Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Риторичні фігури




Риторичні фігури ще з часів Античності прийнято по­діляти на дві великі групи:

власне фігури;

тропи.

Основою такого поділу є мінімальний об'єкт перетворен­ня, зміни. У фігурах об'єктом зміни є речення або більша оди­ниця промови. У тропах об'єктом зміни є слово або словоспо­лучення.

Найчастіше риторичні фігури й тропи визначаються як відхи­лення від звичайного способу виразу, встановленого нормами пе­вної мови. Однак таке визначення навряд чи можна вважати при­йнятним, оскільки тоді дуже важко розрізнити «риторичність» мови й «псування» мови. Тому подібне визначення намагались уточнити таким чином: риторичні фігури становлять собою від­хилення від стандартів з метою досягнення естетичного ефекту. Що ж стосується тієї концепції риторики, яка пропонується в да­ному посібнику, то згідно з нею краса не є визначальною рисою ораторських промов. Головним залишається переконливість, ефективність, впливовість виступу оратора. З огляду на це, рито­ричні фігури й тропи розглядатимуться насамперед як засоби ви­разності, які покликані, з одного боку, продемонструвати почуття промовця, а з іншого — викликати потрібні почуття в аудиторії.

Риторичні фігури — це при­йоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Найбільш поширеною фігурою є риторичне запитання.

Риторичне запитання— це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Воно використовується оратором здебільшого в усних промо­вах для підкреслення незвичайності ситуації, накалу почуттів, привертання уваги слухачів до певного предмета. Як правило, риторичні запитання ставлять у двох випадках:

• По-перше, коли відповідь очевидна, відома аудиторії. Ора­
тору потрібно тільки її актуалізувати для сприйняття слухачами.
Наприклад:

Ви не змусите людину бути культурною, якщо не пробудите в неї потребу до культури. Чи стане вона їсти, якщо не голо­дна? Чи буде тукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Або чи захоче вона якихось змін, якщо вона всім задоволена?

• По-друге, коли відповідь на запитання ніхто не знає або її
іпагалі не існує. Оратору потрібно підкреслити незвичайність пе-
шіої ситуації. Наприклад:

Хто винен? Що робити? тощо.

Як зазначалось вище, фігур існує дуже багато. Однак їх можна (нести в цілому до такого прийому, який називається «синтакси­чне перетворення».

1 «Синтаксичне перетворення»— це такий прийом, суть якого полягає у виборі потрібного оратору по­рядку слів у реченнях.

Як пише Р. М. Блакар, найбільш яскраво ефект впливу грама­тичної форми виявляється при зіставленні активної та пасивної форми побудови висловлювань. Вибір тієї чи іншої форми при-ііюдить до того, що у слухачів складається різне уявлення про причинні відношення, про те, хто є агентом певних дій. Р. М. Бла­кар наводить такий приклад:

«1) «Поліція захопила демонстрантів» і 2) «Демонстранти були захоплені поліцією». Тут грама­тичні форми у прихованому вигляді, але вельми майстерно прямо вказують на різні контексти. У прикладі 1 поліція діє більш чи менш активно (поліція здійснила акцію, поліція вела наступ). У прикладі 2, навпаки, здається, мається на увазі, що демонстранти поводили себе таким чином, що по-

ліція була змушена вжити заходів (демонстранти діяли, де­монстранти поводили себе зухвало)»1.

Прийом синтаксичного перетворення реалізується через три групи фігур:

фігури скорочення;

фігури додавання;

фігури розташування.

Фігури скороченняподіляють на:

• власне фігури скорочення;

• фігури зменшення.

Фігури скорочення— це риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови.

До них належать: апосіопеза, асиндетон, еліпсис тощо.

Апосіопеза це фігура «замовчування», коли оратор свідомо не до кінця ви­словлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити.

У письмових промовах така фігура здебільшого виражається через три крапки і досить широко застосовується в заголовках. Наприклад:

«Я б міг сказати вам всю правду, але...».

Асиндетон це фі­гура скорочення, що означає пропуск сполучників.

Прикладом може бути відоме висловлювання Г. Ю. Цезаря: «Прийшов, побачив, переміг».

Еліпсис це фігура скоро­чення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту.

Досить часто в подібних конструкціях «випадає» присудок, хоча це можуть бути й інші члени речення. Наприклад, вислов­лювання У. Черчілля:

«У кожній кризі кайзер пасував. У поразці — втік; у рево­люцію — зрікся; у вигнанні — заново одружився».

Фігури зменшення— це риторичні фігури, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин.

До них належить насамперед літота.

Літота — це навмисне зменшення якості, значущості певного пред­мета.

Наприклад:

Тістечко таке маленьке, що нема чого їсти. Ця жінка непоганої вроди.

Фігури додаванняподіляють на:

• власне фігури додавання;

• фігури збільшення.

Фігури додавання— це риторичні фігури, суть яких полягає у повторі якихось елементів промови.

До них належать: анафора, епіфора, гомеотелевтон, кіклос, хі­азм тощо.

Анафора — це фігура додавання, що полягає у повторі початкових частин суміжних речень.

Наприклад:

Ьіріоп: найкраще у чаї, найкраще у мені.

Крім того, анафора досить часто вживається у зверненнях ора­тора до аудиторії. У таких випадках краще застосовувати цей прийом три рази. Наприклад:

 

Дорогі співвітчизники! Дорога громадо! Дорогий народе!

Епіфора - це фігура додавання, що полягає у повторі кінцевих частин су­міжних речень. Наприклад:

За квартиру — плати, хочеш далі вчитися — плати, хочеш, аби тебе краще лікували, — плати.

Гомеотелевтон — це фігура додавання, що полягає у почат­ковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні.

На сьогоднішній день цей засіб виразності досить часто засто­совують у рекламі. Наприклад:

Здорова мама — здорове й дитятко.

Це знає й кенгурятко.

Або:

Я стала ще більше, і це так чудово!

Ще 100 мл в мені безкоштовно!

Кіклос це фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення.

Наприклад:

Є щось вище за нас, я не знаю що, але воно є.

Хіазм це фігура до­давання, що полягає у «хрестоподібному» поєднанні елементів речення.

 

За умов такого поєднання один одному відповідають перший і четвертий елементи та другий і третій (як правило, третій член автоматично привертає до себе увагу, тому на нього робиться ос­новний акцент). Наприклад:

Жити — чудово, а чудово жити — ще краще.

Фігури збільшення — це риторичні фігури, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить.

До них належить насамперед гіпербола.

 

Гіпербола — це на­вмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

 

Наприклад:

Я чув, як ваш син відповідав на іспиті: це була наукова сим­фонія! Я піду за тобою на край світу.

Фігури розташування— це риторичні фігури, суть яких полягає у незвичайному розташуванні елементів промови.

До них належать: інверсія, паратеза, парцеляція тощо.

Інверсія — це фігура роз­ташування, що означає використання незвичайного порядку слів у реченні.

Найчастіше у подібних конструкціях наперед виноситься те, па чому оратор акцентує увагу. Порівняйте, наприклад, такі ви­словлювання:

На таку альтернативу ми ніколи не погодимось! Ми ніколи не погодимось на таку альтернативу!

Паратеза — це фігура роз­ташування, що означає вставку в завершену синтак­сичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до ау­диторії.

У ролі таких елементів можуть виступати інші речення, сло-посполучення, слова. Досить часто в завершену конструкцію вноситься риторичне запитання. Наприклад:

«Коли нас підлещують, то вихваляють нашу російську гос­тинність, коли нас картають — а коли нас не картають? — про нас говорять, що єдину гарну нашу рису— гостин­ність — ми поділяємо з племенами, які стоять на нижчому щаблі культури» (А. Ф. Коні).

Парцеляція — це фі­гура розташування, що означає розчленування речення з винесенням за його межі тих елементів, які посилю­ють основну думку.

Наприклад:

 

«Я утомився, бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже» (М. Коцю­бинськийНаведений перелік риторичних фігур далеко не вичерпує їх розмаїття. Тим більше, що з розвитком мови з'являються нові фі­гури, деякі відходять у минуле, а деякі переживають «друге на­родження».







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 1519. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия