Нідерланди: держава реформує програму надання допомоги за непрацездатністю

 

У 1993 році уряд Франції зменшило виплати за державною програмою
медичного страхування і збільшило частку пацієнтів в оплаті медичних послуг.

У Великобритані ї здійснюється реформа охорони здоров'я з метою посилення конкуренції в цій сфері.
У результаті закриваються «неефективні» лікарні та звільняється медперсонал.

У Швеції
відбувається «продаж» державних лікарень у приватні руки.

В основі кризи «держави
загального добробуту»у Нідерландах - різке зростання витрат за програмою допомоги непрацездатності
ності особам. Допомога становить 70% заробітку, одержуваного до настання непрацездатності
здібності, і виплачується до 65 років, коли призначається пенсія по старості. Пропонується вже-
сточити умови отримання допомоги і зробити постійну перевірку потреби в їх отриманні.
Таких прикладів можна навести багато.

 

Заходи, що вживаються урядами різних країн, спрямовані на встановлення більш жорсткого контролю витрачання державних коштів на соціальне забезпечення
Пропонуються податкові пільги для стимулювання створення недержавних пенсійних
фондів. При призначенні допомог практично у всіх країнах проводиться перевірка нужденності -
сти на їх отримання. Стають платними деякі соціальні послуги, раніше надані
безкоштовно. У багатьох країнах розглядається питання про підвищення пенсійного віку.

 

Безумовно, вважають вітчизняні автори, жодна із західноєвропейських країн не зі-
набираються повністю відмовлятися від «держави загального добробуту»: дуже посадив-
лась у свідомості людей думку про те, що держава повинна піклуватися про нужденних. І слиш-
ком велике опір населення будь-яким спробам скоротити соціальні витрати державного-
ва. Але навіть політики лівого спрямування визнають необхідність продовження реформ системи соці-
ального забезпечення в країнах Заходу.
Накопичений за десятиліття досвід соціальної підтримки населення дозволяє виявити
загальне та особливе в практиці соціальної діяльності країн ринкової економіки. Помічено,
що практично всі країни використовують соціальне страхування для більшості населення на
випадок соціального ризику: старість, хвороба, інвалідність, безробіття і т.д. і надають соці-
альную допомогу людям, що знаходяться за межею бідності.

 

17 Моделі соціальної політики в Європі

1. Перша модель, часто звана "бісмаркової" (при імені її родоначальника, канцлера Отто Бісмарка), встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціальної захист і успішністю (тривалістю) професійної діяльності

2. Друга модель, яку комісія ЄС називає "беверіджской" (Beveridge), виходить з того, що будь-яка людина, незалежно від його належності до активного населення, має право на мінімальну захищеність по відношенню до захворювань, старості чи іншої причини скорочення своїх матеріальних ресурсів.

 

Кожна країна з урахуванням своєї специфіки формує власну модель соціальної політики. У той же час Комісія Європейського Співтовариства, чиїм завданням є розробка уніфікованої модифікації соціальної політики для "Загальноєвропейського дому", виділяє дві основні моделі:

1. Перша модель, часто звана "бісмаркової " (при імені її родоначальника, канцлера Отто Бісмарка), встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціальної захист і успішністю (тривалістю) професійної діяльності. Соціальні права обумовлюються тими відрахування ми, які виплачуються протягом всього активного життя, тобто соціальні виплати приймають форму відкладених доходів (страхових внесків). Страхові каси, керовані на паритетних або розділених засадах роботодавцями та работополучателей (підприємцями та найманими працівниками), збирають у встановленому, як правило, через колективні договори, розмірі відрахування, заробітної плати, з яких формуються різні професійні страхові фонди і здійснюються соціальні виплати.

Відповідальність за фінансову рівновагу і збереження коштів несуть правління кас (фондів) Їм не повинні надаватися субсидії з бюджету будь-якого рівня, так як податковий перерозподіл, що реалізовується через універсальний бюджетний підхід, суперечить логіці трудової (страхової участі. Тут соціальний захист має бути принципово незалежна від "фінансових ін'єкцій" з боку держбюджету.

Звичайно, для сімей зі слабкими можливостями активної трудової участі існує національна солідарність, реалізована через муніципальні служби для малозабезпеченого населення, чи благодійність. Але це допоміжні механізми, а не основоположні принципи.

2. Друга модель, яку комісія ЄС називає "беверіджской" (Beveridge), виходить з того, що будь-яка людина, незалежно від його належності до активного населення, має право на мінімальну захищеність по відношенню до захворювань, старості чи іншої причини скорочення своїх матеріальних ресурсів. У тих країнах, які вибрали цю модель, діють системи страхування на випадок хвороби, прикріплення до яких є автоматичним, а пенсійні системи забезпечують мінімальні доходи всім старим незалежно від їх минулих зусиль з відрахувань від заробітної плати (так звані "соціальні" пенсії на відміну від " професійних "). Такі системи соціального захисту фінансуються через податки з державного бюджету. У даному випадку переважає принцип національної солідарності, що будується на концепції розподільної справедливості. Прихильниками цієї системи є Англія й країни скандинавського соціалізму, в першу чергу Швеція, досягли дуже різних результатів у вирішенні, наприклад, проблем бідності.

18 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

· 1844: Започаткування терміну «соціальна педагогіка». Карл Магер

· Пауль Наторп (1854-1924), мріяв про «союз громадян, який впливає через народ на його культуру, на виховання кожної людини, дитини і дорослого»

· Погляди німецького філософа і педагога Хольцена Нола (1879-1960) на соціальну педагогіку

· Веймарська республіка: соціальну педагогіку як інструмент соціальної політики

 

 

Започаткування терміну «соціальна педагогіка». Карл Магер

Вперше термін "соціальна педагогіка", у сьогоднішньому розумінні, був запроваджений у 1844р. німецьким педагогом Карлом Магером. К.Магер, німецький просвітник, спеціально досліджував соціальні аспекти освіти та виховання, був прихильником педагогічних ідеалів античності і критикував педагогічні теорії Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо та ін. за властивий їм індивідуалістичний підхід. Що стосується соціальної педагогіки, то для К.Магера був характерним широкий та глобальний підхід до визначення її сутності. Він вважав, що соціальна педагогіка — це наука, яка займається вивченням умов формування суспільства в цілому. Формальна освіта та її інститути відіграють підпорядковану та обмежену роль у цьому процесі.

Пауль Наторп (1854-1924), професор Марбурзького університету (німецький протестантський університет засн.в 1527 р.), висунув ідею об'єднання всіх виховних можливостей суспільства, ідею загальної педагогічної організації суспільства. П.Наторп мріяв про "союз громадян, який впливає через народ на його культуру, на виховання кожної людини, дитини і дорослого; про створення організації, що могли би дати притулок кожному; про соціальне виховання, що охоплює весь народ за-галом"(59;4-5).

На думку німецького філософа і педагога Х.Нола (1879-1960) до соціальної педагогіки мають безпосереднє відношення такі сфери, як робота в дитячих садках і яслах, молодіжних клубах, робота з правопорушниками, професійне навчання безробітних, діяльність у позашкільних закладах. Вони всі, на його думку, мають дещо загальне, незважаючи на зовнішні відмінності, оскільки стосуються матеріального та духовного благополуччя нації як колективного утворення.(12;36)

Веймарська республіка: соціальну педагогіку як інструмент соціальної політики

 

Г.Боймер, заступник міністра внутрішніх справ Веймарської республіки, розглядає соціальну педагогіку як інструмент соціальної політики. Вона визначила компоненти соціально-педаго гічної діяльності. Розроблена за її участю соціально-педагогічна програма була викладена у Законі про молодь Німеччини 1922р. Після 11 Світової війни соціальна педагогіка розглядалась як один із засобів реалізації програми, спрямованої на "очищення" Німеччини від нацистської ідеології, її подальшу демократизацію. Окупаційна ж англо-американська влада віддавала перевагу терміну "соціальна робота".

19slide 60ті роки: соціальна педагогіка отримує визначення

Соціальна педагогіка - теоретичне усвідомлення і обгрунтування масового соціального виховання, тобто допомога делінквентам, позашкільна робота за місцем проживання, виховна робота в дитячих будинках, школах-інтернатах тощо

· Погляди А.Феютнера на дитину

· Усвідомлення необхідності інтеграції педагогів з громадськістю

· Термін «соц.педагогіка» в англомовних країнах відсутній

 

В 60-ті роки цей напрямок складається в позицію: соціальна педагогіка - теоретичне усвідомлення і обгрунтування масового соціального виховання, тобто допомога делінквентам, позашкільна робота за місцем проживання, виховна робота в дитячих будинках, школах-інтернатах тощо.

Погляди А.Феютнера на дитину

А.Феютнер наполягали, що дитину треба розглядати не як об'єкт виховання, а як людину яка має особливі життєві потреби. Школа, коли розглядає людину як "школяра", розглядає тільки частину її. Тому "несоціальна" школа не тільки не виправляє недоліки, але доводить їх до краю. Керівництво школи починається з соціально-педагогічного і соціально-психологічного дослідження "поля" класу. За В.Вернером, соціальні проблеми виховання непосильні для педагогіки, треба зайнятись навчанням та вихованням людини, формованням її особистості в навчальних закладах.

Усвідомлення необхідності інтеграції педагогів з громадськістю

На початку 70-х років В.Кюхенгорф, Р.Вайншенк, А.Вольф підійшли до соціальних проблем виховання з позиції інтеграції педагогів з громадськістю. З цього поступово і починається повернення в педагогіку поглядів П.Наторпа (59;8-10).

Термін «соц.педагогіка» в англомовних країнах відсутній

В англомовних країнах, перш за все у Великобританії, США, термін "соціальна педагогіка" відсутній. Соціально-педагогічна діяльність реалізується в рамках соціальної роботи. Перші служби соціальної підтримки людей у формі благодійної діяльності народилися у 19 столітті в рамках релігійного та жіночого рухів. У США в 1889 році Д.Адамс відкрила соціальну службу, яка допомагала переселенцям. Загалом США значно вплинули на європейські країни в плані вдосконалення методик соціально-педа-гогічної роботи: класичні методи індивідуальної роботи з клієнтом, з сім'єю, групова терапія, робота в общині.

 

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

У класифікації організацій соціальної сфери, що склалася за кордоном, виокремлюють міжнародні, урядові і неурядові. Найбільш значними і впливовими міжнародними організаціями в соціальній сфері є Рада Європи, Європейська спілка (ЄС), Організація по економічному співробітництву і розвитку (ОЗСР), Організація по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її агенції (Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ), Всесвітній банк та ін. Завдяки своїй базі і масштабам членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічний досвід. Партнерство з міжнародними організаціями дає істотне фінансування, професіоналізм, доступ до інформації, законність, вплив і визнання з боку уряду і спонсорів. Контакти з міжнародними організаціями можуть сприяти цінному обміну інформацією. У них можна запросити документацію, технічні звіти і плани проектів.

Неурядові організації (НУО) відрізняються між собою своїми завданнями, статусом, походженням, структурою і системою фінансування. Міжнародні НУО мають відділення в багатьох країнах. Це, наприклад, Міжнародна амністія (Amnesty International), Католицька служба допомоги (Catholic Relief Services), Міжнародний комітет спасіння (International Rescue Committee), Лікарі без меж (Medians Sans Frontieres), Спасіть дітей (Save the Children) та ін.

Багато які міжнародні НУО — це приватні гуманітарні організації, які здійснюють екстрену допомогу жертвам збройних і громадянських конфліктів або стихійних лих, реалізують програми економічного розвитку, допомоги бідним країнам чи регіонам. НУО мають приватні органи управління, частину фінансових засобів одержують від урядів, міжнародних організацій і фондів.

Існують також фахові організації й асоціації — це групи людей, які об'єдналися для захисту професійних інтересів або інтересів промислового сектора. Це асоціації вчителів, видавців, юристів, науковців, письменників, журналістів, лікарів, фермерів, соціальних працівників тощо. Розглянемо детальніше леякі з них, що активно працюють в Україні.

Першою треба назвати Комісію з прав людини Організації Об'єднаних Націй, яка складається з представників 56 держав, що обираються терміном на три роки, і проводить сесії щороку протягом шести тижнів. Комісія виконує дослідження, розробляє рекомендації і проекти міжнародних документів по правах людини.

На своїх щорічних сесіях Комісія з прав людини, Економічна і Соціальна ради t Генеральна Асамблея обговорюють ситуації і практику, пов'язані з грубими і систематичними порушеннями прав людини. Якщо положення в якійсь конкретній країні або якійсь конкретній практиці викликають особливе занепокоєння» ці органи мажуть прийняти рішення про проведення розслідування групою незалежних і об'єктивних експертів (робоча група) або окремою особою (спеціальний доповідач). Крім проголошення доповідей і розроблення рекомендацій Комісії і Генеральна Асамблея також уповноважені вживати заходів у випадку порушення прав окремих осіб, групи або общини.

В Україні існує відділ Верховного Комісаріату ООН з прав дитини, який особливу увагу приділяє захисту прав дітей, зокрема біженців, жертв військових конфліктів, які перебувають у нашій країні з батьками або без них.

Рада Європи — це міжурядова організація, заснована 10 державами — Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Сполученим Королівством, Францією та Швецією, до яких пізніше приєдналися Греція та Туреччина (у 1949 році).

Завдання Ради Європи: ■ захищати права людини, плюралістичну демократію та верховенство права; ■ сприяти усвідомленню та оцінці європейської культурної самобутності та розмаїттю європейських культур; ■ знаходити вирішення проблем, що існують у суспільстві (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність та ін.); ■ допомагати стверджувати стабільність демократії у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ.

Міжнародна рада з соціального добробуту (спочатку — Конференція з соціальної роботі) заснована у 1928 році і зараз є однією з трьох найбільших НУО, враховуючи Міжнародну федерацію соціальних працівників і Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи, які займаються вирішенням проблем соціального добробуту, соціальної справедливості і соціального розвитку.

Колективними членами у регіональних відділеннях є національні комітети країн, що об'єднують національні громадські, державні органи й органи місцевого самоврядування» науково-дослідні інститути, які працюють у соціальній сфері й в галузі охорони здоров'я.

Відповідно до концепції своєї діяльності Рада захищає основні права на виживання, їжу, нічліг, освіту» здоров'я, турботу і безпеку, враховуючи їх фундаментом свободи, справедливості у світі.

Міжнародна рада з соціального добробуту сприяє свободі самовираження і рівному доступу людей до соціальних благ; зменшенню соціально знедолених, ліквідації масової міграції і расових конфліктів тощо.

Для розв'язання цих завдань структурні підрозділи Ради займаються збором і поширенням інформації, дослідженнями та їх аналізом, підготовкою, проведенням семінарів і конференцій, вживають заходів щодо зміцнення НУО. Велику увагу Рада приділяє розвитку співробітництва між громадськими і державними організаціями, координації їх діяльності.

Дитячий фонд Організації Об'єднанні Націй (ЮНІСЕФ) заснований на першій сесії Генеральної Асамблеї в 1946 р. із метою задоволення насущних потреб дітей у їжі, медикаментах, одязі в повоєнній Європі і Китаї. У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла рішення, у відповідності з яким основним напрямом діяльності Фонду стало здійснення програм в інтересах дітей країн, що розвиваються.

Надаючи гуманітарну дойрйоґу і сприяючи розвитку, ЮНІСЕФ мае забезпечувати кожній дитині у сві ті здійснення її базових прав і привілеїв, проголошених у Конвенції про права дитини.

ЮНІСЕФ тісно співпрацює з Комітетом з прав дитини» стежить за здійсненням постанов Конвенції і допомагає державам, що ратифікували або приєдналися до Конвенції, виконувати свої зобов'язання. У своїй діяльності ЮНІСЕФ керується планом дій по здійсненню Всесвітньої декларації про забезпечення виживаній, захисту і розвитку дітей, ухваленої на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку у вересні 1990 р.

В Україні за підтримки ЮНІСЕФ протягом останніх років здійснювалися проекти "Вуличні діти" та "Прийомна сім'я". Проект "Вуличні діти".— один з напрямів Програми сприяння розвитку молоді ЮНІСЕФ, основна мета його — повернення дитинства "дітям вулиці". Реалізувалися пілотні проекти "Діти вулиці" протягом 1997 - 1998 pp. у містах Києві та Одесі.

У серпні 1997 р. на базі служби у справах неповнолітніх м. Києва та громадського руху Віра, Надія, Любов" в Одесі відбулася серія семінарів, головною метою яких була підготовка національних спеціалістів (психологів, педагогів, волонтерів до роботи з вуличними дітьми у притулках та на вулицях і розроблення програми допомоги вуличним дітям міст Одеси та Києва. Результатом проекту стало визначення шляхів поліпшення умов життя вуличних дітей, серед яких пріоритетними напрямами було визначено: зміну репресивної системи утримання і виховання дітей та підлітків у дитячих будинках та інтернатах; створення системи ресоціалізації дітей-сиріт, яка передбачає професіональне навчання, працевлаштування, спрощення системи відтворення документів, формування навичок впевненої поведінки та ін.

Міжнародні центри соціального співробітництва виникли з ініціативи ООН після другої світової війни з метою координації стану соціальних прав людини, підготовки програм співробітництва і проектів соціальної допомоги стосовно таких груп, як діти, молодь, інваліди, сім'я.

Європейський центр з політики та досліджень у галузі соціального добробуту утворився в 1974 р. як міжнародний і неурядовий дослідницький орган із питань соціального розвитку ^підготовки фахівців. Центр розробляє і здійснює проекти соціального співробітництва: дитинство як соціальний феномен; наслідки для майбутньої соціальної політики; зміни в соціальному секторі; соціальні інновації у політиці допомоги людям похилого віку; кооперація в системі послуг соціального забезпечення як альтернатива приватизації та ін.

Міжнародна федерація соціальних працівників (МФС). Попередником цієї організації був міжнародний координуючий орган — Постійний секретаріат соціальних працівників, створений у 192& р. з ініціативи семи національних Асоціацій, який вже у 1956 р. сформувався в одну з найвідоміших НУО. Зараз МФСП об'єднує 70 національних асоціацій, 400 тисяч членів, одним із членів МФСП є Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи. Основними документами Федерації є Статут, Міжнародний кодекс етики соціального працівника і Декларація про етичні принципи в соціальній роботі. За концепцією МФСРП, соціальна робота ґрунтується на гуманістичних ідеалах І націлена на задоволення потреб людини, на розвиток творчого потенціалу особистості".

Найважливішими цілями МФСП проголошено: удосконалення соціальної роботи як; професії; підтримка національних асоціацій у питаннях соціального планування, формування соціальної політики; розширення контактів і обмін досвідом соціальних працівників усіх країн; дотримання й удосконалення Кодексу етики професіонального соціального працівника.

Фахова асоціація поширює інформацію через бюлетень організації і циркулярні листи членському складу; здійснює технічний і фаховий аналіз; обговорює проблеми професії; збирає кошти серед членського складу; інформує студентів і представників-початківців про можливості працевлаштування і підвищення кваліфікації.

Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи, яка була зареєстрована у серпні 1992 року, стала членом МФСП у 1994. Представники її Сидоров В.М, декан факультету шслядипломної підготовки Донецького університету та заступник директора Українського державного центру соціальних служб для молоді Звєрєва ІД. представляли молоду національну фахову організацію на конгресі у Шрі-Ланці у 1994 р. Сьогодні членами Української асоціації соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи є близько 20 регіональних відділень у м. Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Луцьку, Харкові та ін. Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи протягом останніх двох років разом з Християнським дитячим фондом реалізують проект "Соціальна освіта в Україні".

Основна мета проекту — розвиток громадянського суспільства та демократії в Україні шляхом становлення соціальної роботи як професії, підвищення рівня соціальних послуг населенню, дітям та сім'ям до рівня міжнародних стандартів. Основні завдання проекту — навчання викладачів, студентів факультетів соціальної педагогіки та соціальної роботи, а також працівників-практиків та волонтерів з усіх регіонів України; підтримка їх соціальних ініціатив, розробка стандартів підготовки фахівців, підвищення якості соціальних послуп; ініціювання системи дистанційного навчання для продовження освіти; започаткування навчальних курсів для практиків без дипломів та створення ресурсних центрів для сприяння навчанню соціальній роботі на відстані та надання інформаційно-консультативних послуг практичним працівникам. Християнський дитячий фонд (ХДФ — CCF) має на меті сприяти поліпшенню становища дітей та молоді у світі шляхом розробки та реалізації програм, надання соціальних послуг, навчання спеціалістів та волонтерів соціальної роботи, розвитку міжнародного співробітництва в партнерстві з державними та недержавними структурами.

Християнський дитячий фонд керується у своїй діяльності принципами рівності всіх дітей незалежно від раси, національності, віросповідання та статі. ХДФ має програми як в Америці, так і в інших країнах світу.

Зараз ХДФ здійснює програму за грантом ХДФ і USAID, яка спрямована на підвищення можливостей недержавних організацій у забезпеченні соціальних служб для дітей у зоні ризику та їх сімей. Програма передбачає тренінги професійного росту та спеціальну технічну допомогу для працівників недержавних організацій, що працюють з дітьми з різними захворюваннями, самотніми молодими матерями, наркоманами і з дітьми з різними вадами. Особлива увага підчас навчання приділяється профілактиці здоров'я та психосоціальним технікам консультування.

Щоб доповнити діяльність у сфері охорони здоров'я, ХДФ проводить низку навчальних програм для дітей, батьків та працівників у сфері догляду. У великих індустріальних містах країни ХДФ разом зі своїми партнерами проводить групову освітню програ- f му запобігання вживанню наркотичних речовин та і поведінці ризику.

В Україні Християнський дитячий фонд діє з травня 1997 року і зареєстрований як громадська організація. Фактично він є філією американської організації Християнський дитячий фонд (ХДФ).

З 1998 року ХДФ разом з Українською асоціацією соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи за підтримки Міжнародної федерації соціальних працівників реалізує проект "Соціальна освіта в Україні".

У 1999-2000 роках Український офіс ХДФ здобув грант Делегації Комісії Європейських Співтовариств (конкурс міні-проектів TACIS) для peaлізації проекту "Конвенція ООН про права дитини; шляхи практичного застосування. В рамках проекту було проведено семінари для працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дер-жавних центрів соціальних служб для молоді, гро* мадських організацій та представників засобів масової інформації у п'яти найнаселеніших регіонах України.

Зараз Український офіс ХДФ отримав грант ТАСІ на реалізацію проекту "Захист прав дитини як професія", що базується на рїезультатах та набутому досвіді під час здійснення проекту "Конвенція ООН про права дитини: шляхи її практичного застосування" (1999-2000). На відміну від реалізованого, в запропонованому проекті увага зосереджується на категорії освітян-практиків, які працюють у закладах інтернатного типу