Соціальні відносини, види.

Соціальні відносини—це відносно самостійний специфічний вид суспільних стосунків, який виражає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового положення в суспільстві і ролі в суспільному житті. Поняття "соціальні відносини" і "суспільні відносини" часто ототожнюють. Однак таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розуміють в широкому сенсі, протиставляючи їх природним відносинам. Соціальні відносини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони завжди взаємопов'язані з іншими відносинами в системі суспільних відносин. Для того, щоб виділити власне соціальні відносини із системи суспільних відносин, необхідно, передусім, встановити причину, на основі якої вони будуються.

Основні види соціальних відносин виокремлюють залежно від їх суб'єктів. Такими видами є соціально-класові, соціально-етнічні, соці­ально-демографічні, соціально-професійні та соціально-територіальні відносини. Вони існують у межах кожної із п'яти основних груп соці­альних спільнот, але не між ними, оскільки одні спільноти водночас складаються з інших. Іншими словами, є відносини між класами і між націями, між демографічними і між професійними спільнотами, але немає відносин між класами і націями, демографічними і професійни­ми спільнотами. У разі, коли відносини між соціальними спільнотами складаються з приводу публічної влади, вони виявляються як політич­ні відносини, а самі спільноти виступають суб'єктами політики.

У становленні соціальних спільнот як суб'єктів політики, політи- зації соціальних відносин виокремлюють декілька стадій. На першій стадії члени спільноти ще не усвідомлюють своїх особливих, об'єктивно зумовлених корінних інтересів, їхньої відмінності від інте­ресів інших спільнот. На другій стадії відбувається консолідація спі­льноти, усвідомлення її членами спільності своїх інтересів. На третій стадії члени спільноти доходять розуміння того, що реалізація їхніх інтересів вимагає боротьби за владу в суспільстві. Така еволюція від­бувається на соціальному рівні й не поширюється на політичну систе­му, а самі спільноти виступають як латентні, тобто приховані, полі­тичні сили. На четвертій стадії, яка охоплює політичну систему суспі­льства, члени спільноти артикулюють свої інтереси, виявляють їх як певні політичні вимоги, для задоволення яких об'єднуються в полі­тичні партії та громадські організації, що ведуть боротьбу за владу та вплив на її здійснення.

Іншими словами, соціальна спільнота спершу існує тільки об'єктивно, потім — також і суб'єктивно (її члени усвідомлюють спі­льність своїх інтересів та необхідність політичної боротьби за їх задо­волення) і нарешті — активно (члени спільноти об'єднуються органі­заційно і ведуть політичну боротьбу за задоволення своїх інтересів). Такий процес політизації робітничого класу К. Маркс називав його перетворенням із «класу в собі» у «клас для себе». Подібну еволюцію тією чи тією мірою проходять етнічні, демографічні та інші соціальні спільноти. Нація, наприклад, спершу формується як етнічна спільнота, а вже потім — як політична, що знаходить свій вияв у формуванні її державності.