Розвиток риторики в Україні
Саме тому Київська Русь залишила видатні пам'ятки насамперед гомілетичного красномовства. Досить відомою є проповідь руського митрополита Іларіона (XI ст.) «Слово про закон і благодать». Другий період піднесення риторики в Україні припадає на кінець XVII — початок XVIII ст. Це часи розквіту риторики як навчальної дисципліни, коли вона викладалась у Києво-Могилян-ської академії: «У класі риторики студенти опановували мистецтво складання промов, які могли виголошуватися у найрізноманітніших випадках: на святах, зустрічах, прощаннях, святкуваннях іменин, весіллях, похоронах тощо. Крім того, вони вчилися мистецтва складати найрізноманітніші послання. Практичне застосування знавцями риторики відбувалося й під час різних судових розборів, суперечок тощо, коли було необхідно довести права тієї чи іншої сторони, кваліфіковано провести захист. Студенти, які добре опанували поетику та риторику, мали змогу поліпшити своє матеріальне становище за рахунок підробітків у багатих міщан». У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом одного року. Кожний викладач, який читав даний курс, обов'язково писав власний підручник з цієї дисципліни. Більше того, якщо він у другий раз викладав риторику, то його підручник зазнавав значних змін. Як відмічають дослідники: «Це дає підставу говорити про наявність якогось гласного чи негласного припису, що зобов'язував викладачів до початку занять мати власний курс лекцій. Така традиція, що неухильно дотримувалась з року в рік, позитивно впливала на розвиток творчої думки викладачів і студентів, які, наслідуючи представлені викладачами зразки, імітували їх, вчились складати власні промови, поздоровлення, панегірики, листи». На сьогоднішній день збереглося 127 курсів риторики, що були складені й прочитані в Києво-Могилянській академії. Певний розквіт курсів риторики припадає на кінець XVII — початок XVIII ст. Переважна їх більшість мали світський характер. Питання гомілетики, церковно-богословського красномовства розглядались досить побіжно, як правило, наприкінці курсу поряд з іншими типами промов. Зразком для підручників була антична теорія красномовства, насамперед доробок Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана. Курси риторики складались із п'яти розділів: винахід, розташування, словесне вираження, запам'ятовування і виголошення. Крім того, велика увага приділялась теорії трьох стилів: високого, середнього і простого. Кожним з них рекомендувалс сь користуватися, виходячи з критерію доречності. На риторичні курси суттєво вплинули також думки античних і ренесансних теоретиків про те, що філософія є найважливішою частиною загальної освіти оратора. Однак основу семи вільних мистецтв складало, все ж таки, красномовство. Характерною рисою риторичних курсів, що читались в Києво-Могилянській академії, була їх практична спрямованість. У них давались поради щодо складання промов з будь-якої нагоди. В ті часи на різноманітні урочистості, як правило, запрошували оратора як почесного гостя. На риторичні курси суттєво вплинув ренесансний ідеал «універсальної людини», людини високоосвіченої, знавця багатьох наук, що вміє втілити свої знання в блискучих промовах. Як відмічає В. Д. Литвинов: «І теоретичні настанови, і практичні поради спрямовували на виховання в найкоротший термін дійового, практичного оратора, який розумів би потреби і запити слухачів, був зда-
1 Стратий Я. М., Литвинов В. Д., Андрушко В. А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982. — С. 5.
Розділ 7 Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу тний виступити перед будь-якою аудиторією. Ця традиція виявилася сталою і збереглася аж до початку XIX ст,»1. Першим відомим нам риторичним курсом, що був прочитаний у Києво-Могилянській академії в 1635/36 навчальному році, був курс Йосипа Кононовича-Горбацького. Він складався з двох частин: риторики і діалектики. Риторика містила вступ і три трактати («Про силу красномовства», «Про ораторську промову», «Про тему дослідження»). Одним із найвидатніших професорів риторики Києво-Моги-лянської академії з 1706 р. був Феофан Прокопоеич (1677 — 1736). Слід відмітити, що в Києво-Могилянській академії існували певні традиції, які полягали в тому, що перед початком викладання курсу риторики професори виголошували вступні промови перед студентами. В них вони, як правило, торкались загальних питань риторики, а також демонстрували її користь у повсякденному житті. Свій риторичний курс Ф. Прокопович розпочинає з таких настанов студентам: «Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і батьківщини. Вважаю, що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, внаслідок нерівних сил таланту, так і із-за обсягу самого предмета, а про власні похвали цього останнього поговоримо ширше в самій праці»2. Курс Ф. Прокоповича складається із десяти розділів: Книжка І. Подає загальні вступні настанови. Книжка II. Про підбір доказів і про ампліфікацію. Книжка III. Про розташування матеріалу. Книжка IV. Про мовно-стилістичне оформлення. Книжка V. Про трактування почуттів. Книжка VI. Про метод написання історії і про листи. Книжка VII. Про судовий і дорадчий рід промов. Книжка VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови. Книжка IX. Дещо про священне красномовство. Книжка X. Про пам'ять і виголошування1. Ф. Прокопович розглядає визначення риторики, які пропонувались різними античними авторами, і вважає найбільш вдалим таке визначення, яке належить Квінтіліану. Тобто риторика — це вміння добре говорити. Метою оратора, на думку українського ритора, є переконувати мовою, а завданням так складати промову, щоб вона переконувала слухачів. Це положення Ф. Прокопович конкретизує таким чином: «Аби досягти цього оратор повинен винаходити те, що найбільше сприяє справі: він повинен винайдене викласти у відповідному порядку, має сам те оформити добре підібраними словами, найкращими реченнями і формами речень і слів, обов'язково це все запам'ятати і, нарешті, виголосити усно, пристосовуючи до мови жести і рухи. Через те завдання оратора є, задовольнивши всі ці умови, винаходити, розкладати, мовно оформляти, охоплювати в пам'яті і виголошувати». Таким чином, риторичний курс українського професора побудовано за античними зразками і докладно висвітлює етапи ораторської діяльності. У цілому концепція риторики, яку пропонує Ф. Прокопович, прагне певним чином поєднати традиції Арістотеля та Квінтіліа-на. Адже промова оратора повинна не тільки переконувати, показувати, що відповідь на важливі питання є правильною. Вона повинна також викликати почуття насолоди у слухачів. Завдання оратора полягає не тільки в тому, щоб інформувати, а й зворушити аудиторію. Тлумаченню почуттів присвячена ціла книжка в курсі риторики. Діяльність оратора оцінюється передусім тим, наскільки ефективною була його промова. Крім того, український ритор докладно розбирає різні види промов і дає поради щодо їх написання. Зокрема, книжки VI—IX присвячені висвітленню саме цих питань. Риторика постає як нормативна дисципліна, що встановлює певні правила, якими повинен керуватися оратор при підготовці того чи іншого виду промови. У 1716 р. російський цар Петро І запрошує Ф. Прокоповича до Петербурга. Український професор стає главою «Ученої дружини», найближчим радником Петра І з питань освіти й церкви, теоретично обґрунтовує його реформи.
Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори в 3-х т. — Т. 1. — К., 1979. — С. 103. 1 Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопоеич Ф. Філософські твори в 3-х т. — Т. 1. — К., 1979. — С. 104. 1 Там само. — С. 119—120.
Розділ 7 Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу Слід відмітити також указ Петра І 1724 р., який вплинув на розвиток практичного красномовства: «Панам сенаторам... заборонити промову читати по папірцю, токмо своїми словами, щоб дурість кожного всім явна була»1. Можна стверджувати, що риторичні курси, які читались у Києво-Могилянській академії, вплинули і на розвиток риторики в Росії. Зокрема, певним підсуа ком східнослов'янської риторики є праці Михайла Ломоносова ('711 — 1765). Він був знайомий з працями Ф. Прокоповича в цій і шузі. Крім того, в примітках до роботи М. Ломоносова «Коротке керівництво до риторики» відмічається: «Пам'яткою шкільних занять Ломоносова риторикою слугує рукописний її курс латиною, який був прочитаний в 1733/34 навчальному році в московській Слов'яно-греко-латинській академії викладачем риторики, українським монахом Пор-фірієм Крайським, і переписаний частково рукою Ломоносова...»2. В іншій своїй праці «Коротке керівництво до красномовства», яка була написана після попередньої роботи, М. Ломоносов подає таке визначення даної дисципліни: «Красномовство є мистецтво про будь-яку матерію красно говорити і тим самим схиляти інших до своєї думки. Запропонована за цим мистецтвом матерія називається промовою або словом»3. Для того, щоб оволодіти цим мистецтвом, російський ритор вказує на п'ять чинників: природне обдарування, наука, наслідування авторів, вправи з складання промов, знання інших наук. Як певна наука риторика, на його думку, пропонує правила трьох видів. Перший вид правил стосується винаходу матеріалу для майбутньої промови. Другий вид правил вказує на те, як прикрасити винайдений матеріал. Третій вид правил стосується розташування матеріалу в майбутній промові. Відповідно М. Ломоносов поділяє риторику на три частини: винахід, прикрашання, розташування. У своїй попередній роботі «Коротке керівництво до риторики» російський теоретик риторики поділяв дану науку на чотири частини: винахід, прикрашання, розташування, виголошення. Однак останній розділ у підручнику є найменшим за обсягом.
