ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Мова і література як основа формування націоцентричного світогляду особистості.

2. Поняття мовне професійне спілкування (ПС) і мова за професійним спрямуванням.

3. Компоненти мовного ПС: особистісний фактор у ПС; мова як засіб ПС; текст.

4. Особливості мови за професійним спрямуванням (мета, функції, етапи, форми).

5. Поняття мовної компетентності. Шляхи формування мовної компетентності особистості.

6. Культура мови. Художня література як основа формування культури мови особистості.

7. Основні навички успішного спілкування (якості мовця):

а) самостійний і творчий склад мислення;

б) орієнтування в ситуації;

в) орієнтація на мову співрозмовника;

г) мовна пам’ять;

ґ) правильний добір мовних засобів;

д) правильна побудова вислову (тексту);

е) прогнозування реакції слухачів;

є) відповідна дикція.

8. Мовний етикет (стандартні етикетні ситуації та мовні формули) і мовна етикетна поведінка (рекомендації комуніканту, реципієнту, третій особі).

9. Культура підготовки і проведення

а) дискусії;

б) публічного виступу;

в) наради;

ґ) співбесіди;

д) переговорів;

е) телефонної розмови тощо.

10. Специфіка мовного втілення інформації у сфері професійного спілкування. Текст як засіб різностильової комунікації.

11. Будова тексту.

12. Форми існування текстів:

а) за способом оформлення: усна й письмова;

б) за характером мовленнєвої діяльності: монолог і діа- чи полілог;

г) за загальним значенням: розповідь, опис, роздум.

13. Якості текстів як ознака культури мови:

а) правильність і чистота;

б) точність і достовірність;

в) логічність і аргументованість;

г) багатство і різноманітність;

д) доречність і влучність.

14. Діловий документ (ДД) як основний вид письмової форми офіційно-ділового стилю та мови ПС.

а) визначення ДД;

б) класифікація ДД за ступенем стандартизації, за походженням, за призначенням;

в) основні вимоги до оформлення ДД (реквізити, текст), зокрема заяви, автобіографії, характеристики, довідки, доручення, записок, ділового листа, протоколу, договору, наказу, звіту.

15. Сучасна українська літературна мова (СУЛМ) як основа мови за професійним спрямуванням.

16. Мовний світ давньої, нової, сучасної української літератури.

17. Відомості про сучасну українську літературну мову:

а) визначення;

б) походження;

в) функції;

г) державність мови;

ґ) типи норм;

д) форми їхнього закріплення;

е) варіантність норм.

18. Причини стилістичної диференціації СУЛМ; основні характеристики офіційно-ділового та наукового стилів (зокрема підстилів); стилі мови і мова професійного спілкування.

19. Орфоепічна норма СУЛМ:

- вимова голосних (а, о, у, е, и, і);

- вимова приголосних (дзв., гл., шипл., дж, дз; дієслівних сполучень -ться, -шся, -жся, -чся; іменникових сполучень у непрямих відмінках -шц-, -жц-, -чц- тощо).

- історичні чергування голосних (е - о, і, и; о - а; о, е - і та нуль звука, и - о, е;);

- чергування приголосних під час словозміни, словотворення (г, к, х - з, ц, с, - ж, ч, ш; б - бл, п - пл, д - дж тощо);

- засоби милозвучності в українській мові: позиційні чергування (у-в, і-й тощо); спрощення в групах приголосних (-здн-, -стн-, -стл-, -ждн-).

- особливості українського наголосу.

20. Орфографічна норма СУЛМ:

- правопис и, і в незапозичених та запозичених словах;

- правопис йотованих, апострофа, знака м’якшення в незапозичених та запозичених словах; правопис буквосполучень ьо, йо;

- правопис префіксів з-, с-, роз-, без-, пре-, при-;

- правопис великої букви;

- подвоєння приголосних в незапозичених та запозичених словах;

- правопис слів разом, окремо, через дефіс; абревіатур; складноскорочених слів;

- правопис часток не-, ні-.

21. Лексичні та словотворчі, фразеологічні засоби мови в різностильових текстах

- власне українська та іншомовна лексика; інтернаціоналізми;

- синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, багатозначні слова;

- стилістична диференціація лексики; канцеляризми, професіоналізми,терміни;

- активна і пасивна лексика;

- основні способи словотворення в українській мові, зокрема термінів; творення назв осіб за професійною належністю.

22. Морфологічні засоби мови в різностильових текстах. Особливості вживання частин мови у сфері професійного спілкування:

а) іменник:

- відмінкові закінчення іменників м’якої, твердої, мішаної груп I та II відмін (особливості відмінювання деяких іменників с.р. та ч.р. II відміни);

- відмінювання іменників III та IV відмін;

- кличний відмінок у мові ПС;

- особливості вживання категорії роду, числа у мові ПС.

б) прикметник:

- граматичні категорії: рід, число, відмінок; узгодження форм прикметника з формами іменника;

- прикметники твердої і м’якої групи, особливості їхніх закінчень;

- ступені порівняння прикметників;

- відмінювання прикметників.

в) займенник:

- відмінювання займенників різних категорій;

- особливості вживання особових займенників у мові ПС.

г) числівник:

- відмінювання кількісних та порядкових числівників;

- узгодження числівників з іменниками та прикметниками;

- творення відчислівникових іменників та прикметників.

ґ) дієслово (форми):

- час, особа, число, спосіб, вид;

- дієприкметник, дієприслівник (особливості вживання форм на –ач-, -яч-, -уч-, -юч-);

д) прислівник:

- ступені порівняння прислівників, особливості їх творення;

- правопис прислівників.

е) службові частини мови:

- правопис сполучників;

- складні випадки вживання прийменників, зокрема в мові ПС.

23. Синтаксичні засоби мови за професійним спрямуванням.

- стандартизовані синтаксичні сполуки (кліше):

- інфінітивні конструкції;

- дієприкметникові, дієприслівникові звороти.

- прості й складні, ускладнені й неускладнені речення, розділові знаки при них.

- пряма й непряма мова, цитати, розділові знаки при них.