Студопедия — ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП ВСЕЗАГАЛЬНОГО ЗВ'ЯЗКУ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП ВСЕЗАГАЛЬНОГО ЗВ'ЯЗКУ






Поняття всезагального світового зв'язку склалось історично як одне із самих широких узагальнень підсумків суспільної практики лю­дини і наукового пізнання. В принципі всезагального зв'язку (світового зв'язку) конкретизується понятійне універсальна єдність світобудови.

Принцип зв'язку реалізується завдяки взаємодії, наявності взаємодіючого буття.Самовзаємодія буття — його природний стан, прояв існування світу через рух і процесуальність. За своєю фізичною природою людина сприймає оточуюче за його фізичним рухом, пере­суванню, зміною, взаємодією. Людина сама — «жива процесуальність» і знаходиться у прямій реакції («ре-акції»), безпосереднім взаємо-відображенні зі світом, обміні-взаємодії з ним.

Принцип всезагального зв'язку реалізується завдяки універсаль­ності взаємодій у світобудові, всезагальності взаємодій по всій світовій просторово-часовій континуальності. Дискретність, перервність не­гайно зруйнувала б світобудову (або вона повинна бути якимось чином локалізуватись — через взаємоперетворення руху і реальностей, син-гулярність, просторово-часовий і реальнісний коллапс за типом «чор­них дірок» — «витікання» енергореальності або «білих дірок» — «втікання» енергореальностей). Тому дискретність, перервність там, де вона існує (наприклад, квантова перервність у мікросвіті: «квант про­стору», «квант часу») завжди пов'язана з неперервністю як принцип єдності перервності і неперервності. У світовому масштабі — це єдність мікросвіту, макросвіту і мегасвіту, хоча вони описуються часто цілком різними процесами, але тим не менш теж взаємодіють і зна­ходяться у всезагальному світовому зв'язку (позаграничному загаль­носвітовому зв'язку).

Універсальна взаємодія є передумова універсального зв'язку, й всезагальна взаємодія — всезагального зв'язку. Взаємодія є процес взаємного впливу, відбиття, єднання, зміни місцеположення, пе­реміщення предметностей, що приводить до їх зміни. Це такий рід взаємоконта ктності предметностей світобудови, який приводить їх у змінений стан руху, до зміненої процесуальності.

У цьому контексті зв'язок є поєднання взаємодіючих предмет­ностей буття. Зв'язок ставить ці предметності у певне відношення, взаємовідношення:

— у відношення як таке, взаємовідношення предметностей,

— у відношення опосередкованого зв'язку: зв'язок є безпосереднє відношення, відношення є опосередкований зв'язок,

— у відношення залежності, взаємозалежності взаємодіючих предметностей,

— у відношення зміни, взаємозміни предметностей,

— у відношення їх співіснування, сумісного буття (незважаючи на взаємовідбиття), у відношення балансу притягування — відштовхування.

Відношення — це єдність взаємозв'язку і відокремленості, опо­середкований зв'язок між предметами без вказівки на проміжні ланки цього зв'язку («зв'язок-посередник»),

Якщо зв'язок як безпосереднє відношення є встановлення кон­такту в рамках тієї ж самої системи і зміна характеру взаємодії між її елементами відбивається на всіх її компонентах і структурних складо­вих, приводить до зміни функціонування всієї системи, то відношення визначає взаємодію елементів, які належать до різних систем, і взаємодія між їх компонентами і структурними складовими зумовлена опосередковуючими ланками і не є суворо адекватним, тобто значною мірою визначається цією опосередковуючою ланкою і ступенем різноякісності взаємодіючих систем.

Тому прийнято розрізняти тип всезагальйих зв'язків залежно від характеру відношень, які ними встановлюється:

1) універсальні зв'язки буття розрізняються за ступенем всеохоп-лення (одиничні і загальні), а також за іетупенем проявленості (зв'яз­ки, що являються, і сутнісні, такі, що не являються, непроявлені зв'яз­ки);

2) структурні зв'язки буття («зв'язки структури») визначають якість системи залежно від характеру внутрішнього зв'язку її еле­ментів і частин:

а) за компоновкою зв'язків у системі: частина і ціле,

б) за насиченістю зв'язків (зміст) 1 способом їх зв'язку (форма) та їх взаємовизначеністю за сутнісною значущістю: зміст визначає форму чи форма визначає зміст,

в) за внутрішньою організацією зв'язків: елемент і структура (елементарна і структурна організація).

Структурні зв'язки і зумовлюють тип створюваної системи:

механічна, яка не створює цілісності (відсутність системної якості);

орги.іічна, яка постає цілісністю (з інтегральною системною якістю);

система, що розвивається, яка міняє в процесі розвитку якість своєї цілісністі і піднімається на все більш високі ступені ор­ганізації, це система, що самоорганізується;

3) причинні зв'язки буття розрізняються за своєю послідовністю (консеквентивністю) як причина і наслідок і утворюють єдиний ланцюг причинно-наслідкових зв'язків; як зв'язки спричинення вони зу­мовлюють характер процесуальності, протікання процесів у системі, тобто визначаютьякість процесіву системі і впливають на якість самої системи, «оживляючи» її для існування:

а) визначність процесів за ступенем їх закономірності, спрямо­ваності і тенденцій; в якій мірі вони є причинно-цілеспрямованими — це описується в категоріях необхідності і випадковості; міра — вірогідність наставання тієї чи іншої події, викликаної тією чи іншою причиною;

б) визначність процесів за ступенем їх реалізації при тих чи інших умовах розгортання причини, їх фінальності і результативності; в якій мірі вони є причинно-результуючими — це описується в кате­горіях можливості і дійсності.

Причинні зв'язки буття відносяться до типу каузальних зв'язків, філософська фіксація яких покликана відповісти на запитання: яким чином світ є причина самого себе, як дух самоспричинює себе, чи існує реально подібна самоспричинюваність світу і людини чи це лише психічна звичка людського розуму, звичний для нього спосіб упоряд­ковувати явища і процеси дійсності і психіки? Залишення без відповіді цього запитання породжувало:

телеологію в релігійному плані, як спричинення світу вищи­ми силами і його доцільне «вище управління», недоступне людському розуму;

індетермінізм у науковому плані як заперечення всяких при­чинно-наслідкових залежностей, неможливості встановлення «рушій­ної причини» розгортання тієї чи іншої події через множинну обумов­леність даної події (проблема «основної-неосновної» причини, «голов­ної-неголовної» причини в основній і т.п.);

4) детсрмінаційні зв'язки («зв'язки детермінації») розрізняються за взасмовизначенісТю та взаємообумовленістю, взаємозв'язки розв'язаних «поштовховою» причиною подій; якщо причинні зв'язки визначають загальний характер процесуальності, то детермінацій-ні зв'язки — специфіку і конкретне протікання процесів у системі: видову закономірність, умови конкретної процесуальності, функціону­вання тих чи інших процесів у системі, їх організацію і упорядкуван­ня. Це досить «жорсткі зв'язки», які можуть носити навіть спе­цифіку, яку можливо прорахувати математично. Це відмічали багато які філософи античності і Нового часу (Демокріт, Б. Спіноза, П. Лап-лас, П. Тольбах), і класично як «концепція детермінізму» вона була сформульована Лапласом. Згідно з ним можливо якомога точно опи­сати розвиток подій у майбутньому, якщо відомі початкові умови їх виникнення і закон розвитку. Зв'язки детермінації мають такі основні види:

помологічні зв язки: це зв язки у контексті дії якогось фізичного закону буття, вектор подійності яких суворо окреслений за-коноположеними рамками;

кондиціональні зв'язки: зв'язки, які суворо предписують умо­ви протікання процесів і поза якими вони не розвиваються;

функціональні зв'язки: охоплюють суворо визначені наперед, • ' зміни, коли зміна в одному об'єкті передбачає залежну зміну в іншому об'єкті у якійсь математичній пропорції, підкорюючись певному мате­матичному закону;.. '

генетичні зв'язки: вони функціонують як «зв'язки породжен­ня» з первісне «вкладеними» передумовами розвитку об'єкта (генетич­ний код — біологічний, соціальний; духовна сутність людини — це свого роду «духовно-родовий код» людини;

сі.стемні зв'язки: зв'язки організації структурних елементів, компонентів і складових системи, які утворюють процеси в системі («системоутворюючі процеси»).

Формою детермінізму є «телеологічна концепція» (Арістотель, Г. Лейбніц, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, А. Шопенгауер), згідно з якою де­термінація як визначеність наперед має внутрішню конечну ціль, «ко­нечну причину» розвитку (природи, космосу, ідеї, знання). В традиції ведичної (давньоіндійської) філософії це карма, західноєвропейської — судьба, панслов'янської — доля. Якщо навіть гадати, що подібна «конечна ціль» є, то людський «дух-суб'єкт» у процесі діяльності-буття здатний змінювати ці цілі, ставити нові духовні цілі самореалізації лю­дини (за її власною програмою свобідної волі).

З принципом всезагального зв'язку «зв'язане» уявлення про ЗА­КОН. На основі даного принципу поняття закону «зв'язується» шля­хом такої експлікації зв'язків:

за ступенем їх спільності: загальні та одиничні,

за їх глибиною: суттєві і несуттєві,

за їх характером: необхідні і випадкові,

за ступенем їх сталості: сталі і несталі.

У матеріалістичній діалектиці законпредставлений найбільш загальними, суттєвими, необхідними, сталими зв'язками, та зв'яз­ками, що повторюються.Законце функціонування універсальних зв'язків світобудови. Закон фіксує досить жорстку впорядкованість предметностей, що зь'язуються. Як найзагальніше відношення для да­ної сукупності існуючих предметностей і конкретної сфери буття закон. " не має виключень: за одних і тих самих умов дія закону однозначна, ^ і вона обов'язкова — саме тому їх і можна враховувати при цілепокладанні і плануванні практичної діяльності. За критерієм зв'язків детермінації прийнято розрізняти два види законів.

Статистичні закони. Вони діють лише у масі явищ і предметів, тому існують закони вірогіднісної детермінації (закон Бойля-Маріотта: взаємозв'язок тиску й обсягу газу при постійній темпера­турі; закони квантової механіки: не визначається рух кожної частин­ки, а тільки їх множини).

Динамічні закони. Вони діють у кожному одиничному явищі або предметі і тому є закони однозначної детермінації (закон Ома, закон Фарадея: залежність між кількістю електрики, яка пройшла через електрод, і масою речовини, що виділилась на електроді).

За критерієм зв'язків структури можна розрізнити закони будо­ви, функціонування і розвитку.

Закони будови. Фіксують сталість зв'язків і відношень у внутрішній організації існуючої предметності, а також сталість між предметами та явищами. Законоположена сталість структур розгля­дається в двох основних аспектах: а) в їх збереженні в процесі функціонування і відтворення структур; б) у їх зміні в ході самої про- цесуальності.

Закони функціонування (процесів). Характеризують рухомість системи в рамках відносної незмінності її внутрішньої організації. Вони описують внутрішню активність елементів системи, внутрішню ди­намічність об'єкта, його варіативні можливості (варіативність); обо­ротні зв'язки, відношення і зміни його структури (інваріантність). Якщо структура — це моментальний знімок функцій системи, то функціонування — розтягнутий процес структурної діяльності.

Структурно-функціональні закони. Це «рівневі закони» в рамках даної системи, коли в ній спостерігається тотожність між структу­рами та їх функціями на якомусь певному рівні організації системи. Це спостерігається, наприклад, практично у всіх органічних системах, передусім на молекулярному рівні організації живого. На граничних основах — це тотожність «духа-об'єкта» і «духа-суб'єкта» (за Шеллінгом), тобто структурного рівня буття земної природи і того ж самого функціонального рівня буття — людини — в континуальній надсистемі космосу, Всесвіту (з наявністю у Всесвіті і інших структур­но-функціональних рівней розумного буття). Це закони росту систе­ми за певними ступенями і рівнями.

Закони розвитку. Характеризують динамічність процесів системи з якісним перетворенням, коли рухомість системи переважає її стійкість, і це приводить до необоротних змін, нової якості системи. Якщо закони функціонування описують динамічність системи без її якісних змін (взаємооборотні реакції), структурно-функціональні за­кони фіксують рівневу зміну якості системи в її окремих частинах, внутрішній ієрархії структури, але без зміни інтегральної якості всієї системи, то закони розвитку спрямовують систему до необоротних змін її інтегральної якості і створення нової системи на базі попе­редньої.

Типовим у цьому плані є закон коваріантної редуплікації, який лежить в основі природної еволюції. Завдяки дії цього закону виника • ють варіативні структури (шляхом неперервного відтворення — ре-дупліцювання молекул), які ведуть до утворення живих клітин — відбувається розрізнювання живого від неживого. «Коваріантність» — це утворення «дочірніх молекул» з попередніми, але частково зміне­ними ознаками, що успадковуються. Виникає величезна кількість варіацій в рамках тієї ж самої природної системи, і тільки-но з'явля­ються умови більш стійкої процесуальності, природного балансу (го-меостазиса), який сприяє інтенсифікації природообмінних процесів — виникає жива клітина, здатна до автономного обмінного процесу з на-вколишнЬ. середовищем (яка не потребує перебору всіх природних варіантів існування, отже, оптимізована за своїми енергозатратами — природа самооптимізується шляхом еволюції, але вже на рівні локаль­ної автоеволюції живих структур, що відокремились.

За кртерієм універсальних зв'язків буття закони розвитку — це закони матеріалістичної діалектики як всезагальні закони матеріаль­ного буття, суспільства і людського мислення. Серед них:

закон єдності і боротьби протилежностей, який розкриває джере­ло розвитку оточуючого світу,

закон взасмоперсходу кількісних і якісних змін, який розкриває механізм розвитку оточуючого світу,

закон заперечення заперечення, який розкриває спрямованість світового розвитку.

Характер дії цих законів стає зрозумілим через розкриття друго­го основоположного принципу матеріалістичної діалектики — принци­пу розвитку.







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 407. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Потенциометрия. Потенциометрическое определение рН растворов Потенциометрия - это электрохимический метод иссле­дования и анализа веществ, основанный на зависимости равновесного электродного потенциала Е от активности (концентрации) определяемого вещества в исследуемом рас­творе...

Репродуктивное здоровье, как составляющая часть здоровья человека и общества   Репродуктивное здоровье – это состояние полного физического, умственного и социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на всех этапах жизни человека...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Схема рефлекторной дуги условного слюноотделительного рефлекса При неоднократном сочетании действия предупреждающего сигнала и безусловного пищевого раздражителя формируются...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия