Сучасна українська 21 страница

/. Перенесення рішення на завтра. Головна причина такої ситуації — слабкість характеру. Письмовий виклад найближчих завдань допоможе зрозуміліше сформулювати свої думки й чітко побачити проблему. Якщо жорсткі строки вирішення питань не встановлені вашим контрагентом, зробіть це самі.

2. Виконання роботи наполовину. Розпочинати роботу слід переконавшись, що наявні всі складові компоненти для її завер­шення, щоб не лишати розпочате незавершеним. Розбити робо­ту на етапи й визначити термін виконання кожного з них.

3. Прагнення зробити все одразу. Доцільніше обмежитися вирішенням кількох реальних проблем, аніж розпочинати де­кілька справ, які все одно не вдасться довести до кінця. Тому переходити до нового завдання можна тоді, коли попереднє вже повністю розв'язане чи хоча б склалося уявлення про ха­рактер його розв'язання.

4. Прагнення зробити все самому. Майстерність шефа по­лягає в створенні умов для успішного виконання завдань, які ним раціонально розподілені між сумлінними виконавцями. Він не виконує все сам, а лише планує, спрямовує роботу й контро­лює її хід та виконання.

5. Переконання, що ви знаєте все краще за інших. Не варто витрачати час на розв'язування дрібних спеціалізованих управлінських завдань, якщо їх можуть швидше й краще вирі­шити фахівці-субпідрядники.

6. Невміння розмежовувати функції. Слід наперед визна­чити завдання, обов'язки, інформаційні канали й ступінь відпо­відальності кожного працівника за допомогою розроблених чітких і детальних посадових інструкцій, узгоджених зі схемою орга­нізації. Це дозволить виключити можливість перекладання відпо­відальності за невиконання робіт на чужі плечі й марнотратне дублювання управлінських операцій.

7. Спроби перекласти провину на інших. Керівник мусить з'ясувати причини невдачі, а не шукати цапа-відбувайла. Про­аналізувавши помилку, слід націлити свою діяльність на її ви­правлення та на подальший поступ.

Службова бесіда — це дієвий чинник установлення контак­ту, з'ясування непорозумінь, розв'язання проблем, залагодження конфліктів тощо. На основі практики вироблені певні правила

ведення службової бесіди керівника з підлеглими, які слід зна­ти, але не варто обмежуватися лише ними:

— завчасно повідомити підлеглого про службову бесіду та її тему (хоча б у загальних рисах);

— мати конкретну мету (почути зізнання, заспокоїти, по­інформувати тощо);

— мати найповнішу інформацію про співробітника (освіту, службові досягнення, родину, уподобання тощо);

— укласти план службової бесіди (вступ, основна частина, підсумок);

— продумати час і місце проведення службової бесіди (хто, де і на чому сидить);

— бути щирим і ґречним у питаннях і намірах;

— обрати вірний тон (сила голосу, інтонація, акцентування, пауза) і манеру (чіткість формулювань, переконливість аргументів, невербальні засоби тощо);

— бути уважним у вислуховуванні відповідей, заперечень, контраргументів (не перебивати, не відкидати відразу почуте тощо);

— тактовно завершити службову бесіду, досягнувши по­ставленої мети;

— дотримуватися конфіденційності щодо отриманої інфор­мації.

У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинен дотримуватися теж певних правил і норм:

— пунктуальність (прийти слід за 3 — 5 хв до початку служ­бової бесіди, назвати секретареві своє прізвище, мету при­ходу);

— мати охайний, діловий вигляд (одяг, взуття, зачіска тощо);

— дотримуючись субординації, уважно слухати співрозмов­ника (без зайвих жестів, міміки, емоцій);

— не уникати погляду шефа (щоб у нього не склалося вра­ження про нещирість ваших намірів);

— чітко й лаконічно формулювати відповіді чи запитання;

— після завершення шефом службової бесіди не продов­жувати її.

Телефонне ділове спілкування

 

В усному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву до­поміжну роль зв'язку для отримання інформації, оперативного реагування на події, дистанційного керування чи коригування діями тощо. Головна перевага над іншими традиційними* засо­бами зв'язку (листи, телеграми, факси) — оперативність, швидкість, зручність. Мобільний і пейджинговий зв'язок, новітні цифрові та супутникові системи дозволяють за лічені хвилини з'єднатися з будь-яким абонентом на планеті. Та попри модер­нові інформаційні технології, найхарактерніші особливості те­лефонного діалогу лишилися незмінними.

Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

— момент установлення зв'язку;

— виклад суті справи;

— завершальні слова, фрази — знак про закінчення розмови.

У кожній телефонній розмові чітко розмежовані комуніка­тивні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (ад­ресант) і той, хто приймає повідомлення (адресат, абонент), хоча можлива й участь третьої особи — посередника (секретаря, дис­петчера, оператора чи ін.), який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом. Інколи доцільно попередньо узгодити з абонентом дату й час телефонної розмови та її тему, щоб він був на місці, вільний від виконання інших обов'язків і завчасно підго­тувався.

До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися. А саме:

— укласти чіткий план спілкування (порядок питань, які б ви хотіли поставити адресатові);

— мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та ін., усе, що може нагально знадобитися як до­даткова інформація);

— мати напохваті чим і на чому зафіксувати потрібну інфор­мацію.

Деякі сучасні офіси мають автовідповідачі або ж автомати­зовану систему запису всіх «вхідних» і «вихідних» телефон­них дзвінків, що певною мірою спрощує збереження, оброблення інформації й повністю виключає її спотворення.

Принцип телефонного спілкування треба будувати таким чином, щоб інформація, отримана від попередньої розмови, була вихідною для наступної і т. д.

Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмов­никами низку обов'язкових етикетних реплік (кліше, шаблонів), якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони розмови.

_й Адресант після короткого вітання називає своє прізвище, ім'я та ім'я по батькові, посаду й організацію, яку він представляє (порядок може бути зворотний). Якщо слухавку взяв не той, хто вам потрібен, слід увічливо попросити покликати його до телефону. У разі відсутності потрібної вам людини в офісі вза­галі та коли ви не встигли відрекомендуватися, ви можете по­чути: «Хто його запитує?* Назвавши себе, можна попросити:

— занотувати інформацію для подальшої передачі;

— попередити потрібну вам людину про час, коли ви знову зателефонуєте;

— щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону та час. Але в усіх зазначених вище випадках варто поцікавитися,

з ким ви щойно розмовляли.

Адресат, приймаючи «вхідний» дзвінок, із метою економії часу, після відповіді на вітання, мусить відразу назвати органі­зацію, відділ, свою посаду, прізвище, ім'я та ім'я по батькові (по­рядок може бути зворотний), наприклад:

«Фірма «Гетьман*, відділ збуту, менеджер Смаглій*.

Подібний вступ надає розмові робочого тону й ритму.

Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант може вирішити інший співробітник, слід запросити його або дати відповідний номер телефону.

Якщо «вхідний» дзвінок порушує робочий процес, слід виба­читися й попросити зателефонувати пізніше, назвавши час, або ж пообіцяти самому зв'язатися з адресантом, також назвавши час.

Частину названих проблем може зняти обізнаний секретар, котрий диспетчеризує всі «вхідні» дзвінки, приймає й фіксує інформацію.

Декілька загальноусталених правил:

— службовий телефон — переважно для службових справ;

— телефон загального користування має бути розташовано у зручному, доступному, звукоізольованому місці (кори­дор, окрема кабіна тощо);

— говорити слід чітко, стисло й коректно (виразність вимо­ви виключає повторювання вже сказаного);

— уважне слухання виключає постійне перепитування;

— не слід прохати про значну послугу малознайому людину;

— слід пам'ятати, що телефонна розмова — це діалог, а не монолог;

— поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;

— телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важ­ливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;

— у випадку роз'єднання, поновлює зв'язок той, хто теле­фонував;

— закінчує розмову той, хто телефонував.

Характер службових телефонних стосунків, окрім зазначе­них правил, визначають такі чинники, як: ступінь близькості (знайомства) співрозмовників, їх вік, посада, стать тощо.

Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає допоміжні невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співроз­мовникам треба якомога вимогливіше добирати й висловлюва­ти потрібні слова, фрази, користуючись лише голосом. Визна­чальними в цьому випадку будуть швидкість, чіткість, розбір­ливість, інтонація, наголос, пауза та інші складові нормативи культури усного ділового мовлення.

