Роздуми Сократа починаються з одного спостереження: люди користуються поняттями типу справедливості, прекрасного, мужності, але не можуть їх визначити. Не знають, що це таке. Парадокс полягає в тому, що ці поняття з їхньої точки зору висловлюють найважливіші та цінні речі в житті. До них люди апелюють як до вищої інстанції, виправдовуючи свої думки та дії. Мова йде про поняття, що утворюють вищий ціннісний ряд і складають основу людської ідентичності. Саме в них люди не можуть дати собі звіт.
Сократ поділяв переконання своїх співвітчизників, що в разі понять, які згодом отримали назву етичних, мова справді йде про першорядних, найважливіші речі, орієнтувальних людини в житті. Саме це переконання складає як вихідний пункт, так і внутрішній пафос його філософування. Якщо чеснота є найважливіше і найцінніше з усього, до чого прагнуть люди, то треба розглянути природу людських прагнень і з'ясувати, що заважає їх повного здійснення.
Етику Сократа можна звести до трьох основних положень: вона починає з аксіоми, відповідно до якої благе є задоволення і користь; її теоретичним центром є теза про тотожність чесноти знання; завершується вона висновком: я знаю, що нічого не знаю. Ці три положення складають жорстку логічний ланцюжок. Всі люди прагнуть до задоволень і їх складним комбінаціям, що складається на користь і щастя, тобто до того, щоб позитивно затвердити своє буття. Евдемоністіческім тезою Сократ поміщає доброчесність у простір людського досвіду, визнаючи тим самим, що вона може бути предметом раціонального осмислення. Задоволення могли б бути законом людської поведінки, якщо б вони не були так різноманітні, а межі, що відокремлюють їх від страждань, настільки умовні. Світ задоволень і страждань є складним світом. Тому постає проблема вибору між різними задоволеннями, між задоволеннями і стражданнями, або, як говорить Сократ, проблема виміру.
Підставою вибору або вимірювання може бути тільки знання. Сократ приходить до свого основного положення, згідно з яким чеснота є знання. Так мораль зіткнулася з пізнанням. Сократовское зведення чесноти до знання означало, що морально відповідальний вибір збігається з раціонально обгрунтованим рішенням. Етичне переконання набуває законної сили тільки у формі логічного примусу.
Три висновки Сократа, що випливають з його етики.
1. Людина краще і важливіше за те, що він робить.
2. Душа важливіше тіла.
3. Визнання примату загального блага перед індивідуальним.
