Оцінка – бал і оціночне судження - ПОРІВНЯЄМО

ЧОМУ ВИКОРИСТОВУЄМО ОБИДВІ ФОРМИ ОЦІНКИ?

ЯКІЙ ВИ НАДАЛИ Б ПЕРЕВАГИ ЯК УЧЕНЬ? ЯК ВЧИТЕЛЬ?

1. Оцінка діє на учнів швидше і надійніше, ніж словесне оцінювання.

2. Має оцінка–бал багатовікову традицію.

3. Діти приходять до школи з настановою дорослих «Вчитися тільки на «відмінно»,

отже, учні та їхні батьки чекають і вимагають від учителя кількісної оцінки.

4. В балах зацікавлена дирекція школи, бо так легше контролювати діяльність

учителя.

Оцінка – бал - лише один із засобів мотивації, вона не повинна витісняти більш важливих і довготривалих стимулів активного й сумлінного навчання.

У початкових класах мають домінувати оцінки у вигляді вмотивованою оціночного судження, яке дає можливість учневі усвідомити, як саме він впорався з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як її краще виправити. Цю змістову оцінку вчитель висловлює так, щоб у дитини був стимул до праці.

З І класу доцільно розвивати зацікавленість самим процесом праці, заохочувати щонайменші вияви самовдосконалення.

Помилковим є використання матеріальних замінників оцінок – рибок, зірочок і т.ін. Це використання миттєвого стимулу «добре виконав – щось одержав», яке в свідомості дитини поступово перетворює навчання в гонитву за відмінними оцінками.

Чим молодший учень, тим частіше йому потрібна опора на позитивну оцінку вчителя. Похвала: «Молодець! Чудова робота!» - мало. Поступово привчати дітей оцінювати своє ставлення до виконаного завдання («Я дуже старався»), «Я не зовсім постарався»), якість кінцевого результату.

Учні, де вчитель надає перевагу оціночному судженню спокійно, доброзичливо спілкуються, жваві, активні на уроках, не бояться висловлюватися, вболівають за результат праці, а не за оцінку

Якщо вчитель використовує тільки оцінку–бал, учні не вміють розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способів роботи.

Вчити дітей самооцінці.

ЦІКАВО ЗНАТИ!

«Від кульки до бала»

Перегорнемо сторінки історії системи оцінювання знань.

В братських школах на Україні робоче місце учня в класі визначалося відповідно до його успішності: хто більше знав, той вище і сидів, незалежно від його станового походження, а хто менше знав, той сидів на нижчих місцях.

Правила обліку шкільних знань уперше зустрічається в праці Я. Коменського «Закони впорядкованої школи»: На уроці вчитель повинен перевіряти знання учнів, добиваючись твердого і ґрунтовного засвоєння їх усіма. Для закріплення знань слід вдаватися до повторень і вправ. А щоб обліковувати їх, треба влаштовувати наприкінці року прилюдні екзамени з участю шкільних ревізорів.

М.В.Ломоносов: «Регламент для гімназій при Академії наук та гімназії Московського університету: Для щомісячних підсумкових знань у ректора гімназії повинен бути узагальнений табель, у якому записувати старанність, дотепність учнів, поділяючи їх на три групи: кращих, посередніх і крайніх. Через півроку проводилися перевідні екзамени з нижчого класу у вищий, а по закінченні навчального року – випускні.

Перед екзаменами оформлялися узагальнюючі табелі з відомостями про щомісячну успішність протягом півроку, а після іспиту це звірялося із наслідками екзамену з кожного предмета, і учнів переводили відповідно з нижчого класу у вищий, з вищого – у студенти. Не переводилися в наступний клас ті, хто ґрунтовно не оволодів усіма науками, що вивчалися в даному класі.

У гімназії проводилися перевідні екзамени. За тиждень до них учителі подавали директору звіт про конкретні успіхи учнів з різних розділів наук. З кожної науки директор визначав певне число кульок для виявлення рівня знань вихованців. Наприклад, давалося 90 кульок, що характеризували найвищу успішність з алгебри. Їх учитель розділяв таким чином: знання учня, що розв¢язав початкові дії з простими і складними числами, позначав число 20. Потім тим, які засвоїли рівняння І ступеня, додавав 10 кульок, ІІ – 15, ІІІ – 20, IV – 25. Загальна кількість кульок, яку одержав учень, свідчила про його знання з алгебри. У такий спосіб визначалися успішність і з інших предметів.

1818 р. – Статут: рівень знань учнів визначався чотирма балами і позначався цифрами 4,3,2,1.

1837 р. – вводиться цифрова п¢ятибальна система оцінювання. Визначено критерії якості знань: «5» – «все пройденное в учебном предмете знает весьма основательно, на все вопросы отвечают весьма удовлетворительно и притом в систематическом порядке, все возражения опровергают, встречаются ясно, точно и свободно; «4» - «предмет свой знает основательно, на важные вопросы отвечает удовлетворительно, но не последовательно, делает выводы из главных понятий, не все возражения отвергает, выражается не совсем определительно, иногда сбивчиво и не свободно; «3» - «знает пройденное, на все вопросы отвечает, но не отчётливо, не последовательно, возражений не разрешает, выражается не совсем ясно; «2» - «пройденное понимают порядочно, отвечают на вопросы посредственно, не в надлежащем порядке, и на иные с помощью испытателя, выражаются неопределённо»; «1» - «много из пройденного предмета не понимают, отвечают сбивчиво, пересказывают лишь вытверженное наизусть, притом со многими ошибками и неясно».

Кінець XIX – XX ст. – слова «відмінно» – 7, «вельми добре» - 6, «дуже добре» - 5, «добре» – 4, «досить добре» - 3, «посередньо» – 2, «слабо» – 1 – в дипломах і атестатах.

Використовувалася 5-бальна, 12-бальна, 7-бальна системи.

12-бальна: 12 – відмінно, 11 - вельми добре, 10 – дуже добре, 9-8 - добре, 7 - досить добре, 6-5 – посередньо, 4-3 - слабо, 2-1 - погано.

5-бальна: 5 - відмінно, 4 - добре, 3 - досить добре (задовільно), 2 - посередньо, 1 - слабо.

Критерії близькі до сучасних.

1918 р. – бальна система оцінювання знань, поведінки учнів постановою наркома освіти А.В.Луначарського була відмінена в усіх школах без винятку. Переведення учнів з класу в клас відбувалося на основі успішності за відгуками педагогічної ради.

1935 – повернуто 5–ступеневе словесне оцінювання успішності: відміно, добре, посередньо, погано, дуже погано.

1944 – було словесне оцінювання замінено на цифрову 5-бальну систему оцінювання успішності і поведінки учнів (5,4,3,2,1).

2000 – 2001 н/р. – рішення про 12–бальне оцінювання ЗУН учнів.

Висновок. Оцінювання супроводжується оцінкою. Оцінка означає встановлення ступеня виконання школярами завдань, що поставлені перед ними в процесі навчання, рівня їх підготовки і розвитку, якості набутих знань, сформованості умінь і навичок. Оцінка знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя рівня ЗУН учнів.