І Тропи

Тропи — це прийоми виразності, що реалізуються на рівні слова чи словосполучення.

Інакше кажучи, це використання слів у невластивому для них значенні. Слід зазначити, що, використовуючи слова у перенос­них значеннях, людина, як правило, не переслідує якусь «особли­ву мету». Тобто вибір із набору потрібних оратору значень одно­го, переносного, зазвичай не відчувається ним як більш складна мисленна операція. Люди так само легко використовують слова в переносних значеннях, як і слова в прямих значеннях.

Використати троп означає надати слову невластиве йому зна­чення на підставі деякого критерія. Виділяють такі критерії для утворення тропів:

• тотожність;

• схожість;

• суміжність;

• протилежність.

Головними тропами за тотожністю є евфемізм і дисфемізм.

Евфемізм — це троп, суть якого полягає у використанні «пом'якшеного», більш прийнятного виразу для позначення певного предмета.

Іншими словами, за допомогою евфемізмів події, явища, предмети описуються оратором у «рожевих» тонах і викликають в аудиторії позитивні емоції.

Дисфемізм — це троп, суть якого полягає у використанні такого вира­зу для позначення певного предмету, який завідомо мі­стить негативну оцінку.

Іншими словами, за допомогою дисфемізмів події, явища, предмети описуються оратором у «чорних» тонах і викликають в аудиторії негат У реальній практиці спілкування люди дуже часто користу­ються евфемізмами та дисфемізмами. Залежно від того, яке вра­ження оратор бажає справити на слухачів своєю промовою, він обирає ті чи інші вирази. Крім того, подібні конструкції виража­ють і ставлення самого оратора до певних подій. Р. М. Блакар з цього приводу писав:

«Коли американець робить вибір між словами Ьіаск, пе§го, соіогесі і пі§§ег він одночасно виражає своє ставлення. Різне ставлення криється за виразами роог Ьох «карнавка для ми­лостині» і зосіаі \уе1ґаге «соціальна доброчинність». Речення «Пляшка наполовину порожня» і «Пляшка наполовину по­вна» синонімічні з точки зору екстенсіоналу. Тим не менш є підстави вважати, що вони по-різному впливають на настрій веселої компанії. Можливо, вираз у даному випадку гово­рить дещо й про самого адресанта; він, таким чином, ство­рює враження, яке отримують інші. Той, хто говорить про «напівповну» пляшку, здається, більший оптиміст»¹.

Порівняйте вирази в наступних парах і спробуйте визначити, в яких випадках наведено евфемізми, а в яких — дисфемізми: «де­мократія — демократичні ігри», «війна — зачистка території», «патріотичний — націоналістичний», «інформація — пропаган­да», «катастрофа— критичне становище», «рани— порушення тілесної недоторканності», «тверда влада — деспотизм», «бомба­рдування — точкові удари», «плата готівкою — початковий вне­сок», «компроміс — поступка», «захоплення державних буді-псль — мирне входження до державних будівель», «вигнали з приміщення — попросили почекати за дверима».

До тропів тотожності належать ще:

• антономазія;

• перифраза
тощо.

Антономазія — це троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен.

Наприклад;

У кожної видатної людини, як і у Наполеона, як правило є свій Тулон і своє Ватерлоо.

ивні емоції цілі, приймаємо зобов'язання, реалізуємо плани — і все це на основі часткового структурування досвіду, що свідомо чи несвідомо здійснюється нами через метафори»¹.

Дж. Лакофф і М. Джонсон висловлюють також думку про те, що метафори не є просто інструментом поетичної уяви чи риторичних забарвлень, тобто виключно мовною характерис­тикою. Метафорами проникнуте все наше життя, наші слова, мислення та дії. Таке положення автори ілюструють за допо­моги метафори «Суперечка — це війна». Відповідно й біль­шість дій людини в суперечках структуровані концептами ба­талій:

«Спробуйте уявити культуру, в якій суперечки не сприйма­ються в термінології воєнних дій, коли один учасник виграє, а інший — програє; де немає атаки й захисту, перемоги або поразки. Уявіть культуру, в якій суперечка розглядається як танець, учасники — як танцюристи, а мета полягає в гармо­нійному й естетично привабливому танці. У такій культурі люди по-іншому будуть ставитися до суперечок, по-іншому їх переживати, по-іншому їх проводити й по-іншому про них говорити. Для нас же це взагалі не буде суперечкою: просто ці люди будуть робити щось інше. Буде дивним на­віть називати їхні дії "суперечкою"»².

Таке досить широке тлумачення метафори (не тільки як особ­ливості мови) можливе за умов того, що вона за своєю природою щатна розширювати межі тексту. Це залишає великий простір для творчого уявлення слухачів самим «вгадати» те, що вони «хочуть бачити». У метафорі поєднується думка і образ. Оскіль­ки образи прив'язані до певних слів, оратор актуалізує перцепти-іші можливості аудиторії, викликає спрогнозований відгук у дум­ках і почуттях.

До тропів схожості належать ще:

• алегорія;

• катахреза;

• прозопопея
тощо.

1 Алегорія — троп, що І виражає загальну, абстрактну думку конкретним чи­їй ном. Досить часто алегорію можна зрозуміти лише в межах ціліс­ного тексту. У таких випадках вона постає як велика метафора, що розгортається протягом усього твору. Яскравими зразками алегорії є байки, притчі, загадки, прислів'я, приказки. Наприклад:

Це ще тільки цвіт, а ягоди будуть.

II Катахреза — це троп, І який є незвичною метафорою, що сприймається як на- 1 громадження слів.

Наприклад:

Ці плани приречені на успіх.