Функції дипломатичного представництва

Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» у статті 3 закріпила функції дипломатично­го представництва відповідно до міжнародного права. До них належать:

— представницька функція, що полягає в представ­
ництві держави, яка акредитує, у державі перебування;

— захист у державі перебування інтересів держави,
що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються
міжнародним правом;

— ведення переговорів з урядом держави перебу­
вання;

— інформаційна функція — з'ясовування всіма за­
конними способами умов і подій у державі перебування
і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;

— функція заохочення дружніх відносин між дер­
жавою, що акредитує, і державою перебування та роз­
виток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культу­
ри і науки.

Представницька функція полягає в тому, що дипло­матичне представництво держави, що акредитує, пред­ставляє її в державі перебування в повному обсязі, тоб­то воно вправі цілком представляти її політичні, еко­номічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функ-

 

ція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на пред­ставництво (право посольства).

Представницька функція дипломатичного представ­ництва в теоретичному аспекті починається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представ­ництва і його відкриття, а на практиці, звичайно,— із моменту вручення главою дипломатичного представниц­тва вірчих грамот.

Розширювальне тлумачення представницької функ­ції дипломатичного представництва дозволяє виділити в цій функції підфункцію, що у певних обставинах стає самостійною функцією, — це функція дипломатичного захисту, що згадувалася в попередніх розділах. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси дер­жави, що акредитує, але і здійснює подібні заходи стосов­но фізичних і юридичних осіб, тобто суб'єктів, які зна­ходяться в правовому зв'язку з державою, що акреди­тує (громадяни і юридичні особи держави).

У міжнародному праві на основі практики виробле­ні критерії правомірності дипломатичного захисту:

а) функція дипломатичного захисту надається
тільки дипломатичним представництвом;

б) дипломатичний захист поширюється в основ­
ному тільки на громадян держави, що акредитує;

в) ця функція починає діяти не відразу після вчи­
нення особою правопорушення, а тільки після того,
як посольством вичерпані всі законні засоби, що пе­
редбачені рамками законодавства держави перебу­
вання (суть дипломатичного захисту полягає не стіль­
ки в правовому захисті громадянина, скільки в його
політичному захисті, оскільки до цього питання при­
єднуються політичне керівництво й інші центральні
органи держави, що акредитує);

г) дипломатичний захист не надається іноземним
громадянам, громадянам країни перебування або апа­
тридам (функція дипломатичного захисту не збіга­
ється з правом дипломатичного притулку).

Функція ведення переговорів з урядом країни пере­бування є основною процесуальною функцією, що вка­зує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому значенні ця функція розуміється як спіл­кування дипломатичного представника з владою країни перебування. У вузькому значенні — це переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представницт­ва, тому переговори в широкому і вузькому занченні дипломатичний представник веде без надання разових повноважень, тому що раніше ним була вручена вірча грамота главі держави перебування.

Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатич­не представництво має право всіма легальними, припус­тимими засобами (у рамках законодавства країни пере­бування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспект-ний характер, тому що стосується політичної обстанов­ки в державі перебування, розставлення в ній політич­них сил, економічної ситуації в країні й інших питань. Проте інформаційну функцію слід розуміти більш широко. Вона містить у собі зобов'язання не тільки інформувати державу, що акредитує, але і зобов'язання надавати інформаційні послуги суб'єктам, що знаходять­ся на території країни перебування. Таким чином, будь-який громадянин, організація, тим більше орган дер­жави країни перебування, вправі звернутися в дипло­матичне представництво з запитом про надання інте­ресуючої його інформації з конкретних питань. Водно­час: слід зазначити, що інформаційна функція повинна здійснюватися дипломатичним представництвом дуже обережно, щоб уникнути порушень законів країни пе­ребування.

Якщо всі перераховані вище функції були виробле­ні в процесі тривалої міжнародної практики, то функ­ція зміцнення дружніх відносин між державами і спів­робітництва в галузі економіки, культури і науки з'яви­лася вже в сучасний період. Ця функція була запропо­нована делегацією Чехословаччини в процесі проведення

 

Віденської конференції і знайшла своє місце в прийнятому нею кодифікованому документі.

Слід зазначити, що організаційно-правові форми ре­алізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі і різноманітні, вони обговорюються і встанов­люються, знаходячи своє закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.