Дипломатичні привілеї та імунітети

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року приділяє значну увагу дипломатичним при­вілеям та імунітетам. І це не випадково, тому що інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представниц­твом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли в якості звичаєвих. В даний час вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах.

У міжнародній доктрині існує декілька принципо­вих підходів до обгрунтування надання дипломатич­них привілеїв та імунітетів:

— принцип взаємності — у його основі лежить ро­
зуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та
імунітету здійснюється на взаємній основі;

— принцип альтернативності — у його основі ле­
жить твердження про те, що надання привілеїв та іму­
нітетів є правом, а не обов'язком держави;

— принцип функціональної необхідності — у його
основі лежить визнання того, що в державі перебуван­
ня дипломатичному представництву іноземної держа­
ви повинні бути створені належні умови для ефектив­
ної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому під­
ході базується Віденська конвенція про дипломатичні
зносини 1961 року.

Під дипломатичними Привілеями розуміються особ­ливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування.

Під дипломатичними імунітетами розуміють ви­лучення представництва і його співробітників із юрис­дикції і примусових дій із боку держави перебування.

У міжнародному праві розрізняють привілеї та іму­нітети дипломатичних представництв і привілеї та іму­нітети їхніх співробітників (особисті привілеї та іму­нітети).

До привілеїв та імунітетів дипломатичних представ­ництв належать такі:

— недоторканність помешкань представництва —
вона означає, що власті держави перебування не можуть
вступати в це помешкання без згоди глави представниц­
тва. Більш того, на країні перебування лежить спеціаль­
ний обов'язок приймати всіх належних заходів для за­
хисту помешкань представництва від усякого нанесен­
ня шкоди і вторгнення та запобігання всякого порушен­
ня спокою або образи його гідності. Помешкання пред­
ставництв, предмети їхньої обстановки й інше майно, що
знаходиться в них, а також засоби пересування користу-

ються імунітетом від обшуків, арешту, реквізицій і ви­конавчих дій. При цьому термін «помешкання» тлума­читься розширювально й охоплює будинки або частини будинків, використовувані для представництва, включа­ючи резиденцію глави представництва, кому б не нале-, жало право власності на них, включаючи обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку. Але це ні в якій мірі не означає, що помешкання дипло­матичного представництва є суверенною частиною тери­торії держави, що акредитує. Територія дипломатично­го представництва знаходиться під суверенітетом дер­жави перебування, але їй, відповідно до міжнародного права, наданий особливий правовий режим (режим екс­територіальності) із метою успішного виконання фун­кцій, покладених на представництво;

— фіскальний імунітет (від латин, fiscalis — ка­
зенний) означає звільнення дипломатичних представ­
ництв від усіх державних, районних і муніципальних
податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види
обслуговування. Збори, стягнуті представництвом при
виконанні своїх обов'язків (наприклад, за видачу віз),
звільняються від усіх податків і мит держави перебу­
вання;

— недоторканність архівів і документів представ­
ництва — ці об'єкти недоторканні у будь-який час і
незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони
теоретично не знаходилися. Офіційна кореспонденція
представництва недоторканна. Дипломатична пошта не
підлягає ні розпечатуванню, ні затримці;

— свобода зносин представництва — означає, що ди­
пломатичне представництво має свободу зносин із своїм
урядом, іншими представниками і консульствами акре­
дитованої держави, де б вони не знаходилися. Для здій­
снення цих зносин дипломатичні представництва впра­
ві користуватися всіма засобами, які підходять, включа­
ючи дипломатичних кур'єрів, закодованими або шифро­
ваними депешами. Дипломатичні кур'єри користують­
ся особистою недоторканністю і підлягають особливому
захисту з боку держави перебування. Державою, що ак-

редитує, або представництвом може бути призначений дипломатичний кур'єр ad hoc (наприклад, командир ци­вільного повітряного або морського судна, що несе пра­пор держави, що акредитує). У цьому випадку імунітети припиняються в момент доставки дипломатичної пошти за призначенням. Дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування встановити радіостанцію і використовувати її, а також володіють позачерговим правом користування засобами цивільного електрозв'яз­ку. У свою чергу, держава перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних пред­ставництв зобов'язана сприяти полегшенню їхньої ро­боти, забезпечити свободу пересувань і повідомлень, на­дати всі можливості для виконання функцій диплома­тичних представництв;

— право користування прапором і емблемою держа­
ви, що акредитує, — це право належить як самому пред­
ставництву, так і його главі. Ці символи держави, що
акредитує, розміщуються на помешканнях представниц­
тва, включаючи резиденцію глави представництва, а
також на його засобах пересування.

До особистих привілеїв та імунітетів належать:

— недоторканість особи дипломата — особа дипло­
матичного агента недоторканна, він не підлягає арешту
або затримці в будь-якій іншій формі. Держава перебу­
вання зобов'язана ставитися до нього з належною пова­
гою і приймати належних заходів для запобігання яких-
небудь зазіхань на його особу, свободу, гідність.

— недоторканність житла — приватна резиденція
дипломатичного агента користується тією ж недотор­
канністю і захистом, що і помешкання дипломатичного
представництва (приватна резиденція дипломатичного
агента містить у собі будь-яке помешкання, у якому
може мешкати дипломат: квартиру, номер у готелі, бу­
динок). Папери дипломатичного агента, його кореспон­
денція, крім ряду випадків, пов'язаних із цивільною
юрисдикцією держави перебування, є недоторканними;

— імунітет від юрисдикції — дипломатичний агент
користується імунітетом від карної, цивільної й адмі-

ністративної юрисдикції держави перебування. Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції.

За загальним правилом дипломат не повинен пору­шувати законів держави перебування, проте у випадку вчинення ним кримінально караного діяння криміналь­на справа стосовно нього не порушується в силу даного імунітету. Така особа оголошується persona non grata і їй пропонується залишити територію держави перебу­вання. Разом з тим, сторона, що приймає, може клопо­татися перед урядом держави, що акредитує, про відмову в імунітеті дипломату, що вчинив злочин. При його оде­ржанні така відмова повинна бути ясно і точно вира­жена.

На дипломатів також поширюється імунітет від ци­вільної юрисдикції, крім таких випадків:

а) речових позовів, що належать до приватного не­
рухомого майна на території країни перебування,
якщо він не володіє цим майном для цілей представ­
ництва;

б) позовів, що стосуються спадкування, стосовно
яких він виступає в якості виконавця заповіту, попе­
чителя, спадкоємця або відмовоодержувача спадщи­
ни. Таким чином, дипломатичний агент не може
посилатися на дипломатичний імунітет як підставу
для відмови від явки при розгляді позову або іншої
справи, що належить до спадкування;

в) позовів, що належать до будь-якої фахової або
комерційної діяльності дипломатичного агента за ме­
жами його офіційних функцій.

Дипломати також користуються імунітетом від ад­міністративної юрисдикції держави перебування і тому на них не можуть накладатися штрафи й інші адмініс­тративні стягнення.

Водночас слід мати на увазі, що імунітет дипломатич­ного агента від юрисдикції держави перебування не зві­льняє його від юрисдикції акредитованої держави;

— фіскальний імунітет — дипломатичний агент звільняється від усіх мит і податків, особистих і майно­вих, державних, районних і муніципальних, за винятком:

 

а) непрямих податків, що включаються в ціну то­
вару й обслуговування;

б) збору податків на приватне нерухоме майно, що
знаходиться в акредитованій державі, якщо він не
володіє ним від імені акредитованої держави, або з
метою представництва;

в) податків на спадщину і мита на спадкування,
що стягуються країною перебування;

г) зборів і податків на приватний прибуток, дже­
рело яких знаходиться в країні перебування;