Вивчення локальних шкіл та регіональних особливостей образотворчості та визначення місця української класики і сучасного мистецтва як провідні напрямки розвитку. Завдання для самостійного опрацювання. Нарис з історії давнього мистецтва України Ф.Уманцева. Дослідницькі праці 1990-х років Я.Запаска. – «Пам’ятки книжкового мистецтва: українська рукописна книга” (1995). «Класицизм і романтизм в українському мистецтві В.Овсійчука (2001). Монографії Д.Степовика з україньксої ікони та іконології: «Історія української ікони Х-ХХ століть» (2009). Його монографії про українських митців діаспори. Дослідження українського портретного малярства ХІХ – початку ХХ століть В.Рубан. Висвітлення мистецької спадщини М.Бойчука та митців його школи – «Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва (перша третина століття)» – дисертація 2004. Дослідження української вишивки Р.Захарчук-Чугай:«Гуцульські вишивки Карпат: мистецтво орнаменту», та їЇ «Народне декоративне мистецтва Українського Полісся. Чернобильщина» (2007). Висвітлення української вишивки в праці Т.Кара-Васильєвої «Шедеври церковного шитва України» (2000), «Історія української вишивки» (2008) та інших публікаціях. Мистецтвознавчі дослідження Л.Жоголь. Розробка історії вітчизняного дизайну у контексті світового дизайнерського процесу в працях Я.Даниленка. «Лексикон української орнаментики М.Селівачова (2005). Дослідження розвитку української художньої критики в публікаціяїх М.Криволапова. Висвітлення художньо-критичної діяльності фахівців початку ХХ століття в роботі Л.Савицької. Висвітлення взаємин української мистецької школи з європейськими культурами новітнього часу в працях О.Федорука. 3. Література до курсу: Основна. 1. Арнольд Д. История искусства. Очень краткое введение.- М.. 2008. 2. Базен Ж. История истории искусства от Вазари до наших дней – М., 1994. 3. Барраль-и-Альте К. История искусства.- М., 2009. 4. История европейского искусствознания. Вторая половина ХІХ века.- М., 1966 5. ВипперБ,Р ЛивановаТ.Н. История европейского искусствознания. От античности до конца ХVІІІ века.- М., академія наук СССР, 1963 6. Яковлева Н.А., Чаговец Т.П., Дегтярёва Т.Ю. Практикум по истории изобразительного искусства.- М., 2004.
|
