Християнська герменевтика

Згодом, з виникненням християнства герменевтика як самостійне вчення

конституюється передусім як дисципліна, допоміжна для богослов'я. Вже у перших школах виявляється розбіжність герменевтичних богословських напрямів. Після Різдва Христового формується християнська герменевтика, яка була покликана тлумачити Старий і Новий Заповіти. У І—II століттях формується олександрійська богословська школа з алегоричним тлумаченням Св. Писання. Навпаки, антіохійська школа, яка виникла наприкінці III століття, висувала "дослівне" тлумачення — граматичне та історичне. Найвидатніший представник цієї школи — Іван Золотустий. Приблизно з XVIII століття, разом із розвитком історичної науки, в науковому богослов'ї перемагає другий напрям. Сутність т. зв. алегоричного тлумачення полягає в тому, що в тексті, який піддається інтерпретації, поряд із безпосереднім сенсом вишукується ще інший сенс, не всім і не завжди доступний, глибший, найчастіше — містичний. Причому представники цього напряму, поряд із прямим сенсом, припускають існування не одного, а кількох підтекстів.

Так, Оріґена розрізняє три сенси — історичний, Душу Писання і Дух Писання; Григорій Великий — історичний, типовий і моральний; Бонавентура нараховує один сенс буквальний і три "духовні": аналогічний, алегоричний і моральний, чому обґрунтування він бачить у тому, що Бог єдиний, але в трьох особах (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий); так само розрізняє Тома Аквінський: сенс буквальний чи історичний, який полягає в тому, що означають самі слова, і три духовні сенси, які становлять значення самих предметів, названих у словах, — алегоричний, тут же — моральний та анагоґічний, що належить до "предметів вічної слави"; той же Бонавентура також нараховує і сім сенсів (згідно із сімома печатками Апокаліпсиса), до попередніх ще: символічний, синекдохічний та гіперболічний.

Ось як про можливість кількох інтерпретацій писав Скот Оріґена: "Адже той безмежний Святий Дух, що надихнув Писанням уми Пророків, заклав у нього безмежну можливість розуміння, і тому жодне тлумачення не виключає іншого, запозичив автор десь думки чи дошукався істини сам за допомогою Божого просвітлення — аби це відповідало постулатам католицької віри й не відволікало думки людей в інший бік".

Відзначимо, що на цьому ірраціональному шляху інтерпретування стояла також і кабалістика. У своїх засадах це тлумачення не є науковим. Однак християнська герменевтика, на відміну від кабалістики, не меркантилізована, не реґламентована, вона будується на духовному просвітленні інтерпретаторів і має відношення більше до літератури, ніж до літературознавства.

Через свій індивідуалізм і суб'єктивізм християнська герменевтика пізніше змогла вийти на засади загальної інтерпретації, Давньогрецький скепсис був поєднаний із християнською цільністю людяности, що дало дивовижні наслідки. Принципи вільного міркування разом, з особистою відповідальністю автора уможливили есеїзм як новий тип синтетичного мислення.

На відміну від східних релігій, християнство бачило своїм завданням, озброїти людину вірою задля здобування — у широкому значенні пізнання, а не

торувало шлях до втечі від світу і не трактувало людину як частину природи. Вся увага була зосереджена на означенні людяности. Християнство бачило людину такою, якою вона повинна бути, забуваючи іноді про тс, якою вона є насправді.

Для християнських герменевтів інтерпретація була невід'ємною частиною життя, справжнім призначенням. Вони могли не погоджуватися один з одним, проте їхні твори давали зразки справжньої величі духу, філософського й художнього таланту.

Таким чином, перші відомі герменевтичні системи зробили значний внесок у сучасну теорію інтерпретації. Кабалістика створила прецедент цілісної доктрини тлумачення тексту, антична герменевтика лягла в основу європейської філософії як чистого міркування, а на ґрунті християнської герменевтики виникає ідея універсальної методології інтерпретації тексту.