Студопедия — Способи запам'ятовування промови
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Способи запам'ятовування промови






На сьогоднішній день пам'ять є предметом вивчення психології. Хоча меморія складала окрему частину ще класичної риторики. В сучасній психології існує багато теорій пам'яті, які ио-річному пояснюють цю дивовижну здатність людини. Пам'ять не с одиничною функцією, вона являє собою складну сукупність процесів, що забезпечують фіксацію попереднього досвіду лю-цшіи. Серед цього розмаїття функцій риторику цікавлять насам­перед процеси «закарбування» в пам'яті певного матеріалу, виділяють три способи запам'ятовування:

механічний;

логічний;

мнемотехнічний.

 

Механічний спосіб запам'ятовування — це такий спо­сіб, основу якого складає багатократне повторення того, що треба запам'ятати.

Но суті, цей спосіб яляє собою зубріння. Він самий неефекти-іиіий, але інколи необхідний. Як правило, подібне запам'ятовування відбувається без усвідомлення зв'язку між окремими елементами матеріалу.

 

Логічний спосіб запам'ятовування — це такий спосіб, основу якого складає усвідомлення смислового зв'язку між елементами матеріалу.

Користуючись таким способом, людина часто порушує послі­довність у часі, перебудовує матеріал відповідно до смислових відношень. Осмислене з гпам'ятовування ґрунтується на розумін­ні цих відношень, на усі ідомленні внутрішнього зв'язку між час­тинами того, що запам'ятовується.

Логічне запам'ятовування передбачає виконання двох умов:

1) усвідомлення того, для чого потрібно запам'ятати матеріал;

2) розуміння смислу того, що треба запам'ятати.

Мнемотехнічний спосіб запам'ятовування — це такий спосіб, який ґрунтується на тому, що матеріал пере­водиться в іншу знакову систему, в інші образи, які людині легше зберегти в пам'яті.

Одним із провідних видів мнемотехніки є асоціативний спосіб запам 'ятовування. Завдання тут полягає в тому, щоб створити асо­ціації. Широка сітка асоціацій— це ключ до гарної пам'яті. Цей спосіб був відомий ще в епоху Античності. Засновником мнемотех­ніки вважається давньогрецький поет Симонід. Йому належить ду­мка про те, що для пам'яті найважливішим є розташування. Для цього в розумі потрібно тримати картину певних місць, які й будуть займати образи предметів, що треба запам'ятати.

Відомий оратор Цицерон з приводу мнемотехніки писав:

«...пам'ять на предмети — необхідна властивість оратора; і саме її ми й можемо укріпити за допомогою вміло розташо­ваних образів, схоплюючи думки за цими образами, а зв'язок думок за розташуванням цих образів»1.

Сам Цицерон успішно користувався цим методом. Зокрема, перед виступом у сенаті він тренувався у себе вдома, проголо­шуючи промову і переходячи при цьому з однієї кімнати в іншу. Щоразу, коли він переходив до наступної думки, робив невелич­ку паузу й мисленно поєднував відповідний розділ промови з пе-

вним кутком своєї оселі. А при виступі у сенаті він мисленно по­вторював свій шлях по домівці і міг виголосити всю промову, не користуючись записами.

Інколи в літературі спосіб, яким успішно користувався Цице­рон, називають «римська кімната». Таку кімнату або приміщен­ня можна вигадати і розташувати там які завгодно предмети. Го­ловне — чітко зафіксувати порядок цих предметів. Спочатку виберіть місце для невеликої кількості речей, наприклад 20. По­тім можна розширювати вашу кімнату, будинок, місто та ін. Ко­жний предмет вашої кімнати повинен мати яскравий образ (зоро­вий, слуховий чи такий, що пов'язаний з відчуттями), який розташовано в чітко визначеному місці «раз і назавжди».

Після створення «римської кімнати», коли її образи добре за­пам'ятались, її можна використовувати при підготовці до публіч­ного виступу. Для цього ключові думки промови пов'язуються з певними образами кімнати в тому порядку, в якому оратор руха­ється в своєму приміщенні.

Ефективність «римської кімнати» визначається функціями лі­вої та правої півкуль головного мозку й принципами запам'ято-нування. Цей спосіб вимагає чіткої структури й порядку, а також уваги й здатності відчувати.

Слід підкреслити, що особливості пам'яті людини досить інди-иідуальні. Тому кожний оратор, як правило, самостійно розробляє для себе оптимальну методику запам'ятовування, щоб його спіл­кування з аудиторією було успішним, а не стало суцільним читан­ням промови. В будь-якому випадку однією із запорук вдалого пу­блічного виступу є постійне тренування пам'яті.

Пам'ять тісно пов'язана з увагою. Для того, щоб аудиторія найкраще могла зосередитись на промові, оратору варто зважити па своєрідні періоди уваги, які дорівнюють приблизно 15 хвили­нам. Це означає, що увага слухачів значно понижується до 15, 30 та 45-ї хвилини. Тому у випадках тривалих промов у ці моме­нти оратор має надати можливість аудиторії «відпочити» (зроби­ти паузу, завершити розгляд певного питання тощо).

Оратор при виголошенні промови повинен також враховувати загальні особливості людського сприйняття. До них належать:

«ефект рамки»;

«магічне число».

 
 

«Ефект рамки», або «закон межі», — це такий ефект, суть якого полягає в тому, що найкраще запам'ятову­ється початок і кінець промови.

На вступ і завершення промови відводиться разом, як прави­ло, від 10% до 30% загальної тривалості виступу. Тим не менш приблизно 80% загального враження від самого оратора та його промови визначається саме цими частинами, при цьому від всту­пу залежить більше. Тому перші та останні фрази мають бути ре­тельно продумані оратором. Крім того, «ефект рамки» стосується також і порядку розташування аргументів, про який йшлося в розділі «Диспозиція». Вже згадуваний Цицерон писав, що майс­терний оратор:

«...поставить найбільш важливі доводи частиною на поча­ток, частиною в кінець, а між ними всуне слабкі»'.

«Магічне число», або число Міллєра (7 ±2) характеризує обсяг оперативної пам'яті людини.

Саме таку кількість різних структурних одиниць інформації ефективніше за все здатна схопити й зберегти оперативна па­м'ять. На рівні промови «магічне число» означає оптимальну кі­лькість різних (значимих, а не допоміжних) слів у реченні.

Навіть у письмових текстах на сьогоднішній день перевага віддається «телеграфному стилю», оскільки встановлено, що най­краще сприймаються фрази з 10—13 слів, а фрази, що склада­ються більше ніж з 30 слів, практично не сприймаються.

Таким чином, чіткість структури, ясність та стислість викладу, образність мовних конструкцій сприяють кращому запам'ятову­ванню промови самим оратором на етапі підготовки. А на етапі виголошення ці компоненти сприяють кращому засвоєнню про­мови аудиторією.

Більшість теоретиків ораторського мистецтва вважа­ють найважливішим саме п'ятий етап риторичної діяльності — ниголошення промови. Дійсно, блискуче виголошення може вря­тувати пересічну промову, а погане — зіпсувати чудову. На цьо­му етапі оратор повинен якомога краще представити аудиторії результат своєї роботи, виконаної на попередніх етапах. Людина може дуже добре писати різноманітні тексти, але зовсім не вміти подавати їх слухачам.

Процес виголошення визначає те, чи вдасться оратору зреш­тою вплинути на аудиторію. Тут потрібно враховувати особливо­сті сприйняття як промови оратора, так і його самого. Аудиторія сприймає виступ не тільки через те, що говорить оратор, але зде­більшого і через те, як він говорить.

Взагалі у комунікації виділяють два блоки:

вербальний;

невербальний.

Вербальний блокце ті фактори, які пов'язані безпо­середньо з промовою (аргументація, критика, струк-турування тексту, словесне вираження матеріалу тощо).

Різноманітні прийоми вербального впливу на аудиторію роз­глядалися у попередніх розділах риторики.

Невербальний блок— це ті фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов'язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися тощо).

