ЧИГИРИНСКІЙ КОБЗАРЬ. 6 страница

² Опублікований уривок сюжетно відповідав 4, 5, 6 і 7 розділам останньої редакції роману.

 

гибают там совершенно бесплодно». Вважається, що мова йшла про роман «Михайло Чарнишенко», але, на мій погляд, скоріше за все, Гоголь мав на увазі глави «Чорної ради», опубліковані в «Современнике», бо ж саме про цей часопис йшлося в його статті «О “Современнике”», надісланій Плетньову¹. До речі, зверніть увагу, що Гоголева оцінка публікацій Куліша практично співпадає з тією, яка була дана в цитованому редакційному тексті.

Хай там як, а Гоголь мав достатньо матеріалу, щоб висловити про Куліша добре слово. Та він і подумати не міг, що саме Куліш напише першу його біографію.

 

«Роздуми Мазепи»

 

В ювілейній гарячці до 200-річчя з дня народження Гоголя, в Україні можна було почути з учених вуст дослівно таке: «Він залишив одну працю, яка досі майже не була відома дослідникам. Я, наприклад, ніде й не зустрічав, щоб хтось цитував або посилався на неї. Називається робота “Роздуми Мазепи”». Оце так! Якби йшлося про широкий читацький загал, то таки справді «Роздуми Мазепи» йому практично невідомі, але дослідники до цього гоголівського начерку зверталися неодноразово. Скажімо, Юрій Барабаш у книзі «Коли забуду тебе Єрусалиме…» (2001), за яку він отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка, писав: «…У Гоголівському шкіцеві вочевидь впадає в око спроба автора якщо не відверто виправдати прóклятого російським самодержавством гетьмана, то принаймні збагнути і «рекон-

_______________________

¹ Автор повідомив про свою точку зору Казимира Нахліка — автора грунтовної двотомної біографії про життя і творчість Куліша.

 

струювати» хід його думок, мотиви вчинків, пояснити ці вчинки об’єктивними обставинами доби і становищем України»¹. У Володимира Панченка є спеціальний дослідницький етюд «Випадок Мазепи», в якому він аналізує гоголівські «Роздуми Мазепи» й приходить до висновку, що вони є «одним із тих спалахів українського єства автора “Тараса Бульби”, що припадають на середину 1830-х років»².

Так само досить розкрити серйозну працю московського гоголезнавця Юрія Манна, щоб переконатися, що вчений спеціально звертається до гоголівського начерку «Роздуми Мазепи» й цитує певну частину його³. Проте не весь!

З’ясуймо ситуацію, що склалася навколо начерку Гоголя з двох десятків рядків із такою вибуховою назвою.

Передусім, наведемо гоголівський текст повністю (шрифтом виділено ту частину начерку, яку Манн не процитував):

«Размышления Мазепы.

Такая власть, такая гигантская сила и могущество навели уныние на самобытное государство, бывшее только под покровительством России. Народ, собственно принадлежавший Петру издавна, [униженный] рабством и [деспотизмом], покорялся, хотя с ропо-том. Он имел не только необходимость, но даже и нужду, как после уви дим, покориться. Их необыкновенный повелитель стремился к тому, чтобы возвысить его, хотя лекарства его были слишком сильные. Но чего можно было ожидать народу, так отличному от русских, дышавшему вольностью и лихим козачеством, хотевшему пожить своею жизнью? Ему угрожала <у>трата национальности, большее или мень<шее> урав-

 

_____________________

¹ Барабаш Ю. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. С. 574.

² Панченко В. Неубієнна література. Дослідницькі етюди. — К.: Твім-Інтер, 2007. С. 24.

³ Манн Ю. Гоголь. Труды и дни: 1809-1845. С. 478-479.

нение прав с собственным народом русского самодержца. А не сделавши этого, Петр никак не действовал бы на них. Всё это занимало преступного гетьмана. Отложиться? Провозгласить свою независимость? Противопоставить грозной силе деспотизма силу единодушия, возложить мужественный отпор на самих себя? Но гетьман был уже престарелый и отвергнул мысли, которые бы дерзко схватила выполнить буйная молодость. Самодержец был слишком могуч. Да и неизвестно, вооружилась <ли бы> против него вся нация и притом нация свободная, <которая> не всегда была в спокойствии, тогда как самодержец всегда [мог] действовать, не дав<ая> никому отчета. Он видел, что без посторонних сил, без помощи которого-нибудь из европейских государей невозможно выполнить этого намерения. Но к кому обратиться с этим? Крымский хан был слишком слаб и уже презираем запорожцами. Да и вспомоществование его могло быть только временное. Деньги могли его подкупить на всякую сторону. Тогда как здесь именно нужна была дружба такого государства, которое всегда бы могло стать посредником и заступником. Кому бы можно это сделать, как не Польше, соседке, единоплеменнице? Но царство Баториево было на краю пропасти и эту пропасть изрыло само себе. Безрассудные магнаты позабыли, что они члены одного государства, сильного только единодушием, и были избалованные деспоты в отношении к народу и непокорные демокра<ты> к государю. И потому Польша действовать решительно <не могла>. Оставалось государство, всегда бывшее в великом уважении у козаков, которое хотя и не было погранично с Малороссией, но, находясь на глубоком севере, оканчивающееся там, где начинается Россия, могло быть очень полезно малороссиянам, тревожа беспрестанно границы и держа, так сказать, в руках Московию. Притом шведские войска, удивившие подвигами своими всю Европу, ворвавшись в Россию, [могли] бы привести царя в нерешимость, действовать <ли> на юге против Козаков или на севере против шведов.