Студопедия — Діалектична методологія метафізичного пізнання
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Діалектична методологія метафізичного пізнання






Питання

1. Діалектика і метафізика.

2. Основні принципи метафізичного пізнання.

3. Методологічні основи інтуїтивного пізнання.

Метафізичний метод пізнання можна розглядати якоюсь мірою альтернативним діалектико-матеріалістичному методу. Онтологічне — в тому, що метафізика має об'єктом свого вивчення не стільки при­родний фізичний світ, скільки надприродний післяфізичний світ («постфізичний»). Гносеологічне — в тому, що природний світ досліджується з позицій надприродності, методами і способами, які не властиві фізичному буттю.

Метафізичний метод не можна віднести до наукового з точки зору емпіричних критеріїв пізнання, достовірності отримуваного знання. Воно завжди для науки проблематично, бо експериментальне не доводиться. У тій мірі, в якій метафізичний світ як онтологічна даність не є цілком достовірним для людини як природно-фізичної істоти, він не даний і для науки,»к об'єкт практичного дослідження. Водночас існування постфізичного, післяприродного буття гіпотетичне цілком допустиме з наукової точки зору, бо сама наука постійно ви­ходить на граничні основи нашого фізичного існування,, підступає до межі, де перестають діяти фізичні закони нашого Всесвіту. Що за цими межами — важко гадати; фіксуються області нестаціонарності, над-розріженості космосу або Ного надущільненості (в таких матеріальних об'єктах, матеріальна природа яких важко пояснюється), змінюється мірність простору, інакше протікають часові процеси (які стають, на­приклад, оборотними). І саме в цих пограничних областях пізнання методи науки виявляються малопродуктивними, й методологія стає явно вузькою і вимагається «методологічне переключення» на принципова нові підходи у дослідженні.

І тут той самий «антропологічний метод» пізнання не «від світу», а «від людини» (за Фейєрбахом) виявляється більш переконливим і результативним. Сутнісна представимість людини як природної істоти, «вкладеність» у неї ідеальність свідомості на фоні матеріально-фізичної організації буття, здатність до утворення менталосфери і світу духовного буття, знаходження і розрізнення в собі духовної сут­ності як якесь субстанціональне начало в людині — все це створює достатню передумову для дослідження метафізичної природи істот дн-дрощного типу, визначеної структурованості людської соматичної ор­ганізації, яка виходить за межі її природних основ і входить у ме­тафізичні області. Багато які крупні філософи як природознавці дохо­дили подібного висновку: Арістотель, Платон, Піфагор, Декарт, Спіноза, Лейбніц, Кант, Гегель, Файєрбах. Слід сказати, що сам ка­тегоріальний апарат філософського пізнання несе на собі відбиток трансцендентальності і багато які філософські поняття і категорії легко входять у метафізичні області і цілком можуть описувати надприродне буття. Це та понятійнісгь, яка йде не стільки «від при­роди», скільки від надприродних сутностей, принаймні, служить для ментального зв'язку фізичного і надфізнчного Всесвітів. Метафізичне сприйняття світу як такого, мабуть, виникає у людини з певного рівня розкриття її духовної самості, коли вона починає чітко відрізняти її від своєї фізичної самості і від соціально-особистісного «Я» (за Ге-гелсм) і в ній пробуджуютьсявідчуття духовного індивідуума в своєму «суб'сктумі».

У метафізиці «сутнісне бачення» світобудови е домінантним. Лю­дина — лише один із сутнісних різновидів, хоч і достатньо розвинена, але існує і маса інших сутностей — і вони становлять «буттєве напов­нення» метафізичного світу. Він містить у собі і сутності фізичного світу, але ще не в проявленому вигляді; сутності інших реальностей не тільки післяфізччного стану, а й взагалі нефізичної природи, нефізіїчних принципів буття, які ми просто не можемо уявити, і які категоріальне іс описуються (навіть по-філософськи). Сказане вище дозволяє сформулювати два вихідні принципи метафізичного пізнання:

ПРИНЦИП ПРИРОДНОЇ ДОДАТКОВОСТІ, який відкриває принципову можливість існування надприродного буття, буття інших, природних і надприродних реальностей; це свого роду «резервне буття» як додатковий ст -пінь свободи для самого буття;

ПРИНЦИП' СУТПІСНОЇ ВСЕЄДНОСТІ, єдиносутнісного об'єднання (інтеграції) реальностей в «універсальну реальність» (су-перреальність), яка являє собою сукупність свого роду «ресільнісних кодів» буття; це немовби «родова реальність» усіх реальностей, «родове буття» всіх видів буття.

У метафізичному методі існують, як і в діалектиці, категорії зв'язку і розвитку, їх особливість зумовлена характером буття ме­тафізичних сутностей (метасутностей), які в метафізичному бутті не проявлені і не проявляються, і тільки виявляють себе як сутності фізичного або інофізичного буття, що розгорнулося. Метафізична сутність як непроявлена сутність у метабутті зумовлює і розвиток без розвитку, зв'язок без зв'язку. Цей розвиток без розвитку існуючих метасутностей, що дані як якась передумова природного буття, отже, передумова природного розвитку. Метасутність не має власного мета-розвитку як суперечності, що розгортається, та її перманентного вирішення, вона може лише приводити до проявленого розвитку в природних формаціях існування як рух природної сутності фізичних об'єктів. Природна сутність, несучи на собі відбиток надприродноїсутності, і приводиться останньою в стан розвитку. Якщо в діалектиці джерело розвитку — внутрішнє (суперечність), то у метафізиці — зовнішнє, зовиісутнісне, що задається «метафізичним генотипом» ме-тасутності.

Метасутність не має і власного метазв'язку, бо вони виявляються в метафізичному бутті рядоположенними без структурної єдності, їх визначає лише принцип сутнісної всеєдності, єдиносутнісного інтегрального об'єднання. Але метазв'язок має вихід на природні ре­альності, реалізує себе в природних зв'язках і структурах. Це тоіі трансцендентальний зв'язок природного і надприродного світів, з пи­тання якого ламали списи багато які філософи, визначаючи смисл і характер подібього суперзв'язку, суть подібного трансцендента. В ме­тафізичному бутті иезв'язок без розвитку, як і розвиток без зв'язку. Проте, маючи генетичне відношення з природними світами, ме­тазв'язок і метарозвиток виявляють себе в природних процесах зви­чайного фізичного або інофізичного буття, приймаючи явлену ви­димість «зв'язків, що розгортаються», «розвитку, що розгортається». Тут, очевидно, діють цілком визначені метафізичні принципи:

принцип генетичної супранатуральності у відношенні до природ­но-фізичних реальностей і у відношенні до самої «сутнісної ор­ганізації» і «сутнісного смислу» метафізичного світу;'

принцип мутагенної панфізичності, який можна розглядати як принцип, що заміщає принцип пантеїзму (розчиненість бога в при­роді); він визначає характер «сутнісного протікання» надприродного світу в природній реальності, характер розгортання метасутностей у фізичних формаціях буття. І, видимо. головне — це здатність мета-сутності до поліморфного розгортання свого метафізичного генотипу, тобто при різних фізичних умовах природного буття вона може наби­рати найрізноманітніші форми і види (при тому ж самому вихідному генотипі) — у цьому смисл метафізичного буття як «резервного буттяу і як «універсального існування».

а) Цей процес можна розглядати як надприродне психоенерге-тичне (інформаційне) клонирування природних начал надприродни­ми сутностями. Саме на внутрішньо-інформаційному рівні, який потім розгортається на «ексформаційному рівні» як назовні розгорнута інформація — ексформація.

б) Як про-цес, що спрямований всередину і йде в самому ме­тафізичному бутті, він є ре-цес, рецесивне існування, рецесивна взаємодія, розвиток, зв'язок; він згорнутий (непробуджений, витіснений, придушений) до субстанціонально-інформаційного рівня (суб-рівня) генотипічного кліше, що можна розглядати як принцип субстанціонального кдіщирування, тобто створення вихідних зразків (протозразків), мірностей-мірок, паттернів, континуальних масштаб-ностей майбутніх реальностей як рецесивних реальностей.

Субстанціональне кліширування людської сутності ми і відчуваємо як якесь духовне начало в собі, як духовну сутність, як момент вічного в минущому, якусь надфізичність у своїй природності. У метафізиці людська свідомість виводиться на рівень надсвідомос.і (метасвідомості), здатної до надвідображальноі психічної діяльності. Суть такого надвідображення — в психічному охопленні всього ме­тафізичного світу. Йому близькі суспільна свідомість окремої люди­ни, «планетарна свідомість», духовна свідомість, здатна мислити космічними і вселенськими масштабами.

Принцип сутнісної всеєдності зумовлює єдиносутнісне об'єднання надсвідомості в інтегральне ціле — це «універсальна свідомість» як інтегральна свідомість. (У практиці йоги відомий подібний феномен у земних умовах, представлений методами «інтегралі чої йоги» Шрі Ауробіндо Гхоціа розвитку людської свідомості не «знизу» «від природи», а «зверху» — «від космосу»). Таке «об'єднання свідомостей» відбувається на сутнісному рівні на зразок нейронної організації людського мозку. Якщо у фізичному світі діє принцип його магеріальної єдності, то в метафізичному — принцип психічної єдності світу. Це те, що у фізичному світі існує як ідея ^космічного ро.іуму», а в метафізичному вона реалізується як його все-загальна одушевленість, панпсихічність, «психокосмос».

Психічна діяльність інтегральної свідомості, звичайно, вельми відмінна від умов фізичного світу, і ми можемо судити про неї дуже умовно, не маючи достатньої емпіричної практики. Метасвідомість, яка охоплює одразу весь мегасвіт, докорінно змінює характер просто­ровості. Простір схоплюється метасвідомістю безпосередньо, і вона не більше, як місце, де немає відстаней, положень і розташувань. Мета- простір — це і є психокосмос. А метачас — рецесивна взаємодія з ут­воренням різних композицій метаформи і метаакциденції (за Арістотелем — «активної форми», а за Спінозою — «активної суб­станції»), у термінах сучасної.теорії — генерування інформації, її ре­продукування, інтерполяція, комплексування, пакетування, кліширування для наступного «фізичного розгортання» в найбільш ак­тивні і жт гєздатні природно-реальнісні існування (екзистанції). Тоб­то метачас — це є безпосередня метаментальна діяльність, діяльність «надрозуму», менталопроцес (менталорецес) в психокосмосі. Якщо метапростір є психокосмос як місце для надбуття, тометачс.оє саме надбуття як менталореальність, самобуття, для-себе-буття (за Ге-гелем).

Через метафізичні поняття мета-часу і мета-простору, мета-свідомості і мета-мислення стає досить проясненим «принцип суб­станціональності» метафізичного світу. Це якась несуча конструкція світобудови, й вихідна архітектоніка, яка формує у нас уявлення про незруйнованість світобудови, її незнищуваність за будь-яких умов, якась «вселенська гарантія» буття як такого, його гарантованної збе­реженості шляхом саморезервування будь-яких випадковостей, що ве­дуть його до деградації. І навіть сама деградація (наприклад, енерге­тична як зниження енергопотенціалу у вигляді ентропії) автоматично веде до синергопроцесу саморегулювання в метасистемі (синергоси-стемі), акумуляції і підвищення енергобалансу.

Уже з цих методологічних позицій метафізичний метод пізнання є цілком виправданим. При цьому категорії діалектики і метафізики є сполучними, а сама метафізика, незважаючи на «надфізичний підхід» до пізнання, не є щось трансцендентальне, а не більш як «післяфізичне» з цілком визначальним «фізичним інтерфейсом», який не має нічого інофізичного. Це «гранична фізичне» буття і буття, яке «переходить за межі», про яке необхідно також мати уявлення. Бо воно не поза нами, а всередині нас, у нашій сутності. І воно може проявляти себе не «там», а «тут», у нашому наявному бутті, для вирішення наших поточних завдань методами, якими ми часто кори­стуємось, але не можемо пояснити. Це методи інтуїтивного пізнання.







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 385. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Тема: Изучение фенотипов местных сортов растений Цель: расширить знания о задачах современной селекции. Оборудование:пакетики семян различных сортов томатов...

Тема: Составление цепи питания Цель: расширить знания о биотических факторах среды. Оборудование:гербарные растения...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЦЕНТРА ТЯЖЕСТИ ПЛОСКОЙ ФИГУРЫ Сила, с которой тело притягивается к Земле, называется силой тяжести...

СПИД: морально-этические проблемы Среди тысяч заболеваний совершенно особое, даже исключительное, место занимает ВИЧ-инфекция...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия