Студопедия — ЕЛОКУЦІЯ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЕЛОКУЦІЯ






Елокуція— це розділ риторики, який вивчає виразність ораторсь­кої промови.

На цьому етапі оратор повинен забезпечити виразність мате­ріалу промови, що був підібраний та розташований на попередніх етапах.

Порівняно з іншими цей розділ був найбільш розроблений класичною риторикою. Теоретики ораторського мистецтва ство­рювали численні класифікації різноманітних риторичних засобів, що забезпечували не тільки впливовість, але й красу промови. Окремі підрозділи елокуції (вчення про стилі, риторичні фігури, тропи та ін.) у часи занепаду риторики благополучно перейшли в поетику, стилістику, теорію літератури тощо.

Ще античною риторикою були запропоновані такі критерії до словесного виразу промови:

ясність пов'язана з логосом (П. Сергеіч стосовно судової практики, наприклад, підкреслював:

«Не так кажіть, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозу­міти вас суддя»1;

краса пов'язана з пафосом (інколи навіть вважають, що фігури як основні засоби виразності промови якраз і виражають до­води до пафосу).

Критерій доречності ніби виражає загальну настанову ора­торської промови — вплив — й об'єднує в собі три перші риси

Слід зазначити, що на сьогоднішній день поняття правильно­сті майже повністю переведене в площину культури мовлення.

Правильність — це відповідность ораторської промо­ви певним мовним нормам.

Більш докладно питання мовних норм висвітлюються у відпо­відних мовознавчих курсах, наприклад, у курсі української діло­вої мови та ін. їх ґрунтовний розгляд виходить за межі риторики.

Вимога ясності має дуже важливе значення для оратора. При публічному виступі він повинен прагнути до того, щоб промова була доступна і зрозуміла слухачам. Здебільшого ясність є ре­зультатом вдалої роботи оратора на етапі інвенції, коли він для себе зрозумів сутність певного предмета.

Вимога ясності є також головним правилом процесів аргумен­тації/критики. А саме: теза й аргументи повинні бути сформу­льовані чітко та ясно. Суть його полягає в тому, що оратор:

• по-перше, може уточнити у разі необхідності всі терміни, які
використовуються в тезі або аргументах. Особливо це стосується
багатозначних мовних виразів, іншомовних виразів та виразів, які
не мають чіткого загальновживаного значення;

• по-друге, може уточнити кількісні, модальні та оціночні ха­
рактеристики аргументів. Тобто встановити, про яку кількість
предметів йдеться (весь клас, частину чи окремий предмет); чи
стверджуються в них можливі, необхідні чи випадкові властивос­
ті; чи виражають вони знання чи думку; чи стосуються вони те­
перішнього, минулого чи майбутнього стану справ; чи спирають­
ся на норми обов'язкового, дозволеного чи забороненого харак­
теру; чи є аргументи істинними (достовірними) твердженнями,
чи правдоподібними.

Інколи оратори у своїх промовах використовують прийом, який називається «ускладнення мовних конструкцій».

«Ускладнення мовних конструкцій»це такий прийом, суть якого полягає в тому, що для фіксації певних си­туацій, подій, предметів застосовуються складні для сприйняття та розуміння мовні вирази.

Замість того, щоб «говорити просто про складне», оратор «го­ворить складно про просте». Спробуйте, наприклад, з'ясувати значення мовної конструкції Б. Березовського:

«Кожна людина володіє ментальною домінантою, згідно з якою превалюючою є економічна мотивація».

Взагалі вищезазначений прийом має багато різноманітних форм: «безглуздий аргумент», «помноження аргументів» тощо.

;

«Безглуздий аргумент»це такий прийом, коли оратор у своїй промові пропонує певний набір фраз, які не мають смислу.

При цьому людина виходить з того, що аудиторія хоча їх не розуміє, але буде думати, що за ними щось криється. Особ­ливо такий прийом спрацьовує тоді, коли слухачі соромляться зізнатися у своїй необізнаності в проблемі й роблять вигляд, ні­би їм усе зрозуміло. А. Шопенгауер з цього приводу писав:

«Якщо супротивник у душі усвідомлює свою слабкість, як­що він звик чути багато незрозумілих йому речей і робити вигляд, що все чудово розуміє, то можна імпонувати йому, закидаючи його, з цілком серйозним виразом обличчя, вче­ною чи такою, що глибокодумно звучить, нісенітницею, від якої в нього німіє слух, зір і думка; й цю нісенітницю можна видати за беззаперечне доведення свого положення»1.

(

«Помноження аргументів»це такий прийом, коли оратор один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формулюваннях.

У великих промовах інколи буває дуже важко розібратися з тим, що перед нами: одна й та сама думка, але виражена по-різному, чи декілька різних думок. С. Поварнін наводить приклад подібного прийому і пропонує читачам самостійно встановити кількість доводів:

«Теза: «Бог існує». Доведення: «У нашому дусі існує безпо­середня впевненість у Бозі. Ми не можемо думати про світ, не можемо думати про самих себе без того, щоб мимоволі з цим не поєднувалась і думка про Бога. Через все видиме й скінченне наші думки прямують до вищого, невидимого, не­скінченного, й їх рух не заспокоюється раніше, ніж вони до­сягають своєї мети. Ми за необхідністю повинні думати про Бога. Усвідомлення Бога є настільки ж суттєвим елементом нашого духу, як світоусвідомлення й самоусвідомлення і т. ін., і т. ін.»2.

Слід підкреслити, що в підготовлених аудиторіях використан­ня вищезазначених прийомів навряд чи буде викликати симпатії до оратора.

Краса — це здатність промови досягати естетичного ефекту.

В історії риторики існували думки про те, що краса промови є самоцінною категорією. Сама риторика в такому разі зводилась до «мистецтва прикрашання». Для цього створювались та вдос­коналювались системи різноманітних засобів прикрашання, тоб­то риторичних фігур. У середньовічних риториках кількість фі­гур перевищувала 200. На сьогоднішній день треба відзначити, що завданням елокуції як розділу риторики не є самоцінна роз­робка засобів виразності. Використання фігур для виклику есте­тичних переживань характеризує насамперед художні тексти. Метою ораторської промови є переконання аудиторії, тому вибір засобів виразності повинен керуватися цією загальною настано­вою. Тому застосування фігур в ораторській практиці покликане привертати увагу слухачів. Виразна промова примушує аудито­рію уважніше слідкувати за тим, що говорить оратор. Докладні­ше про основні засоби виразності мова піде у підрозділах 4.2 і 4.3.

1 Доречність передбачає насамперед вибір оратором І форми мовленнєвого впливу.

[4.1 ] Форми мовленнєво го впливу

Взагалі розрізняють дві форми мовленнєвого впливу:

пряма форма мовленнєвого впливу;

непряма форма мовленнєвого впливу.

У сучасній лінгвістиці та філософії мови розрізнення між ни­ми виражається у виборі прямих чи непрямих мовленнєвих актів.

Останнім часом непрямі форми комунікації привертають до себе все більшу увагу дослідників. Зокрема висловлюються дум­ки про те, що:

«...людина звертається до прямої комунікації тільки у випа­дку, коли засоби непрямої комунікації виявляються менш ефективними й економними для досягнення комунікативних цілей»1.

Вибір прямої чи непрямої форми впливу передбачає враху-иання двох основних проблем: проблеми щирості та проблеми ефективності висловлювання.

I

I Пряма форма мовленнєвого впливу — це таке викори­стання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Пряма форма мовленнєвого впливу є відкритою тактикою. Ко­ристуючись нею, оратор безпосередньо повідомляє аудиторії те, що він має на увазі. Відповідно, така форма впливу є точною, по­слідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід мати на увазі, що зв'язок між словом і предметом є довільним.

Для аудиторії сприйняття подібної мовленнєвої форми не ви­кликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати те, що мав на увазі оратор, і думати, чи вірно вони зрозуміли його.

Використання прямої форми мовленнєвого впливу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш висо­кий рівень ієрархії займає оратор. Саме за таких умов він може розраховувати на ефективність своєї промови, яка забезпечується здебільшого конвенційним характером ситуації спілкування. Як правило, для кожної ситуації існує одна пряма форма мовленнє-иого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії нази-пають вертикальною.

І

Непряма форма мовленнєвого впливу — це таке вико­ристання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Аудиторії пропонується самій встановити, що криється в цьо­му «більше, ніж буквальне значення». Непряма форма мовленнє-іюго впливу є прихованою тактикою. Оратор «каже не те, що він каже», тобто відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі.

Відповідно, така форма впливу не узгоджується із критерієм щирості. Слід відмітити, що неузгодженість із критерієм щирості зовсім не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які в принципі дають можливість ау­диторії сприйняти те значення промови, що приховане за непря­мою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля з боку слухачів. У принципі існує небезпека того, що аудиторія зрозуміє оратора не так, як йому б хотілося. Непряма форма мовленнєвого впливу задає, по суті, множин­ність способів сприйняття промови. У такий спосіб слухач при­єднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Ефективність непрямої комунікації якраз і виявляється в цій свободі аудиторії. Подібну модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною.

Непряма форма впливу забезпечується використанням у про­мові певних засобів виразності, якими є риторичні фігури. З ін­шого боку, як зазначалось вище, риторичні фігури створюють красу промови.







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 770. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Этапы трансляции и их характеристика Трансляция (от лат. translatio — перевод) — процесс синтеза белка из аминокислот на матрице информационной (матричной) РНК (иРНК...

Условия, необходимые для появления жизни История жизни и история Земли неотделимы друг от друга, так как именно в процессах развития нашей планеты как космического тела закладывались определенные физические и химические условия, необходимые для появления и развития жизни...

Метод архитекторов Этот метод является наиболее часто используемым и может применяться в трех модификациях: способ с двумя точками схода, способ с одной точкой схода, способ вертикальной плоскости и опущенного плана...

Экспертная оценка как метод психологического исследования Экспертная оценка – диагностический метод измерения, с помощью которого качественные особенности психических явлений получают свое числовое выражение в форме количественных оценок...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия