Вкажіть гендерні чинники в житті українського суспільства. Зробіть висновки, виходячи із реального впливу жінок на соціальні процеси.

Наявність різних соціальних ролей, які сприймаються як фундаментальні відмінності між чоловіками і жінками в їхній психіці та діяльності, формує гендерні чинники.

Особливість чинників така, що вони настільки міцно проникають у підсвідомість, що їх дуже важко не тільки подолати, а й усвідомити взагалі. 1)Якщо жінка робить кар'єру, якщо вона в ній успішна, то в неї, однозначно, проблеми в особистому житті. Загалом-то, саме тому у неї кар'єра і складається, її трудоголізм - це просто компенсація сексуальної незадоволеності. 2)У чому жінка дійсно може досягти успіху, так це в шлюбі. Тут вона і виглядає "пристойно", навіть якщо чоловік у неї не дуже. У сімейних перипетіях жінка здавна добре розбирається, це її "поле для битви" з качалкою в руках. Загалом, родина - це жіноча справа, а бізнес - ні. Та й хіба може жінка змагатися з чоловіком хоч в професії, хоч у творчості? Не може: дивіться старі радянські фільми і переконуйтеся.3)Якщо жінка активно займається бізнесом, то вона стає не бізнес-леді, а мужоподібним роботом. Думає по-чоловічому, поступає по-чоловічому, одягатися і ходити починає теж, як представники сильної статі. А вже виражається - так це взагалі: без мату у нас адже ніяка робота не виконується. І все тому, що в бізнесі немає чоловіків та жінок, а є конкуренти, ні в чому не поступаються один одному. І народжувати бізнес-леді не хочуть. 4)Прати, прибирати і готувати повинна жінка, а чоловік повинен заробляти. Якщо жінка дуже зайнята на роботі і повертається додому до ночі, то чоловік, не розбирається в бізнесі, але любить свою дружину, обов'язково буде готувати. Начебто б природно, але в такій парі все бачать ущербність. Ну не може, не повинен чоловік займатися домашнім господарством, варити борщі і водити дітей до школи - інакше він "збабіє". 5)"Жінка без чоловіка - неповноцінний член суспільства". "Порядна жінка повинна вийти заміж, народити дітей і бути такою, як усі". Звідси випливає, що якщо жінка розлучена або самотня, її порядність автоматично ставиться під сумнів. Ми забуваємо про те, що доля кожної людини унікальна й неповторна і будь-яка людина сама по собі є самодостатньою особистістю. 6)"Одяг, косметика і шопінг - сенс життя кожної жінки" По-перше, аж ніяк не кожної: чимало дівчат зовсім ігнорують стиль, моду і туш з помадою. По-друге, прагнення подобатися собі і оточуючим для жінки цілком природно: лише гідна самка в природі здатна знайти собі пару. Просто сучасний світ подарував жінкам куди більше можливостей для розкриття своєї краси, ніж буряк замість рум'ян.7)"Жіночої дружби не існує", а всі "подруги" лицемірні, спраглі відвести чоловіка, позловтішатися над лихом або позаздрити успіху. На ділі ж жінкам дійсно властиве певне самолюбство і бажання порівнювати себе з подругами. 8)"Краса і розум в жінці несумісні". Це найдавніша дилема, яку чоловіки винайшли самі для себе в незрозумілих цілях: дама може блищати або інтелектом, або зовнішністю, але ніяк не тим і іншим одночасно. Саме тому багато жінок, що працюють у наукомістких галузях, змушені відмовлятися від косметики і нарядних зачісок. А побачивши дівчину непрезентабельний зовнішності, чоловіки тут же можуть охрестити її ботаніком.9)"У жінок немає почуття гумору". Так можуть говорити тільки ті чоловіки які бояться гострої жіночої мови. Роблячи висновок, можна зазначити,що чоловіки продовжують займати непропорційну кількість керівних державних і адміністративних постів, одержувати більшу заробітну плату, посилаючись на відсутність дискримінаційних утисків стосовно жінок. У результаті поширеного в суспільстві чиннику"політика - не жіноча справа" жінкам набагато важче, ніж чоловікам, стати депутатами чи зайняти відповідальні керівні посади. І хоча жінки набагато частіше чоловіків заявляють про складнощі зайняття ними керівних посад, чоловіки продовжують стверджувати, що кар'єрне просування не залежить від статі.
Громадська думка фіксує досить чіткий розподіл владних повноважень жінок і чоловіків в українському суспільстві, який виявляється в тому, що чоловіки мають більше владних повноважень у сферах праці й соціально-політичного життя, а жінки - у сфері сімейних відносин. Лише третя частина українського населення схильна стверджувати, що влада між чоловіками і жінками в різних сферах суспільного життя розподілена рівномірно, проте серед чоловіків така думка поширена значно більше, ніж серед жінок. Чим вищий рівень керівної посади, тим більше населення віддає перевагу у призначенні на неї чоловіка, а не жінки.

29. Гендерний аналіз парламентських виборів 2002 року. В чому причина низького представництва жінок?

На виборах 2002 року до Верховної Ради України було обрано 450 народних депутатів. Серед них тільки 23 жінки, що складає трохи більше 5% від загальної кількості народних обранців. 16 жінок пройшли у Верховну Раду України по партійних (блокових) списках - по списках Комуністичної партії України (5 депутатів), "За Єдину Україну!" (4), Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" (2), Соціалістичної партії України (2), Виборчого блоку Юлії Тимошенко (1) та Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) (1). 8 жінок обрані у мажоритарних округах України: по 2 депутати у Донецькій та Луганській областях та по одному у Київській, Кіровоградській, Сумській, Харківській областях. При цьому цікаво, що 12 жінок-депутатів (а це половина представниць жіноцтва у Парламенті) обираються до Верховної Ради не вперше.

Безперечним лідером за кількістю виступів з місця та з трибуни є Семенюк Валентина Петрівна, фракція Соціалістичної партії України. Протягом 2002 року вона 73 рази виступала з місця і 24 рази - з трибуни. Ващук Катерина Тимофіївна (фракція Аграрної партії України) має 24 виступи з місця, а Гінзбург Ольга Петрівна (фракція комуністів) - 21. За кількістю виступів з трибуни другою є Тимошенко Юлія Володимирівна (фракція Блоку Юлії Тимошенко) - 12 виступів з трибуни протягом минулого року. На третьому місці 2 представниці фракції комуністів - Александровська Алла Олександрівна та Гінзбург Ольга Петрівна, які виступали з трибуни 11 разів.

На розгляд Верховної Ради було внесено більше всього законопроектів Самойлик Катериною Семенівною, фракція Соціалістичної партії України, голова комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму - 26 законопроектів за 2002 рік. Друга - Семенюк Валентина Петрівна (23 законопроекти), третя - Богатирьова Раїса Василівна (голова фракції "Регіони України"), яка протягом 2002 року внесла 20 законопроектів.

За кількістю депутатських запитів лідують Семенюк Валентина Петрівна та Богатирьова Раїса Василівна. За минулий рік вони зробили по 6 депутатських запитів. 5 запитів на рахунку Тимошенко Юлії Володимирівни.

 

30. Значення впливу партійної та політичної еліти на формування політичної культури суспільства. Визначте особливість діяльності регіональної політичної еліти.

Політична еліта виконує такі основні функції:

• стратегічну — визначення політичної програми дій у результаті
генерування нових ідей, які тією чи іншою мірою відображають суспільні
інтереси, інтереси певних соціальних груп, класів, прошарків та ін.;

• організаційну — реалізація в процесі практичної діяльності обра­
ного курсу, втілення політичних рішень у життя;

• інтегративну — забезпечення певної стабільності у суспільстві,
запобігання конфліктним ситуаціям та їх вирішення.

Умовою формування політичної культури людей є їхня включеність у політичний процес, взаємодія з політичною реальністю.

Основними чинниками, що сприяють формуванню власної політичної культури, є такі:

• лібералізація і демократизація суспільних відносин, внаслідок чого створюються умови для політичної творчості еліти і широких верств населення;

• пропаганда знань про історичний досвід українського та інших народів і про сучасні досягнення світового співтовариства;

• підтримка різноманітних ініціатив, новацій, експериментів, вивчення і поширення вітчизняного політичного досвіду;

• залучення науковців до розробки політичних технологій і програм;

• поширення джерельної бази формування новітньої політичної культури і створення умов для прояву позитивних тенденцій у політичному житті;

• законодавче закріплення продуктивних політичних ідей, норм, інституцій та розробка системи заходів їх повсюдного використання.

Регіональні еліти орієнтуються на різні моделі націєбудівництва, мають відмінні зовнішні орієнтації. Регіональна біполярність виявляється і в різних оцінках минулого, ціннісних пріоритетах, у виборі полі- чи моноетнічної моделі національних відносин. Найгірше те, що ця біполярність часто відіграє роль розмінної монети в політичних іграх і від того має тенденцію до посилення. В Україні ця біполярність проявляється переважно в стосунках між Сходом та Заходом.

 

31. Гендерний аспект українського парламентаризму.

Недостатньою є участь жінок в управлінні державою. Серед депутатів українського парламенту (153го скликання) жінки становили лише 5%. З моменту проголошення України незалежною державою у Верховній Раді відсоток жінок ніколи не перевищував.

Приклад «тендерної рівності» можна проаналізувати на прикладі участі жінок у парламентах різних країн.

Юлія Тимошенко – перша в Україні жінка на посаді Прем`єр-міністра України. Цю посаду вона обіймала двічі: з лютого по вересень 2005 року та з грудня 2007 року до сьогодні. 2005 рік став для Юлії Тимошенко найзнаковішим. Окрім того, що її було призначено і звільнено з посади Прем`єр-міністра України, Тимошенко була визнана людиною року у Центрально-Східній Європі, а американський журнал Forbes у своєму рейтингу визнав її третьою за впливовістю жінкою планети.

Резюмуючи портрети жінок-лідерів у політиці та владі, можна визначити декілька основних чинників, які мали, мають чи можуть мати вплив на їх кар’єрне зростання:

- бажання досягти успіху;

- бажання брати на себе відповідальність;

- організаційні здібності;

- твердість і рішучість у прийнятті рішень;

- використання інтуїції в процесі прийняття рішень;

- здібності промовця;

- манери добре одягатись та виглядати.

Частка жінок в українському парламенті сьогодні складає 8,2% від загальної кількості депутатів, яких 450. Це за роки незалежності нашої держави найвищий показник. Недивлячись на те, що 62% українського електорату – жінки, парламентські вибори у 2006 році засвідчили порушення принципу гендерного паритету, проголошеного ООН, оскільки у Верховній Раді України чоловіки становили 94,4%, а жінки – 5,6%.

Парламент України Кількість жінок, % від загальної кількості депутатів: 1-го скликання (1990-1994 рр.) 12 (2,7); 2-го скликання (1994-1998 рр.) 17 (3,8); 3-го скликання (1998-2002 рр.) 35 (7,8); 4-го скликання (2002-2006 рр.) 26 (5,8); 5-го скликання (2006-2007 рр.) 37 (8,2).

 

32. Вплив діяльності жінок на гуманізацію політики.

Без високого статусу жінки неможливо стати цивілізованою та багатою державою. Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орєнтаціях. Для більшості працездатних жінок адаптація до ринкових змін в економіці проходить надто важко. Жінки об’єктивно є менш конкурентоспроможною категорією на ринку праці. Це виявляється у зайнятості за наймом, підприємницькій діяльності, професійному та кар’єрному зростанні. Поєднання жінками суспільних функцій, пов’язаних з їхньою професійною діяльністю, та сімейних обов’язків змушує їх іноді відмовлятися від професійного зростання взагалі. У результаті програє як суспільство, так і сама жінка, тому що залишається нереалізованою значна частина її духовного та інтелектуального потенціалу. Репрезентованість жінок в органах державної влади, особливо щодо залучення високоосвічених жінок iз функцiями лідера до керівної діяльності, залишається незначною.

Існує певний жіночий стиль в управлінні. Виявилося, що жінки відрізняються методами роботи і інтересами, вони фундаментальніше і більш наполегливі в дослідженнях, менше прагнуть до влади і отримання звань і тому більше звертають увагу на відмінності і деталі, більш чуйні до нового, коммуникабельнєє і відкритіші до співпраці, тому привносять в науку інші перспективи. Давно відомо, що жінки схильні до засвоєння конкретної інформації, але поступаються чоловікам в здібності до побудови просторових уявлень. Знайдені також факти, що для затвердження наукових успіхів жінок важлива їх співпраця з чоловіками.

Даний жіночий стиль в управлінні також характеризується уважністю до соціальних проблем, які часто упускаються чоловіками.

 

33. Роль паритетної демократії у формуванні політичної еліти в сучасному українському суспільстві.

Визнаючи, що українська спільнота знаходиться сьогодні фактично на початку шляху до суспільства рівної відповідальності за прийняття рішень серед жінок і чоловіків як громадян країни, як, зрештою, і на початку функціонування реального громадянського суспільства, аналітики все ж визнають, що Україна як держава сьогодні демонструє прагнення повністю відповідати принципам і засадам європейської демократії у плані формування державної гендерної політики. І хоча сьогодні говорити про паритетну демократію щодо української спільноти можна лише як про ідеал в контексті євро інтеграційного вибору країни, цей напрям євро інтеграційних зусиль України залишається одним із найпослідовніших і чітко сформованих як через систему вже існуючої законодавчої бази, так і на рівні міжнародних угод.

Під гендерною демократією розуміємо систему волевиявлення жіночої та чоловічої статі у громадянському суспільстві як рівних між собою у правах і можливостях, закріплених й реально забезпечених у політико-правових принципах, діях, створенні суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів і потреб. "Гендерна демократія передбачає утвердження рівності прав, свобод, обов'язків, відповідальності й шансів чоловіків і жінок у життєдіяльності суспільства, держави і самотворенні власної особистості". паритетна демократія – це "політико-правова форма організації соціально-статевих відносин у суспільстві, за якої жінки і чоловіки мають рівний правовий та політичний статус і як рівноправні представлені й здійснюють діяльність у гендерно збалансованих органах влади та управлінських структурах". Паритетна демократія базується на пропорційному (в ідеалі – паритетному, тобто 50/50) представництві жінок та чоловіків у всіх гілках як законодавчої, так і виконавчої влади України. Фактично принцип паритетної демократії в європейських суспільствах сьогодні реалізований лише у скандинавських країнах. Україна ж займає за цим показником передостаннє серед європейських країн місце. "…зовсім не проста справа включити жіночу частину людства в [західну] традицію політичної теорії". Аналізуючи жіночу активність під час виборчих кампаній в Україні, Олена Бондаренко, зазначає, що "українські жінки стають дедалі активнішими як учасниці виборчого процесу: беруть участь у голосуваннях, у веденні виборчої кампанії, в роботі виборчих комісій. Для порівняння: у 1998 р. в окружних виборчих комісіях було 33,5 % жінок, у 2002р. – 44,42 %; у 2006 – 54,93 %". І в той же час, зазначає О. Бондаренко, хоча всі партії та блоки – суб'єкти виборчого процесу – нарешті зрозуміли необхідність присутності жінок у своїх виборчих списках, жінки дуже часто є не політичними лідерами, а скоріше іміджевими постатями, які мають на думку технологів виборчих кампаній, привабити виборця якостями, котрі не обов'язкові для політика. "Я б сказала, що технологи деяких політичних сил продовжують вважати виборця такою собі великою дитиною, яка проковтне будь-що, коли це належним чином прикрасити".

 

34. СОЦІАЛЬНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ЖІНОК. ОБГРУНТУЙТЕ ТОЧКУ ЗОРУ СОЦІОЛОГІВ, ЯКІ НЕ ВИЗНАЮТЬ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЖІНОК».

Соціальна дискримінація жінок (від латинського слова - discriminatio - розходження) означає обмеження або позбавлення прав за ознакою статі (або гендерною ознакою) у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутової. Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є однією з форм насильства над її особистістю, і, отже, загрозою для її безпеки. Витоки соціальної дискримінації жінок слід шукати в далекій давнині. Погляд на жінку як на неповноцінне істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях древнього світу. Почуття примітивно-грубої чоловічої переваги над жінкою Сократ виразив наступними словами: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка ". Таким чином, для соціологічного аналізу проблемна ситуація полягає в глибокому суперечності, які склалися між формальним курсом на демократизацію українського суспільства, на втілення в життя конституційного принципу "рівних прав і можливостей "підлоги, - з одного боку, і фактичною дискримінацією жінок у сфері праці і зайнятості, обмеженням їхніх соціальних прав у економічній життя, - з іншого. Слово і діло, положення "де-юре" і ситуація "де-факто", на жаль, як це часто буває в російській дійсності, знаходяться в кричуще суперечності один до одного.

Деякі соціологи пов'язують нерівність соціальних ролей чоловіка і жінки з біологічними відмінностями статей. Інші науковці стверджують, що у чоловіків виникає певний комплекс неповноцінності, пов'язаний із відсутністю у них можливості дітонародження. Також обгрунтовується більша, ніж у чоловіків, психологічна стійкість жінок.

 

35. Характеристика чинників, що призводять до проявів насильства.

Насильство щодо жінок, яке має місце в сучасних українських родинах,– яскравий приклад бажання панувати над жінкою, властиве певній частині чоловіків.

Вибіркові моніторингові опитування населення України, які проводить, починаючи з 1994 року, Інститут соціології Національної академії наук України, свідчать, що побої з боку чоловіків або співмешканців довелося перенести кожній п’ятій опитаній жінці. Показово, частка жінок, що потерпає від насилля, залишається протягом останнього десятиріччя постійною, і, на жаль, не зменшується.

Кризові періоди життя суспільства супроводжуються зростанням насильства. В сучасному українському суспільстві ця тенденція домінує як на сімейному, так і на суспільному рівнях. Вона становить значну загрозу не тільки для життя та здоров'я жінок, а й для розвитку суспільства та формування сімейних цінностей. Суттєва відмінність у доходах, стартових можливостях жінок і чоловіків, гендерна нерівність у сфері економіки та побуту є передумовами насильства взагалі й між статями зокрема.

Тривалий час проблема насильства щодо жінок рідко була предметом спеціальних досліджень соціологів та психологів, обмежувалася лише працями з криміналістики і девіантної поведінки. За радянських часів офіційна ідеологія цілковито замовчувала проблеми сімейного насилля, проголошуючи «радянську» сім'ю зразковою.

Попри те, що і чоловіки час від часу стають об'єктами насильства, увагу громадськості більше привертають факти насильства стосовно жінок, що зумовлено такими чинниками:

— чоловіки, порівняно з жінками, більш схильні до тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї);

— насильство з боку чоловіка потенційно небезпечніше для об'єкта насильства, що зумовлено його фізичною силою;

— акти насильства, здійснені чоловіком, мають тенденцію до повторення;

— нерідко акти насильства здійснюються щодо вагітних жінок.

Деякі чоловіки мають «тягу» до насильства, при цьму часто не маючи достатньої фіз. підготовки. Жінки, зазвичай слабші фізично, стають легкими жертвами.

«Сильний» чоловік затверджується на тлі й за рахунок «слабкої» жінки; торжество його сили можливо тільки через приниження і придушення її особистості.

 

36. Наслідки поширення соціальної дискримінації жінок.

Сучасне становище жінок в українському суспільстві характеризується нерівністю. Конституційно закріплене право громадянки України на рівність із чоловіками в усіх проявах стало залежним від біологічної статі, від того, що вона жінка. Ця нерівність існує в усіх сферах життя. Економічна нерівність жінок підтримується системою ґендерної нерівності на ринку праці. Насамперед це стосується сфери професійної зайнятості, можливостей самореалізуватися різними шляхами, серед яких чільне місце посідає кар'єрне просування сходинками бюрократичного, професійного чи фінансового успіху. По службових щаблях просувають переважно чоловіків. Хоча рівень зайнятості чоловіків і жінок майже однаковий, але перевага надається чоловікам. Чоловік вважається стабільнішим працівником, ніж жінка, яка вважається «невигідною» для організації: адже вона більше часу приділяє сім'ї, бере декретну відпустку тощо.

Наявна в суспільстві дискримінація за ознакою статі виявляється у невизнанні виробничої праці жінок у домашньому господарстві як соціально значущої. З урахуванням домашніх обов’язків жінки в середньому зайняті різними видами робіт майже на 25% часу більше ніж чоловіки. Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей і прав жінок в українському суспільстві. Так, для соціальної самореалізації жінка повинна мати дітей, а також паралельно робити внесок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом, та ще й виконувати майже всю домашню роботу. При цьому суспільство вважає, що робота жінки не повинна перетворитися на кар'єру. А як же тоді заробити нормальні гроші?
Такі погляди призвели до того, що в сучасній Україні жінки практично відсутні у вищих ешелонах виконавчої та законодавчої влади. Свідченням глибокої ґендерної нерівності в країні є відсутність рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері. Статистика чітко показує недостатнє представництво жінок у Верховній Раді, на керівних посадах в органах виконавчої влади та управління. Все це не дає змоги жінкам реально впливати на процес прийняття рішень і брати активну участь у їх реалізації, знижує статус жінок у суспільстві. Традиційні ґендерні ролі й ґендерне очікування від жінки суттєво обмежують доступ жінок до ключових соціальних ресурсів, ізолюють жінок від активної участі в суспільному житті. Вклад жінок і чоловіків у розвиток громад/ регіону/ країни однаково важливий. Але жіночий вклад часто недооцінюється, їхні потреби не враховуються при плануванні. Згадані вище статистичні дані чітко показують, що в українському суспільстві існує ґендерна нерівність, коли жінки зазвичай мають нижчий соціальний ранг, менше влади, прибутку, у них нижчий рівень добробуту. Хоча саме на жінку суспільство поклало відповідальність за виховання дітей. В Україні все більше дітей росте в неповних (переважно – з однією мамою) сім’ях, тому зменшення доходу жінок суттєво відображається на дітях, на добробуті сім’ї. В Україні, як і в цілому світі, існує дискримінація і чоловіків, і жінок. Рівність жінок і чоловіків має стати реальністю в новій демократичній Україні, яка планує ввійти до європейської спільноти. Необхідно визначати фактори, які перешкоджають жінкам досягти рівності в суспільстві, а також вживати заходи, спрямовані на протидію та унеможливлення ґендерної дискримінації.