На етапі виголошення промови саме невербальні прийоми шіливу оратора на аудиторію відіграють надзвичайно важливу роль.

 

Останнім часом з'явилось дуже багато робіт, присвячених не-нсрбальному спілкуванню. Це пов'язане з усвідомленням про­блеми співвідношення знакових систем свідомого та несвідомого н процесах комунікації. Вербальний блок реалізує в мовленні те, що хоче сказати людина, а невербальний — ті мотиви, що знахо­дяться у несвідомому. Напевно у кожної людини були в житті такі ситуації, коли під час спілкування співрозмовник пропонував можливо щось вигідне, але людина не дуже замислювалась над цим, оскільки їй здавалось, що тут щось не так (він говорить не­щиро, пагано до неї ставиться тощо). Здебільшого в таких випад­ках апелюють до інтуїції або «шостого чуття», які дозволили ви­явити неправдивість співрозмовника. Скоріше за все, ця неправ­дивість була «прочитана» по невербальних знаках. Люди здатні більше довіряти цим компонентам, бо їх важко проконтролю­вати.

Знаки невербального спілкування різноманітні. Вони включають:

мову жестів і поз;

мову міміки;

парамовленнєві характеристики;

мову простору;

мову одягу та мову кольорів
тощо.

Майже всі ці мови мають національну специфіку, вони відріз­няються в різних культурах. Тому не слід захоплюватися одно­значною трактовкою окремих невербальних сигналів. Слід роз­глядати їх в усій сукупності, разом із текстом промови.

Знаки невербального спілкування на сьогоднішній день є предметом вивчення такої міждисциплінарної науки, як неверба-льна семіотика. Г. Є. Крейдлін, наприклад, називає такі найбільш значні окремі науки, що входять до невербальної семіотики:

Паралінгвістика — наука про звукові коди невербальної ко­мунікації.

Кінесика — наука про жести і жестові рухи, про жестові про­цеси й жестові системи.

Окулесика — наука про мову очей і візуальну поведінку лю­дей у процесі спілкування.

Аускультація — наука про слухове сприйняття звуків і аудіа-льну поведінку людей у процесі комунікації.

Гаптика — наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.

Гастика — наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.

Ольфакція — наука про мову запахів, смисли, що передають за допомогою запахів, і про роль запахів у комунікації.

Проксемика — наука про простір комунікації, його структуру та функції.

Хронемика — наука про час комунікації, про його структурні, семіотичні та культурні функції.

Системологія — наука про системи об'єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об'єкти вира­жають у процесі комунікації1.

На сучасному етапі ці науки перебувають на різних щаблях розвитку. Основними вважають паралінгвістику й кінесику. Най­менш розробленими залишаються аускультація, гастика, ольфак­ція, хронемика й системологія.

На які ж характеристики невербального спілкування оратору треба звернути особливу увагу? Насамперед потрібно відмітити, що велике значення для успішного виступу перед аудиторією має перше враження. Встановлено, наприклад, що під час лекції іміни в оцінці лектора складають лише 4—6%, при цьому за фак­тором «довіри» — не більше 1%. Перше враження є сильним, яс­кравим, таким, що добре запам'ятовується, тобто надзвичайно стійким. Якщо в подальшому його треба коректувати, змінювати, ю це вимагатиме від оратора значних зусиль. Згадаємо приказку:

«Не буде другого шансу створити перше враження».

Основою формування в аудиторії першого враження про ора­тора є зоровий образ. Наведемо вже класичну статистику щодо каналів отримання інформації при першій зустрічі:

• 55% інформації визначається тим, що люди бачать при пе­
ршій зустрічі (насамперед мовою жестів і поз);

• 38% інформації визначається тим, що люди чують (парамо-
нл єн нєвими характеристиками);

• 7% інфомації визначається тим, що люди говорять (власне
текстами співрозмовників).

11 Іодо специфіки поведінки оратора в аудиторії в межах рито-рііки пропонують декілька основних порад.

