ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ ІНШОМОВНИХ СЛІВ
ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ ПЛАН.
1. Загальні вимоги до вибору слів у документах 2. Уживання слів іншомовного походження в ділових текстах
3. Уживання урочистих, універсальних і застарілих слів
4. Уживання синонімів та паронімів в офіційно- діловому стилі
5. Терміни та професіоналізми в діловому мовленні
6. Вживання складноскорочених слів в діловому мовленні 1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ВИБОРУ СЛІВ У ДОКУМЕНТАХ
Слово є однією з основних одиниць мови. Воно дає найменування для всіх предметів і явищ природи, почуттів, емоційних реакцій. Фактично слово бере на себе номінативну організацію мови. Наукка, яка вивчає слово називається лексикологією. Слово називає предмет і це його лексичне значення. Тобто, лексичне значення – це співвіднесенність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностіми реальної дійсності та поняттям про них. Але слово узагальнює ще й основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття – це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів та явищ дійсності. Поняття виражається словом.
До слова в діловому документі ставляться насамперед такі дві обв′язкові вимоги: воно повинно бути · вмотивованим · відповідати нормам української літературної мови.
Норми української літературної мови фіксуються в словниках, довідниках, підручниках, посібниказ. Зафіксоване в словнику значення слова і є нормою (вона може з часом змінитися, але це тривалий процес). Проте однієї нормативності при оцінці слова буває замало. Адже тільки продумате, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від походження слова, частотності його вживання в мові. Перевіряється вмотивованість вживання слова в тексті звичайно таким чином: якщо вся увага одержувача документа зосереджується на його змісті, а сама форма документа, його словесне вираження сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього – значить, вибір слів тут умотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз переключається зі змісту документа на його форму, якщо окремі слова викликають у читача недовіру, здивування або обурення – це означає, що укладач документа не знайшов доречніших у цій ситуації слів, не продумав текст. 2. УЖИВАННЯ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ У ДІЛОВИХ ПАПЕРАХ Українська лексика за своїм походженням неоднорідна. Лексика сучасної української мови складається з питомих слів та запозичених з інших мов. Питомими є слова, спільні для всіх слов′янських мов та власне українські слова. Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв′язків між народами і є неминучим явищем будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів. Найбільши джерелом, з якого вливалась до країнського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому у складі української лексики є багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові. Наприклад: укр. втілення відповідає рос. воплощение; укр. відродження – рос. возрождение. У словниковому складі української мови особливе місце займають запозичення грецького походження. Вони означають: · назви побутових предметів – миска, ванна, баня; · терміни науки, культури, мистецтва – апостроф, логіка, математика, кафедра, театр, музей, бібліотека, комедія, хор, сцена. В українській мові багато слів латинського походження. Це переважно: · поняття науки, техніки, мистецтва – індустрія, аргумент, префікс, гумор, цирк, екскурсія; · поняття політичних і суспільних відносин – депутат, консул, секретар, адміністрація, республіка, конституція; · медична та юридична термінологія – ангіна, операція, ординатор, консиліум, юрист, прокурор, нотаріус. Із французької мови запозичено слова, що стосуються: · побуту – люстра, абажур, маскарад, одеколон, пудра, портьєра; · назв одягу – костюм, пальто, блуза; · понять науки, мистецтва – сюжет, афіша, суфлер, партер, актор; · суспільно-політичних, технічних понять – комюніке, дебати, кур′єр, департамент, парламент; · військових понять – фронт, атака, кавалерія, маршал, сержант, атака. З німецької мови в українську прийшли: · адміністративні, технічні терміни – штат, шахта, штукатур, цех, бухгалтер, майстер, штраф; · медичні і військові терміни – бинт, фельдшер, офіцер, орден, мундир; · назви побуту – кухня, бутерброд, паштет, вафлі, фартук, танці. Англійські запозичення вживаються в українські лексиці, що стосується: · техніки, політики – лідер, мітинг, бюджет; · спорту – фініш, аут, бокс, спорт, футбол, баскетбол; · мореплавства, транспорту – тролейбус, комбайн, вокзал, яхта, мічман; · назв побуту – піжама, кекс, пунш, біфштекс, ром. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей. Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів: По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, політика, спортсмен, футбол, тунель, університет, курорт, пальто. По-друге, прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, бар - невеликий ресторан або закусочна, госпіталь - медичний заклад для лікування військово-службовців, лайнер - велике швидкохідне судно. По-третє, прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт – замість „засоби пересування”, мотель – замість „готель для автотуристів”, круїз – замість „подорож на пароплаві”. ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ ІНШОМОВНИХ СЛІВ 1. Іншомовні слова не вживаються зовсім, коли є українське слово з таким же обсягом значення, тобно воно є терміном: анархія – беспорядок, лімітувати – обмежувати, прогресивний – передовий. 2. Іншомовні слова вживаються з тим значенням, з яким вони запозичувалися, і тільки тоді, коли їх не можна замінити однослівним українським відповідником: імпорт – ввіз товарів з-за кордону, сервіс – обслуговування побутових потреб населення, мер – голова міськради. 3. Для одержувача документа іншомовні слова повинні бути зрозумілими: квантитативний – кількісний, пролонгувати – продовжувути, репродукувати – відтворювати. 4. Не можна вживати в одному тексті на позначення одного поняття іншомовне слово та українське, тільки яке-небудь одне: пам′ятник – монумент, симптом – ознака, фіксувати – записувати. Поряд з іншомовними словами, яку увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos – іншомовний, чужоземний) – іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: англ. happy end (щасливий кінець), okay чи о′кей (все гаразд, добре); фр. merci або мерсі (дякую!), adieu! (прощавайте!).
За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10%. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови. 3. УЖИВАННЯ УРОЧИСТИХ, УНІВЕРСАЛЬНИХ І ЗАСТАРІЛИХ СЛІВ У ДІЛОВИХ ПАПЕРАХ
Лексика як ніяка інша складова частина мови постійно реагує на зміни в соціально-виробничому і культурному житті нації виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного. У пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми. Історизми – це назви предметів старої культури, побуту. Архаїзми або застарілі слова – це слова, які вийшли з ужитку. Неологізми – нові слова, що відбивають сучасність.
Застарілі слова не повинні вживатися в поточній сучасній документації, вони псують мову службових документів (не відмовте в люб′язності замість просимо повідомити, біжучі питання замість поточні питання). Ще інколи можна зустріти архаїчні форми займенників (сей, оний, при сьому, позаяк). У мові поточного ділового листування сьогодні не вживаються вже канцеляризми типу вищепойменований, при сьому додано, по приналежності та інші.
|