2 Ломоносов М. В. Полн. собр. соч. Т. 7. — М.—Л., 1952. — С. 790. 3 Ломоносов М. В. Краткое руководство к краснорєчию // Там само. — С. 91. Розділ 7 Вищезазначені моменти дають підстави стверджувати, що риторика постає у працях М. Ломоносова як нормативна дисципліна, що спрямована насамперед на складання письмових текстів. Розвиток риторики в Україні в XIX — поч. XX ст. являє собою доволі строкату картину. Перебування нашої країни в складі Російської та Австро-Угорської імперій не давало можливості розвитку навіть української мови. Як відмічають дослідники: «...мовами освіти, церкви, юриспруденції була російська, німецька, польська чи церковно-слов'янська»1. Тобто у цей період красномовство розвивається не рідною мовою. Варто відмітити певне піднесення судового ораторства, особливо після судової реформи в Російській імперії 1864 р. Після запровадження суду присяжних відповідно до цієї реформи значно зростає інтерес до публічних змагань між прокурорами та адвокатами. Як відмічає В. В. Молдован, судові промови часто висвітлювалися в пресі2. З'являється ціле сузір'я видатних судових ораторів: С. Андрієвський, М. Карабчевський, А. Коні, Ф. Плєвако, П. Поро-ховщиков (П. Сергеїч) та ін. Деякі з них прославились і як теоретики риторики. Відомі, наприклад, книги А. Коні «Судові промови», «Поради лекторам»; П. Сергеїча «Мистецтво промови на суді» тощо. Певне піднесення переживає й академічне красномовство. Видатними професорами-лекторами були В. Антонович, М. Максимович, К. Зеленецький та ін. Зі становленням у Російській імперії на початку XX ст. інституту Державної думи спостерігаємо злет і політичного красномовства. Окремо слід відмітити роботу Сергія Поварніна (1870 — 1952) «Спір. Про теорію і практику спору», яка вийшла друком у 1913 р. Ця робота являє собою спробу в систематичному та популярному викладі подати ті знання, які було накопичено в еристиці, логіці, риториці та психології спілкування. У вступі автор відмічає, що майже не існує книжок, які б розробляли теоретичні та практичні аспекти суперечок. Хоча: «Спір має величезне значення в житті, в науці, в державних і суспільних справах. Де немає суперечок про важливі, серйозні питання, там застій»3. 1 Риторика загальна та судова / Абрамович С. Д. та ін. — К., 2002. — С. 171. 2 Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — К., 1998. —С. 21. 3 Поварнин С. Спор. О тєории и практике спора // Логика и риторика. Хрестоматия. Деякі аспекти праці С. Поварніна було висвітлено при розгляді питання про види аргументів. По-справжньому творчий доробок даного автора в галузі мистецтва суперечки оцінили тільки наприкінці XX ст. Багато з тих прийомів, що було розглянуто в роботі «Спір. Про теорію і практику спору», не втратили своєї значущості й на сьогоднішній день. Наступним періодом піднесення ораторського мистецтва можна вважати відкриття у 1919 р. у Петрограді унікального навчального закладу— Інституту Живого Слова. Очолив його професор В. Всеволодський-Гернгрос. До складу викладачів цього інституту ввійшли відомі діячі того часу Ф. Зелінський (його промову на відкритті Інституту Живого Слова дивіться в додатку, текст № 5), А. Коні, А. Луначарський та ін. Як зазначає Г. М. Сагач: «За найновішими програмами тут готували педагогів загальноосвітньої школи, викладачів — спеціалістів з мистецтва мовлення, ораторів судових, духовних, політичних, а також співаків, письменників, акторів тощо. До програми входили унікальні предмети: теорія і історія ораторського мистецтва, теорія поезії, прози, історія декламації, ритміка вірша, ритміка прози тощо»1. Слід відмітити, що цей «риторичний ренесанс» був досить нетривалим в історії ораторського мистецтва. Загалом у період Радянського Союзу спостерігаємо певний занепад риторики як теорії. Новий спалах у розвитку української риторики відбувається вже в період розбудови нашої незалежної держави. Останнім часом інтерес до даної науки в Україні все більше зростає. Володіння навичками ораторського мистецтва на сьогоднішній день є необхідною умовою сучасного фахівця в будь-якій сфері. Опануванню риторики сприяють підручники С. Д. Абрамовича, Л. І. Мацько, В. В. Молдована, Г. М. Сагач та інших авторів, що вийшли друком наприкінці XX — початку XXI ст.
