Соціальні норми та санкції. Самоконтроль.

Хто ж оцінює поведінку людей з точки зору їх відповідності соціальним правилам і нормам? У будь-якому суспільстві це завдання соціального контролю, який можна позначити як сукупнiсть методiв i засобiв, які забезпечують вiдповiднiсть поведiнки людей соцiальним нормам. Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції суспільного життя, який за допомогою соціальних цінностей і норм забезпечує впорядковане функціонування всіх її компонентів.

Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, звичаї, традиції, інтералізовані в процесі соціалізації, та зовнішній, який базується на заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.

За внутрішнього контролю людина самостійно узгоджує свою поведінку з існуючими нормами. Приблизно 70% соціального контролю здійснюється за рахунок внутрішнього контролю. Що більше розвинуто внутрішній контроль, то меншою є потреба в зовнішньому контролі

овнішній контроль здійснюється сукупністю інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальних норм і законів поведінки. Він поділяється на:

— формальний (інституціональний), заснований на постановах, законах, інструкціях державних інститутів: армії, міліції, служби безпеки, судів тощо;

— неформальний(внутрішньогруповий), заснований на схваленні чи осуді з боку родичів, друзів, колег, а також з боку громадської думки.

Соцiологи позначають три основнi стадії соцiального контролю.

Перша стадія притаманна процесу соцiалiзацiї. Спочатку вiдповiднiсть поведiнки дитини соцiальним нормам забезпечується зовнiшним контролем. Але коли дитина стає дорослiшою, збiльшується та частина її поведiнки, що регулюється внутрiшнiми регуляторами. Найчастiше людина приймає цi стандарти без роздумiв, вони становляться "другою натурою". Коли людина знаходиться у групі, її поведінка регулюється у вiдповiдностi до норм цiєї групи. Роблячи те, що роблять iншi члени групи, вона набуває відповідної iдентичностi та вiдчуття задоволення. Норми групи стають її власними нормами. Соцiальний контроль, таким чином, проявляється у формі самоконтролю.

На другій стадії соцiального контролю структурується соцiальний досвiд людини. Найчастiше людина позасвiдомо будує свої поняття про реальнiсть тим шляхом, яким суспiльство упорядковує соцiальнi альтернативи. Доки вона залишається замкненою у соцiальному середовищi, що забезпечує її культурою, вона звикає до дещо обмеженого свiту. Досить часто нонконформiстськi форми поведiнки не виникають у певному суспільстві тому, що вони просто невiдомi цьому суспiльству.

Третя стадія соцiального контролю - це процес покарання за порушення норм суспiльства та винагородження за дотримання цих норм. Тих, хто порушує правила, зустрiчає незадоволення, ворожнеча та остракiзм - або навiть ув'язнення чи смерть. Конформiст отримує схвалення, популярнiсть, престиж та iншi соцiально визначенi переваги.

Соціальний контроль спирається на два головних елемента - норми та санкції.

Норми - це встановлені соціумом зразки поведінки у певних ситуаціях.

Санкції являють собою механізми реагування на дотримання або порушення соціальних норм, які стимулюють людей їх виконувати.

Соціальні санкції разом із нормами формують механізм соціального контролю і тому представляють нерозривне ціле. Якщо у якої-небудь норми відсутня відповідна санкція (заохочувальна чи санкція покарання), норма перестає виконувати свою регулюючу функцію. В цьому випадку вона перестає бути елементом соціального контролю.

Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені законами, урядовими постановами, приписами (арешт, тюремне ув’язнення, звільнення з роботи, штраф тощо).

Неформальні негативні санкції — це покарання, що здійснюються поза офіційними інстанціями (громадський осуд, бойкот тощо).

Формальні позитивні санкції — це схвалення з боку офіційних організацій (державні премії, почесні звання, ордени тощо).

Неформальні позитивні санкції — це неофіційне схвалення (компліменти, аплодисменти, повага тощо).