Порядок Стемонітальні – Stemonitales

Включає види, у яких спорофіти представлені афаноплазмодіями, плодові тіла - переважно спорангіями на ніжках, що утворюються зі стерильного підшарку, тобто епігіпоталічним способом, і, як правило, продовжуються у колонку (рідше спорангії зливаються в еталії). Капіліцій добре розвинений, має вигляд рясно розгалуженої сітки і не містить вапна. Спори темнозабарвлені. Найхарактернішим представником порядку є Stemonitis.

Рід стемонітіс – Stemonitis (рис. **). Види цього роду широко розповсюджені в світі, і ростуть на гнилій деревині або під корою гнилих стовбурів дерев, в тріщинах пнів, у вологій лісовій підстилці тощо. Найпоширенішим видом у флорі України є стемонітіс жовтий (**? - переклад епітету) - Stemonitis fusca.

Афаноплазмодії цього слизовика переважно білі або жовтувато-зелені. Плодові тіла досить великі (від 0,5 до кількох см), коричневі або темно-фіолетові, і представлені видовженими прямостоячими циліндричними спорангіями з заокругленими верхівками. Спорангії розташовуються на ніжках і зазвичай утворюють щільні групи.

Ніжка кожного спорангію має всередині порожнину і відходить від стерильного тонкого плівчастого підшарку - гіпоталюсу. Спорогенна частина спорангію Тонка плівчаста оболонка спорофора – перидій, дуже рано зникає, тому спори у вигляді буруватого пилу вільно розносяться вітром. Циліндрична ніжка продовжується у спорогенну частину спорангію, утворюючи колонку (колумелу), яка, поступово витончуючись, доходить до вершини плодового тіла. Від колонки беруть початок темно-бурі розгалужені гладкі нитки капіліцію, що при зміні вологості здатні здійснювати гігроскопічні рухи, сприяючи, таким чином, рівномірному висіванню спор. Спорогенна частина спорангію вкрита тонким перидієм, який не містить вапна і при дозріванні спор швидко зникає. Спори стемонітісу округлі і забарвлені у коричневий колір.

Потрапивши у придатні умови, спори стемонітісу проростають міксамебами або дводжгутиковими зооспорами, які здатні до вегетативного поділу. Якщо зустрічаються міксамеби або зооспори різних статевих знаків, вони копулюють, утворюючи диплоїдну зиготу. Внаслідок багатьох мітотичних поділів ядра з зиготи розвивається диплоїдний спорофіт, представлений афаноплазмодієм. Різні афаноплазмодії здатні зливатися між собою, внаслідок чого утворюється гетерокаріонтичний плазмодій з різними диплоїдним ядрами. По завершенні періоду росту, як правило - внаслідок зниження вологи та зменшення кількості об'єктів живлення, плазмодій переходить до утворення плодових тіл. На цій стадії відбувається мейоз, і врешті решт утворюються спорангії з гаплоїдними спорами.

Додаток до відділу Myxomycota: клас Диктіостеліоміцети - Dictyosteliomycetes

Представників цього класу раніш розглядали серед акразіомікотових слизовиків. Проте за сучасними молекулярними даними цей клас являє собою одну з гілок найпримітивніших тубулокристат з групи амебо-флагелят, яка віддалено споріднена з міксомікотовими слизовиками та деякими філозними амебами.

Для диктіостеліомікотових характерними ознаками є наявність рухливих псевдоплазмодіїв, які утворюються внаслідок агрегації одноядерних міксамеб. Агрегація відбувається за допомогою хемотактичних реакцій, пов'язаних із секрецією окремими міксамебами циклічного аденозинмонофосфату - акразину, та схожих з ним за характером дії інших органічних сполук. Органами спороношення є сорокарпи на ніжках. Спори утворюються екзогенно і мають целюлозну оболонку. Джгутикові стадії та центріолі в життєвому циклі відсутні.

Клас представлений одним порядком Dictyosteliales, в межах якого відомо біля 60-и видів. Типовим представником порядку є диктіостелій дисковидний (Dictyostelium discoideum), який зустрічається на рослинних залишках. Цей вид добре розвивається в культурі на агаризованих середовищах, через що його широко використовують в різноманітних експериментах по дослідженню механізмів таксисів, морфогенезу, поведінці ядер при агрегації міксамеб, та ін.

Страменопіли. Група відділів псевдогрибів

Страменопіли являють собою досить чітко молекулярно відокремлену гілку тубулокристат. Організми, які належать до страменопілів, мають яскраву фенотипічну ознаку: їх монадні клітини на поверхні джгутиків несуть мастигонеми тричленної будови (ретронеми), що утворюються у перинуклеарному просторі - між зовнішньою та внутрішньою мембранами ядерної оболонки. У фотоавтотрофних організмів ретронеми можуть утворюватись також у перипластидному просторі хлоропластної еноплазматичної сітки, який є похідним від перинуклеарного простору.

До страменопілів належать організми з рослинною, тваринною та грибною стратегіями живлення, а саме група відділів хромофітових водоростей, група відділів псевдогрибів (зокрема, оомікотові, лабіринтуломікотові та гіфохітриомікотові) та деякі найпростіші (опаліни та бікосоециди).

Питання про походження псевдогрибів поки що залишається дискусійним - за однією з гіпотез, псевдогриби є первинними гетеротрофами, що близько спорідені з найпростішими з групи страменопілів, за іншою - вторинними гетеротрофами, що походять від хромофітових водоростей, які з різних причин втратили здатність до фотосинтезу.