 

 

Ділове спілкування

 

Ділове спілкування, як складова частина культури управ­ління, повинне грунтуватися на засадах етичних норм, певних ритуальних правил ділових взаємин, знання й уміння, які пов'я­зані з обміном інформацією, використанням способів і засобів взаємовпливу та взаєморозуміння. У цьому контексті вагомого значення набуває моральний аспект ділового спілкування.

Етика ділового спілкування ґрунтується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, колег, які сприяють розвиткові співпраці, розв'язанню поставлених проблем. А це й зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів та дій, а також запобігання обману й порушенню взятих зобов'я­зань. Формуючись в умовах конкретної діяльності, професійне спілкування вбирає в себе її особливості, стає важливою части­ною й дієвим засобом цієї діяльності. Загальні норми й правила ділового спілкування зумовлюються також характером суспільного ладу, історичними традиціями та сучасними здо­бутками.

 

 

Синтаксис¹ усного й писемного ділового мовлення

 

Готуючи текст для публічного виступу, слід пам'ятати про суттєву різницю між писемним і усним його варіантами. Речен­ня, значні за кількістю слів і ускладнені за будовою багатьма відокремленими обставинами, означеннями, вставними і встав­леними конструкціями, цілком можливі в науковій статті, моно­графії та под., і зовсім не бажані в лекції, доповіді, промові й под. Помічено, що сприймання усного тексту залежить від довжини речення (кількості в ньому слів), довжини слова (кількості ба­гатоскладових, довгих слів), кількості особових займенників (які сприймаються на слух легше, ніж безособові).

На відміну від писемного, в усному тексті бажані питальні, окличні й риторичні, а не лише розповідні речення, наприклад:

Чи можливий такий результат?! Безперечно, — скажу я вам. За яких умов? —логічно запитаєте ви. Моя доповідь і наведені в ній викладки є відповіддю на це питання.

Не словесні, а смислові повтори необхідні в усному мов­ленні для наголошування основної думки, підкреслення ключо­вого моменту й посилення враження від сказаного. Досягається це за рахунок багатої синонімії української мови, не повторюю­чи форми вираження.

Однак слід уникати повторювання нетипових для усного мовлення складних сполучників: завдяки тому що, унаслідок того що, через те що й под. оскільки вони гальмують сприй­няття й не сприяють створенню в аудиторії вільної, невимушеної атмос<рери.

1 Синтаксис (від грец. $упІахіз — побудова, устрій, зв'язок) — розділ грамати­ки, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.

Окрім повторів, використовують й інші способи привернен­ня чи утримання уваги слухачів, таких як: зміна порядку слів

(інверсія), градація (посилення), протиставлення (антитеза), оклична б питальна інтонація, риторичні запитання, пауза та ін.

Речення слід будувати таким чином, щоб ключова фраза була розмішена в його першій частині. Набагато легше сприймається на слух зміст, коли речення починається Н. відмінком, ніж де­кількома конструкціями в непрямих відмінках із прийменника­ми, наприклад:

неправильно правильно

В останньому університетському Професор Бойчишин
збірнику, у першому його розділі, у своїй статті, яка
розміщено статтю професора розміщена в останньому
Бойчишина, де йдеться... університетському

збірнику, зазначив...

У письмових текстах його частини закріплені за певним місцем на аркуші й виділені шрифтом чи засобами рубрикації (абзац, параграф, розділ тощо). В усному — можливі відступи, умотивовані повтори й перенесення окремих текстових частин.

Якщо писемний текст має форму монологу, то усний не ви­ключає діалогових і навіть полілогових варіантів.

Наявність правильно побудованих дієприслівникових зворотів (або їхніх замінників), як правило, на початку речення, дозволяє більш образно подати навіть сухий технічний текст, наприклад:

неправильно правильно

Не дивлячись на обмежене Незважаючи на обмежене
фінансування.... фінансування...

Попри обмежене
фінансування...
Дарма що нам обмежили
фінансування...
По закінченні навчання... Закінчивши навчання...

При рахуванні треба... Рахуючи, треба...

По одержанні коштів... Одержавши кошти...

Перевагу слід надавати простим реченням, у яких збері­гається прямий порядок слів: підмет іде перед присудком, означення — перед означуваним словом:

неправильно правильно

Було досягнуто високого рів- Наше підприємство досягла

ня якості продукції, заплано- запланованого високого рівня

ваного нашим підприємством, якості продукції.

Спільним для писемного й усного варіанту тексту є висока частотність у використанні та повторюванні стійких словоспо­лучень (кліше) і водночас відсутність зайвих слів, які усклад­нюють сприйняття:

неправильно

Ми, на нашому підприємстві, можемо розраховувати лише на свої особисті сили.

правильно

Підприємству доводиться розраховувати лише на власні сили.

Якщо підмет названий живою особою, то присудок матиме форму активного стану, наприклад:

неправильно

У виступі міністра висвіт­лювалося його бачення шляхів реоЬорми освіти.

правильно

У виступі міністр висвіт­лив власне бачення шляхів редюрми освіти.

Негативно впливають на мову зайві слова й тавтологія:

неправильно

звільнити із займаної посади потелефонувати телефоном у 21 вечора ми з колегою удвох узимку в січні місяці порахувати рахунки глухий тупик захисний імунітет пам'ятний сувенір

Не можна будувати речення з ням одного слова двом стрижневим правильно

звільнити з посади

зателефонувати

о 21.00

ми з колегою

у січні

полічити рахунки глухий кут (безвихідь) імунітет сувенір

одночасним підпорядкуван-

неправнльно правильно

Школярі навчалися Школярі навчалися

у просторому класі, який у просторому, переобладна-

переобладнали. ному класі.

Узгодження присудка з підметом

Іноді в ОДС присудок не узгоджений із підметом за ознака­ми роду, числа або особи й це ускладнює сприйняття інфор­мації, призводить до її спотворення. Розглянемо деякі складні моменти узгодження.

і. Підмет, до складу якого входить числівник один (сорок один, дев'ятсот тридцять один і под.), потребує присудка у формі однини, бажано в описовій конструкції, наприклад:

неправильно

Фірма отримала нові

правильно

На адресу фірми надійшов

часописи в кількості двадцяти двадцять один примірник

одного примірника.

нових часописів.

2. Присудок у реченні має стояти у множині, якщо до скла-
ду підмета входять числівники два, обидва, три, чотири, напри-
клад:

Обидва пристрої вийшли з ладу.

Три автомобілі потребували ремонту.

Але якщо вжито безособову конструкцію з дієприкметником на -но, -то, присудок має стояти в однині:

Було розглянуто три перших варіанти.

3. Якщо до підмета входять числівники п'ять і більше, при-
судок може стояти як в однині, так і в множині, залежно від
контекстового значення підмета.

Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в однині, наприклад:

Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів.

Але якщо підмет називає групу осіб, предметів, кожний із яких діє активно й самостійно, присудок переважно ставиться у формі множини:

Шість аспірантів склали іспит достроково.

і. Коли треба зазначити приблизну кількість осіб, істот, пред­метів, явищ, уживають слова багато, більшість, декілька, меншість, решта, частина й под., які узгоджуються з іменником у формі Р. відмінка множини, наприклад:

Багато теплих слів почули сьогодні наші ветерани. Частина контейнерів були в непридатному для транспор­тування стані. Більшість виборців віддали свої голоси за молодого канди-

дата.

5. Якщо до складу підмета входить питальний, заперечний
чи інший займенник без ознаки числа, то узгоджуваний із ним
присудок ставиться лише в однині, наприклад:

Ніхто з учасників конкурсу не встиг вчасно виконати по­ставлене завдання.

Дехто із присутніх почав голосно вимагати додаткової перерви.

6. Якщо підмет, виражений займенником ви (так звана по-
шанна множина), позначає однину (у формі звертання, Кл. від-
мінка), то узгодження з присудком здійснюється за ознакою чис-
ла, наприклад:

Ви уклали річний кошторис? Сьогодні ви внесли доречну пропозицію.

Але коли в реченні наявний складений іменний присудок із прикметниковою іменною частиною, він може вживатися як у формі множини, так й у формі однини:

Ви призначені (призначений) на цю посаду.