По-перше, що стосується мови жестів і поз,то оратору варто ішступати стоячи й використовувати жести відкритості (жести розкритими руками у напрямку до слухачів; горизонтальна жес­тикуляція, а не вертикальна та ін.). Вони сприймаються аудиторі-(ю (здебільшого підсвідомо) як такі, що свідчать про намір спіл­куватися. Відповідно, слід уникати закритих жестів, які можуть сприйматися не тільки як свідчення небажання спілку- ишіня,а й агресії (стиснуті кулаки, схрещені руки, схрещені ноги тощо). Оратор повинний також пам'ятати про так звані жести-поплавки, які є виразом нервування, невпевненості у собі, хви-іповання: ручка в руках, папка, аркуші паперу, особливо, коли з ними роблять якісь маніпуляції; часте покручування окуляріп, волосся, обручок, ланцюжків, годинників, комірців, краваток то­що. Аудиторія позитивно сприймає впевненого у собі оратора, тому таких жестів теж слід уникати.

Загалом жести виконують різні функції в процесі спілкуван­ня. Однією з них якраз є риторична функція. У таких випадках здебільшого значення певних жестів може бути охарактеризо­ване в термінах риторичних фігур. Г. Є. Крейдлін з цього при­воду пише:

«При застосуванні риторичних жестів акцент зі слова пере­носиться на візуальний образ, який це слово породжує; сло­ва повинні бути побачені — у цій тезі криється сутність ора­торського прийому використання такого риторичного

жесту»1.

По-друге, що стосується мови міміки,то важливим є зоровий контакт оратора з аудиторією протягом усієї промови. Він по­винен дивитися на всіх слухачів таким чином, щоб не виділяти когось персонально. У великій аудиторії варто розбити зал на се­ктори й у процесі виступу переводити погляд повільно по черзі з одного сектора на інший. Оратору не слід дивитися повз слухачів (у простір), на підлогу, ноги, стелю, у вікно, розглядати сторопій предмети. У таких випадках саме ці предмети, а не слухачі бу­дуть поглинати промову. Не дивлячись в аудиторію, оратор і не звертається до неї. З іншого боку, довгий пильний серйозний погляд в очі може викликати в слухача відчуття тиску, неспокою. Тому впродовж тривалого часу краще дивитись в обличчя, а не прямо в очі. Як вираз зацікавленості погляд в очі сприймаєть­ся тоді, коли він є короткочасним.

По-третє, що стосується парамовленнєвих характеристик,то оратору варто звернути увагу насамперед на інтонацію. Протягом всієї промови її треба змінювати, а не говорити моно­тонно. Звичайно, що інтонація має узгоджуватись зі змістом промови. Стосовно гучності, то в аудиторії оратору слід гово­рити голосніше, ніж він говорить звичайно. Оптимальним тем­пом вважається промовляння не більше 120 слів за хвилину. Досить важливим ораторським прийомом є пауза. Вона вимагає певного тренування. Насамперед не слід заповнювати паузу різ­номанітними вигуками («м-м-м», «е-е-е», «ну» тощо). Зазвичай пауза здається довшою тому, хто говорить, ніж тому, хто слу-

хає. Вона може тривати до 4-х секунд, перш ніж аудиторія по­чне думати, що у виступі щось не так. Оратор повинен робити невеликі паузи до та після важливих думок, щоб слухачі могли їх осмислити. Крім того, перед важливою думкою потрібно та­кож трохи понизити голос. Починати та завершувати публічний ииступ оратору варто з погляду на слухачів та паузи.

Для оратора при виступі важливе значення має також во­лодіння простором. Мова простору складається з кількох ком­понентів. Зокрема виділяють чотири зони дистанції у спілку- ванні:

інтимна;

особиста;

соціальна;

публічна.

 

Інтимна дистанція (до 50 см) — це зона спілкування між близькими людьми.

При цьому настільки близькими, що людина готова обійняти співрозмовника, тобто скоротити цю дистанцію до 0. У процесах комунікації не варто втручатися в інтимний простір, спроба поді­бних дій сприймається як агресія. Справа в тому, що людина на­магається підкорити собі оточуючий її невеликий простір і роз­глядає його як частину себе. Наявність відстані не менше 50 см між слухачами під час промови здатна забезпечити можливість критичного сприйняття того, що їм говорять.

Особиста дистанція (від 50 см до 1,5 м) — це зона спіл­кування між друзями.

Саме на такій відстані люди, які добре знають один одного, у яких є спільні інтереси тощо, почуваються комфортно в повсяк­денній комунікації.

(

Соціальна дистанція {від 1,5 до 3 м) — це зона спілку­вання між знайомими людьми (але не друзями).

Гака відстань є оптимальною для формальних контактів на роботі або з малознайомими людьми. Варіювання цифр у визначенні дистанцій спілкування обумо­влене національною специфікою та особливостями місць прожи­вання. Для жителів сільської місцевості радіуси цих зон будуть довшими, оскільки вони звикли жити на великому просторі. Для жителів міст— меншими, оскільки вони часто перебувають у «скупченому» просторі.

Таким чином, виголошувати промову потрібно з публічної відстані, особливо у великих аудиторіях. Під час виступу оратору варто наближуватись до слухачів. Наприклад, якщо оратор ви­ступає з трибуни, то корисним є виходити час від часу з-за неї та ставати поруч. Хоча більш вдалим є взагалі стояти поруч з три­буною, а не за нею. Рухатись по аудиторії слід повільно і не дуже захоплюватись цим прийомом, щоб у слухачів не склалось вра­ження, що оратор бігає, як тигр у клітці.

Що стосується мови одягу та мови кольорів,то оратору для публічного виступу варто обрати діловий одяг (для чоловіків і жінок — це костюми переважно сірого або синього кольору). Та­кий одяг не пригнічує людину й у слухачів є можливість зосере­дитись на самій промові. Якщо головна мета для оратора— це переконання аудиторії, тоді йому слід уникати одягу яскравих насичених кольорів, занадто модного одягу, численних прикрас та інших компонентів, які будуть занадто привертати до себе ува­гу слухачів та відволікати від того, що говорить оратор.

Впродовж публічного виступу слухачі теж відправляють ора­тору невербальні сигнали. У невеликій аудиторії йому легше фік­сувати та реагувати відповідним чином на ці знаки. Вони дають можливість оратору встановити момент, коли він успішно доніс свої думки до слухачів. Невербальні сигнали аудиторії можна звести до трьох головних:

• Слухачі стають більш розслабленими. Коли людина приймає
точку зору співрозмовника, вона зазвичай розслабляється.

• Слухачі підсуваються ближче. Ті, на кого вдалось вплинути
оратору, часто схиляються в його бік, а ті, хто дотримується ін­
шої думку, часто відхиляються назад.

• Слухачі підтримують візуальний контакт з оратором, особ­
ливо ті, яких оратору вдалося переконати.

Отже, під час публічного виступу оратору потрібно постійно слідкувати за своєю аудиторією і самому грамотно застосовувати невербальні сигнали спілкування. Звичайно, це легше робити, якщо промова підготовлена заздалегідь. Тому готуйтесь і висту­пайте! Страх перед аудиторією можна подолати тільки наполег­ливими вправами.







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 1433. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Машины и механизмы для нарезки овощей В зависимости от назначения овощерезательные машины подразделяются на две группы: машины для нарезки сырых и вареных овощей...

Классификация и основные элементы конструкций теплового оборудования Многообразие способов тепловой обработки продуктов предопределяет широкую номенклатуру тепловых аппаратов...

Именные части речи, их общие и отличительные признаки Именные части речи в русском языке — это имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение...

Гидравлический расчёт трубопроводов Пример 3.4. Вентиляционная труба d=0,1м (100 мм) имеет длину l=100 м. Определить давление, которое должен развивать вентилятор, если расход воздуха, подаваемый по трубе, . Давление на выходе . Местных сопротивлений по пути не имеется. Температура...

Огоньки» в основной период В основной период смены могут проводиться три вида «огоньков»: «огонек-анализ», тематический «огонек» и «конфликтный» огонек...

Упражнение Джеффа. Это список вопросов или утверждений, отвечая на которые участник может раскрыть свой внутренний мир перед другими участниками и узнать о других участниках больше...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия