Структура та динамічні показники конфліктів

 

Узагальнення та співставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

– суб’єктів конфлікту;

– відносини між ними;

– предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

– соціальне середовище, у якому протікає.

Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1. Суб’єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) – це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни.

Чітке визначення суб’єктів конфлікту допомагає з’ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв’язання.

Згідно К. Боулдінгу, суб’єктами конфлікту виступають або окремі індивіди, або соціальні групи та спільноти, що з них складаються. На цій підставі, за своїми суб’єктами, як вже зазначалося, можна виділити наступні види конфліктів:

– між окремими особистостями – міжособистісні;

– між окремою особистістю та групою – особистісно-групові;

– між групами – міжгрупові.

Окремим видом конфлікту за цією класифікацією можна вважати внутрішньособистісний конфлікт, коли індивід немов би "роздвоюється" на протилежних суб’єктів і відчуває внутрішню боротьбу із самим собою за те, яким чином йому діяти.

Для повної характеристики суб’єктів конфлікту недостатньо співвіднести та ідентифікувати їх з тими чи іншими індивідами та групами.

Необхідно також проаналізувати їх якісний та кількісний склад, рівень організації, обсяг ресурсів, а також здатність до ефективних дій в умовах конфліктного протиборства.

2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Наприклад, у трудових та сімейних конфліктах конфліктуючі сторони пов’язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту. Якщо ж у суб’єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації.

Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

За спостереженнями Л. Козера, якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту і визнає її достатньо високою, це може спонукати її намагатися врегулювати спірне питання неконфронта­ційним шляхом. До того ж, співставлення сил дає можливість кожній із сторін обрати більш раціональні засоби досягнення поставлених цілей або взагалі відмовитись від подальшого "розкручування" конфлікту.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з’ясування його об’єкта, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об’єктивною основою виникнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об’єкта, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об’єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності. До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використано для задоволення потреб суб’єкта, реалізації його інтересів та цілей – фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матеріальні ресурси), а також культура, наука, освіта та інші види духовних ресурсів.

На відміну від ресурсів, які переважно є засобом забезпечення нормальної життєдіяльності суб’єктів конфлікту, статус, як об’єкт боротьби між ними, є умовою її забезпечення. Саме від статусу залежить, яким – рівноправним або нерівноправним – буде становище суб’єкта у суспільстві, серед інших соціальних суб’єктів, наскільки вільними або примусовими будуть його взаємини з ними, у якій мірі буде збережене або принижене його почуття людської гідності.

Нарешті, цінності, що у даному випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб’єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб’єкт, який гідний визнання та поваги інших суб’єктів. Конфлікти на ґрунті цінностей виникають, як правило, на ґрунті примусового нав’язування їх одним соціальним суб’єктом іншому.

Отже, поряд із з’ясуванням об’єкта конфлікту надзвичайно важливим є визначення власне предмета, тобто проблеми конфлікту (спірного питання або кола питань), яку суб’єкти прагнуть розв’язати вигідним для себе чином.

Для аналізу предмета конфлікту надзвичайно важливим є вико­ристання таких показників, як глибина спірних питань, їх кількість та взаємозв’язок, їх значущість для кожного з учасників конф­лікту, а також ступінь та характер їх усвідомлення даними учасниками.

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення і розвиток конфліктів через стандарти у оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищу. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

Якщо структурні елементи конфлікту виступають його статичними характеристиками, то динамічними показниками конфлікту прийнято вважати стадії розгортання конфлікту і процес його розвитку від однієї стадії до наступної.

Стадії розвитку конфлікту:

– конфліктна ситуація, коли формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту, відбувається усвідомлення такого розходження соціальними суб’єк­тами, формулюються цілі кожного з них та шляхи їх досягнення;

– конфліктна взаємодія, в межах якої відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін – інцидент, наступне поглиблення конфліктного протистояння – ескалація конфлікту та досягнення ним вищої точки напруги – кульмінації;

– завершення конфлікту, або вихід з нього конфліктуючих сторін шляхом обраного однією або двома сторонами способу – насильства, примирення або розриву. Обрання такого способу залежить, передусім, від цілей конфліктуючих сторін, засобів їх досягнення, співвідношення сил конфліктуючих сторін, а також ролі третьої сторони у конфлікті. Так, обмежені прагнення, як правило, підвищують ймовірність завершення конфлікту на компромісно-консенсусній основі. Ненасильницькі засоби сприяють завершенню конфлікту на консенсусній основі, водночас насилля провокують розрив. Третя сторона може як змінити баланс сил на користь одного з учасників, так і відігравати нейтральну роль посередника, сприяючи завершенню конфлікту цивілізованими засобами.

До важливих характеристик конфлікту належать також наслідки конфлікту. Такі наслідки можуть бути відмінними для кожної з конфліктуючих сторін: для відносин між ними; для соціальної системи, яку ці наслідки зачіпають. Центральною ж проблемою аналізу наслідків конфлікту є з’ясування ступеню ймовірності виникнення нових конфліктних ситуацій, якщо результати завершеного конфлікту є нестабільними. Така ймовірність може бути послабленою або навіть вичерпаною за умов отримання сторонами додаткових компенсацій із сторонніх джерел, зміни групової структури конфліктуючих сторін (усунення колишніх лідерів, корегування цілей та позицій учасників конфлікту тощо), а також за перебігом певного часу після завершення конфлікту.