Розділ 7 Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу ____ ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ЖАНРИ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА Загалом основні форми та жанри ораторського мистецтва тісно пов'язані з тією метою, яку переслідує, виступаючи перед аудиторією, оратор. Мета може полягати в тому, щоб потішити або поінформувати слухачів, можливо, надихнути, у чомусь переконати чи призвати до дії. Певною мірою мислиме і сполучення зазначеного вище. Наприклад, промова розважальна навряд чи можлива без елементів інформаційного характеру, а інколи включатиме і виховні елементи. Промова, яка покликана схилити до дії, не матиме успіху, якщо в ній будуть відсутні елементи переконання і натхнення. У цілому оратор повинен чітко уявляти, чого він хоче досягти своєю промовою. Таким чином, як найбільш поширені в ораторському мистецтві типи промов слід зазначити такі: — розважальна промова;
—інформаційна промова; —надихаюча промова; —переконуюча промова; —агітаційна промова. Розважальна промова має на меті розважити та потішити слухачів, а то і просто затримати їх увагу на чомусь цікавому. Цікавість та задоволення інтересів слухачів завжди важливі на бенкеті і загалом у такій обстановці, коли люди зустрічаються, щоб приємно провести час. Тут присутній жарт, серйозна думка, інколи не виключений і вимисел. І все це органічно поєднане в промові разом із анекдотом і оповідкою. Тут може бути щось із особистого життя промовця, а також іронія та удавана серйозність. У вдалому виступі на бенкеті допустимі жартівливі виступи проти тієї чи іншої групи присутніх, випади в бік протилежної статі або політичної опозиції. Інколи об'єктом жарту може виступити якась особа із числа присутніх. Звісна річ, тон виступу завжди має бути дружнім і привітним. Розважальна промова, на відміну від інших, не потребує єдності розвитку ідеї. Утім і тут єдність виступу не зайва. Гумористичні промови М.В.Гоголя, А.П.Чехова, Марка Твена, Дж^рджа Оруела та інших тому і цікаві, що там дотепно і дошкульно розвинуті окремі теми. Якщо ви дійдете думки, що в цій аудиторії має сенс саме розважальна промова, то слід вирішити, яким має бути її характер. Буде це гумористична промова чи ні. Якщо ні, то мова швидше всього йтиме про відому вам або особисто пережиту подію: розповідь про полювання, про наукову експедицію, про відвідування кіностудії, про допомогу людям під час повені, зсуву ґрунту, про життя у морських глибинах, про сходження на якусь визначну вершину тощо. Якщо ваша промова не гумористична, то в ній мають бути присутніми новизна, конкретність, можливі конфліктні та драматичні моменти, контрасти і активне дійство. Розповідь про те, як ви провели літо у горах, навряд чи викличе інтерес, якщо ви не розповісте при цьому про зливу, бурю або землетрус і про щось таке, що пов'язане з небезпекою і боротьбою. Якщо все-таки ваша промова гумористична, то Лекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики подумайте про жартівливі нападки на звички, спосіб життя і поведінку тих людей у цілому, або тієї групи, до якої ви шертаєтесь. Бажано не забути і про свою особу. Не завадить перебільшення в описі звичних ситуацій або іронічний показ шоротної сторони того, про що ви говорите, бажано застосу-иати умовчування, несподівану розв'язку тощо. Зразки тем, які допускають гумористичний розвиток: «Спосіб уникнути правильного рішення»; «Прикрий випадок з людиною, яка буквально розуміла приказки»; «Як виховувати і-иоїх батьків»; «Як мені робили операцію»; «Сучасний Дон Кіхот»; «П'ять нескладних кроків, які ведуть до заміжжя». Вандишее В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять Інформаційна промова має на меті не тільки догодити допитливості, але дати і нову уяву про предмет. Вона може бути оповіддю, описом, поясненням. Оповідь — це рух; опис розчленовує предмет, показує часткове і надає їм наочності; пояснення показує, який предмет у дії або який його устрій. В усіх інформаційних промовах переважає якась із зазначених рис. Інформаційна промова повинна відповідати певним умовам: а) у ній не повинно бути нічого спірного. Будь-яке пи б) вона повинна викликати допитливість. Якщо раніше в) вона повинна задовольняти потреби слухача. Треба г) повідомлення має бути актуальним. Інтереси слухача Некція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики . < одного боку інформаційна промова має багато спільного ■ і", іиажальною: конкретність, новизна, конфлікт, контраст І, можливо, гумор. З іншого боку, інформаційна промова мнґілижається до агітаційної. Наприклад, бесіда про поліомієліт < і п < ч'е в собі заклик до вирішення важливої суспільної проблеми. їм псіх умов інформаційна промова (на відміну від розва-і і н.іюї) повинна викликати у слухача відчуття, що пізнанії ч, які він отримав, варті витраченого часу і уваги. І Ірактичні висновки, обумовлені характером інформації ні цікавістю до неї, визначають основну цільову установку мрлтора. Інколи бесіда, яка мала інформаційний характер, у чім пості матиме агітаційне значення. Розповідь про те, як дніли розбійники Робін Гуда, буде цікавою. А от розповідь про методи діяльності сучасних гангстерів спонукатиме нулиторію вимагати більш активної протидії злочинцям з Пику державних органів.
Надихаюча промова має на меті привнести натхнення в іудиторію, переконати її та викликати активну реакцію. За-і.ілом ці три види цільових установок взаємодоповнюють і перекривають одна одну. Більшість промов на політичних іГ)о спортивних зборах і виступи з привітаннями, з оцінкою і.іслуг і в ознаменування подій та явищ, а також бесіди про піачення моральних і суспільних цінностей і проповіді — це і <■•, по суті, надихаючі промови. Певним чином до них нале-кать і передвиборні виступи політичних ораторів, які висім іюють своїх супротивників. Матеріалу надихаючих промо-иах слід підбирати і подавати таким чином, щоб викликати не лише допитливість, а й загострити увагу слухачів до знамення традицій, якостей особистості, правил поведінки, віри ющо. Теми для надихаючих промов слід підбирати залежно під їх здатності зачіпати глибокі особисті інтереси: відчуття конфлікту, боротьби, небезпеки, почуття гніву і ненависті. Нони повинні пробуджувати думки про справедливе і несправедливе, про батьківську любов, любов до батьківщини і до ближніх. Для таких промов характерні теми: «Добрий друг»; «Пам'яті героїв вітчизняних воєн»; «Думки, пов'язані зі столітнім ювілеєм нашої школи»; «Жахи невігластва»; «Людина, яка любила дітвору». Поширена небезпека для оратора, який обрав цей вид доповіді — впасти у сентиментальність, нещирий тон і над- мірну емоційність. Цим частіше всього грішать у промовах на такі теми: «Помиляється чи не помиляється моя країна?»; «Велика стара партія»; «Чи повернеться до нас минула слава?»; «Добрі старі часи»; «Найдивовижніша на світі матір». Переконуюча промова. Переконати — означає логічними засобами довести або спростувати якесь положення. Це — чисто логічне завдання. На практиці оратор усіма прийнятними засобами намагається переконати слухачів погоди- ЗО Лекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики і ися з його позицією у спірному питанні. Переконуюча промова взагалі має на меті визначити стиль мислення і поведінки, хоча це ніяк не заклик до безпосередніх дій. Основний предмет переконуючої промови — питання факту (що є правдою, а що неправдою) або питання поведінки (що і роба робити, а що не треба). Показати, що даний кандидат пуде президентом США, — значить переконати з питання-факту. А довести, що він повинен стати президентом, озна-чає переконати з питання політики. Усілякі заклики голосу-пати за цього кандидата — це вже спонукання до дії. Як і всяка інша, переконуюча промова має бути цікавою. І м терес до неї у самому питанні, що виноситься, або у спірності цього питання. Інтерес можна викликати або підсилити питанням: «Чому ж вірити?» або «Що робити?». При цьому можливі дві помилки, які супроводжують вибір предмета промови: або звертаються до теми, що не має реального чи потенці-.ільного інтересу, або розглядають питання, яке не в змозі пирішити чи хоча б допомогти у його вирішенні. Щоб уникнути таких помилок, бажано врахувати ряд моментів: а) обирайте дійсно спірне питання. Адже якщо з самого б) обирайте змістовну тему. Люди хочуть, щоб їх розва
Нудно було б слухати бесіду про те, хто розумніший, чоловік чи жінка і що з'явилось раніше, курка чи яйце. Хоча для схоластів логіка подібних дискусій була цікавою. Для групи істориків християнства і Київської Русі завжди цікава дискусія про те, хто увів у нас християнство, князь Володимир чи раніше княгиня Ольга. Але для більшості слухачів таке питання не актуальне. в) обирайте питання, яке є вирішуваним. Звісна річ, у своїй переконуючій промові ви не можете вирішити будь-яке питання. Але ви повинні зробити щось для можливого вирішення. Деякі змістовні спірні питання не вирішувані, бо поки що відсутні фактичні дані. Це стосується, насамперед, передбачень майбутнього. Але якщо ви зупинились на проблемах, що ґрунтуються лише на теоріях, потурбуйтесь, щоб вони викликали інтерес, були схожими на правду і тим самим виправдали ваш вибір. Можна з користю обговорити питання смаку, наприклад, який фільм чи книга кращі, або що краще, невеликий котедж за містом чи комфортабельна квартира в центрі міста, хоча вони не піддаються точному дослідженню. Агітаційна промова,або промова, яка закликає до дії. і '.лухача закликали до дії, до нового, до продовження або припинення попереднього. Виходить так, що його переконати. Заклик до дії буває прямим і опосередкованим; дія може статись коли-небудь або негайно. Але завжди мають на увазі дії самих слухачів, а не відсутніх. Агітаційній промові притаманні відмінні риси інших промов: необхідні фактичні дані, пробудження психічної сприйнятливості, приведення до узгодження. Але є характерний лише для неї елемент: примусити слухача відчути потребу зробити ге, про що його просить оратор. Щодня ми просимо інших щось зробити. Один студент шертається до іншого: «Пішли на дискотеку!». Це короткий іаклик до дії. Продавець запитує покупця: „Не бажаєте ще чогось?». Тим самим він підказує бажану для себе дію покупця. А про що можуть просити оратори аудиторію? Можна навести декілька типових прикладів публічних закликів. У виступах на комерційні теми нині характерні заклики накопичувати гроші на пенсійних рахунках, розповсюджу -пати страхові поліси, проспекти вкладення капіталу, книги, 1 3-1959 33 ____ Вандишев В.М. Риторика. Екскур с в історію вчень і понять ————-^——^———_^^
Досить поширені заклики про надання підтримки місцевим благодійним фондам, організаціям природоохоронним, лікувальним, церковним, громадським. Державні і міжнародні органи часто закликають надати допомогу потерпілим від повені, лісових пожеж, землетрусу чи виверження вулкана або населенню країн, які потерпають від голоду внаслідок громадянських конфліктів чи посухи. Політичні заклики належить до голосування за того чи іншого кандидата на офіційну посаду, за шляхове будівництво, реформу освіти або відміну запропонованої владою реформи тощо. Досить поширені заклики взяти участь у роботі якоїсь релігійної громади або школи, подивитись фільм, театральну постанову, зайнятись спортом чи прослухати спеціальний курс лекцій. Існує багато звернень до громадськості стосовно особистої поведінки, шкідливих звичок, мови, харчування, закликів не пити, не палити, займатись фізичними вправами, нормально спати, боротись з поганим настроєм, поставити собі важливу
життєву мету. Обираючи агітаційну тему, слід перевірити її зміст з точки зору таких ознак: а) чи викличе вона достатній інтерес? Не очікуйте на б) чи здатні слухачі до дії? Скажімо, ви хочете, щоб слухачі в) чи не існує занадто сильна опозиція? Пам'ятайте, що
Рекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики них обставин необхідно бути обережним. Багато залежить під <'У'гі предмета виступу і від поставленої мети. Слід уясни-ш собі моральний аспект справи, скільки часу, зусиль, гро-іііі и іштратять слухачі, слідуючи вашому заклику, який зиск їй ній з цього матимуть. Саме це і спонукатиме їх до дії. Тут Немає однозначних рекомендацій. Якщо в опозиційній вам аудиторії два-три учасники підтримали вас, якщо на розпродажах відбудеться одна покупка з двадцяти спроб, то, можливо, це і стане вашим успіхом. Але якщо ви дійшли думки, що своїми закликами лише підсилите опозицію, то замість міграційної промови вам слід провести чисто інформаційну. Стримано, з великим тактом потрібно підходити до пи-тнь, пов'язанихіз шанованими традиціями, моральними нормами, |илігією, бо це найбільш вразливі місця. Відомі економічні і иійськові успіхи США у Другій світовій війні. Але ні в 1935-му, ні в 1939 роках президент Франклін Делано Рузвельт, інкшаний стратег у питаннях організації суспільної думки, мс закликав підняти зброю проти Німеччини та Японії. В той же час крок за кроком він добивався створення сильних флотів на двох океанах, уведення ембарго проти агресивних режимів, і, і пальної військової повинності тощо. Загалом уникати ан-і.п онізмів не варто. Адже деякі вороги допоможуть вам здо-(іути друзів. До того ж слухачі цінують в ораторі сміливість. з* 35
Основні жанри ораторського мистецтва можна систематизувати таким чином: —промова академічна, —промова урочиста, —промова соціально-політична, —промова судова, —промова церковно-богословська, —промова соціально-побутова. Академічна промова — це насамперед лекція. Лекція є основою університетського навчального процесу. У цій галузі поширені також виступи з рефератами на визначену тему, доповіді на наукових конференціях та семінарах. Академічного характеру виступ передбачає досить чіткий план, певну логіку викладення матеріалу, аргументацію і доведення. Сама оточуюча обстановка не повинна відволікати від основного, від засвоєння напрацьованого промовцями матеріалу. Адже всі зазначені форми академічної промови мають на меті навчити іншого тому, що я — оратор — уже засвоїв і зрозумів по-своєму. Урочиста промова — досить поширений жанр ораторського мистецтва. Будь-яка значима подія, а особливо відзначення "■шлейних дат, передбачає застосування відповідних атрибутів. Яскраві кольори, транспаранти, оркестрова музика, і прно вдягнені учасники події, піднесений настрій, впевненість V передбачуваному світлому майбутньому супроводжують шдзначення урочистих подій. Соціально-політична промова — це майже повсякденне явище у країнах, що розвиваються. Це всілякого роду до-повіді державних діячів про очікувані успіхи і досягнення, огляди політичного і суспільно-економічного характеру, шкшачення напрямків подальшого розвитку країни, критика існуючих режимів, агітаційна передвиборча програма на іахист ідеології тієї чи іншої партії, а також промови депутатів парламенту на його засіданнях. Судова промова, у відповідності із існуючими у суді правовідносинами, має декілька основних напрямків: звинувачувальна промова позивачів або прокурора, промова потерпілого, виступи свідків і захисників потерпілого.
У церковно - богословських промовах головною формою є церковна проповідь, у якій священнослужитель, спираючись на релігійні догмати, дає оцінку тієї чи іншої церковної або світської події. Широко відомі й мають значний вплив на свідомість віруючих усілякого роду притчі. Соціально -побутові промови також посідають важливе місце у повсякденному житті. Насамперед це численні ювілейні промови, до дня народження, весілля тощо, а також усілякі ритуальні і застільні промови (тости).
СУДОВА РИТОРИКА
1. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ „Судова риторика”
|
Українська риторика має досить глибокі історичні корені. Остаточне формування ораторського мистецтва відбувається вже в епоху Київської Русі. Досить важливим чинником у цьому процесі було, звичайно, прийняття християнства. Разом з ним приходить і мистецтво красномовства, збагачене потужною античною та візантійською традицією.
1 Станіславський В. В. Структура академії та організація навчального процесу // Історія української культури. — Т. 3. — К.,2003. — С. 514.
Литвинов В. Д. Риторика і поетика // Історія української культури. — Т. 3. — К., 2003, —С. 662—663.
1 Риторика загальна та судова / Абрамович С. Д. та ін. — К., 2002. — С. 170.
Сагач Г. М. Золотослів. Ч. 1. — К., 1998, — С. 39.
____ Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять
посуд, комп'ютери і сотні інших предметів, про які йде мова на зібраннях.