Офіційно-ділові стосунки вимагають уживання присудка лише в множині:

На мій подив, ви не до кінця зрозуміли переваги даного ва-

рганту.

Не є нормативним в ОДС форма вони та присудок у множиш, коли йдеться про третю особу, тим паче в її присутності, наприклад:

неправильно

правильно

Знайомтесь. Це наш Знайомтеся. Це наш кращий кращий програміст. програміст Гліб Якович.

Вони допоможуть вирішити...

Він допоможе вирішити... або...програміст Гліб Якович. Гліб Якович допоможе вирішити...

Типові порушення як писемної, так і усної синтаксичної нор­ми в побудові словосполучень є результатом низького мовно-культурного рівня, недостатнього знання української мови або впливу іншої мови тощо:

згідно з... Счим), але відповідно до... Счого) ім'я Леся, але звуть Лесею

командувач (чого)

я маю, а не у мене є

наслідувати (кого-що)

постачати (кому що)

оснований на... Счому), а заснований (ким)

радіти (радий) (з чого)

повідомляти (кого)

запобігати ласки Су кого)

зраджувати (кого)

дивуватися (з кого-чого)

глузувати (з кого)

знущатися (з кого)

навчатися (чого)

опанувати (що)

спонукувати (на що)

стосуватися (до кого)

ужити заходів, а не заходи

Більш детально про ці й інші складні випадки керування узгодження, уживання прийменниково-безприйменникових кон струкцій ідеться у відповідних розділах та в додатках 1 і 3.

Розділ VII Завдання та вправи

 

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Якими є роль і значення мови в суспільному житті?

2. Які функції виконує мова в житті людини й суспільства?

3. Що таке мовна норма? Які мовні норми ви знаєте?

4. За якими ознаками класифікуються документи?

Вправа і. Прочитайте текст. Визначте, до якого стилю він належить. Які характерні мовно-стилістичні звороти даного урив­ку притаманні цьому стилеві?

Молитва до мови

Мово! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впус­кала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд, хрещений талантами, невми­рущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золо­тисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі на­шої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здо­ров'я, довгий вік і навіть безсмертя, що пили Тебе. І невмиру­щим ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернись до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки! (К. Мотрич).

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Що таке стиль літературної мови?

2. Які стилі сучасної літературної мови ви знаєте?

3. Яка класифікаційна ознака документа, на ваш погляд,
є основною?

Вправа 2. Прочитайте подані висловлювання майстрів об­разного слова. Визначте основну інформацію кожного уривку.

/. Хто стане заперечувати, що лише на багатющому ґрунті рідної мови могли вирости нев'янучі шедеври Чехова, Коцю­бинського, Стефаника. Хто стане заперечувати, що багатю­ща народна мова — це одне з тих найвищих художніх дос­тоїнств, якими чарують нас і героїчний епос «Тараса Бульби*, і «Тихий Дон*, і кращі твори української класики. Запашна мова надає таким творам неповторного аромату.

...Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О. Гончар).

2. Той, хто не знає рідної материнської мови або цураєть-
ся, засуджує себе на злиденність душі.

...Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і па­хощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухо-млинський).

3. Якщо ти не любиш свого народу і нехтуєш його мовою,
то хто ж тобі повірить, що ти любиш і поважаєш сусідні
народи?.. Мова — це глибина тисячоліть. Це найдорожчий
скарб, переданий нам сотнями й сотнями попередніх поколінь,
злеліяний у пісні, у переказі, у приказці.

...Люби свою мову, плекай і дбай про неї. Це ж дорога твоя спадщина віків і поколінь. Користуйся нею, оберігай її, пере­дай її, збагачену і ще більш розвинену, своїм дітям і онукам, а вони передадуть наступним поколінням (М. Шу мило).

4. Мова народу, народності чи їх діаспори — то генетич­ний код національної культури, запорука самобутності та са­мозбереження (Д. Овсянико-Куликовський).

5.... на москалів не вважайте, нехай вони пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У них народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди (Т. Шевченко).

6. Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, але п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова.

Коли зникає народна мова — народу нема більше! Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він більше ніколи не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: умерла мова в устах народу — умер і народ (К. Ушинський).

7. Утрачаючи рідну мову, народ утрачає разом з нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків. Утрачає свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб пере­давати це розуміння. Утрачає свої запаси мудрості, що збері­гаються в народній поезії, у творах усної народної творчості, якими багатий кожний обдарований народ (О. Єфименко).

8. Питання мови не стоїть для більшості великих народів: француз не вирішує, якою мовою йому говорити й писати, і німець — ні, і багато інших — ні. Для українців же це пи­тання стоїть в усій своїй грізній величині. Народ, що тисячу літ творив свою мову, якою говорили покоління, докладаючи кожне свою цеглину, цей народ мав право сподіватися, що до нього заговорять його мовою. І той, хто це зробить, хто зуміє зібрати скарби тої мови, повернути їх самому народові, той знайде такий цемент, котрий не дасть загинути мові (Г. Хот-кевич).

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Яка сфера використання та призначення розмовного сти­лю?

2. Які основні ознаки й мовні засоби розмовного стилю?

3. На які підстилі поділяється розмовний стиль?

4. У яких стилях невід'ємною складовою може бути розмов­ний стиль?

Вправа 3. Визначте стиль поданого уривку. Які мовні зворо­ти та вирази є характерними для цього стилю?

Не судіть ближнього, щоб вас не судили.,Бо судитиме вас Бог так, як ви судите інших. Бог відміряє вам скільки ж, скільки ви відміряли іншим. Чому ви бачите скалку в оці брата свого, а колоди у власному оці не помічаєте? Як же ви скажете йому: «Дозволь вийняти скалку з ока твого», — коли колоду у власно­му оці маєте? Лицеміри, витягніть спершу колоду з ока свого, а тоді побачите, як ліпше вийняти скалку з ока братового.

Не давайте святого собакам, не кидайте свиням перлів своїх. Свині потопчуть їх ногами, а собаки повернуться й накинуть­ся на них.

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Яка сфера використання та призначення художнього стилю?

2. Які основні ознаки й мовні засоби художнього стилю?

3. На які підстилі за родами й жанрами поділяється ху-
дожній стиль?

4. Які стилі може поєднувати художній стиль?

Вправа 4. Визначте стиль поданих уривків. Які мовні зворо­ти та вирази характеризують той чи інший стиль?

/. Не розвинувши власною міського сленґу, українська мова на Україні виробила інше своєрідне явище, що дістало там і свою власну назву — суржик, суміш українського з російським при більш-менш довільному вживанні складників того чи іншого шару, де складники другої мови підносять експресію вислову. Суржик уживається широко, почасти по містах, далеко типовіше — по селах. Це живе явище, і воно заслуговує на вивчення, чого воно поки що не дочекалося на радянській Україні. Але тоді, як міський сленг націлений у майбуття мови, прогнози щодо суржику мали б бути протилежного характеру (Ю. Шевельов).

2. Комп'ютер — електронна програмована цифрова машина; електронний пристрій для виконання складних обчислень і пере­творення даних, керований спеціальними програмами. Складаєть­ся зокрема з процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом з периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'ютери мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо складних обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюризацію комп'ютерів та їх знач­не поширення. Завдяки розвиткові комп'ютерних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до про­грам та інформації, накопичених у комп'ютерних архівах у ціло­му світі, а також до нових технологій розповсюдження інфюр-мації(напр., електронної пошти).

3. Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація виийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932-1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвле­но й розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилося вже на її початку на деяких заселе­них українцями теренах, шр увійши до складу Російської Феде­рації. Досить тут згадати «процедуру» перепису населення Ку­бані, що відбувався у 20-х роках: траплялися непоодинокі вишдки, коли під дулом пістолета український селянин мусив відповідати на запитання: «Ти русский или петлюровец?» — і зрозуміло, що з того часу кількість росіян на цій території зросла на сотні тисяч. Варто зазначити також, що розуміння істинного підспуд-дя українізації виявлялося у декого із діячів української культури вже і в роки, коли вона набувала розмаху. «їхня українізація, — висловлюється, наприклад, один із персонажів п'єси М. Куліша «Мина Мазайло», — це спосіб виявити всіх нас українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було.» Прогноз, що й казати, справ­дився стовідсотково.