Алгоритм вивчення теми. Методичні рекомендації до вивчення теми

Р_к = Чистий прибуток / Сума капіталу · 100 %;

Рентабельність сукупного капіталу показує, наскільки під­при­ємство спроможне генерувати чисті грошові потоки, що спрямовує на погашення боргових зобов’язань.

– коефіцієнту обертання активів:

К_оа = Обсяг реалізованої продукції / Середню
вартість активів.

Коефіцієнт обертання активів показує наскільки швидко мо­жуть генеруватися чисті грошові потоки на підприємстві.

У міжнародній практиці для діагностики банкрутства засто­совується модель Едварда Альтмана:

Z =1,2 Х ₁+1,4 Х ₂+3,3 Х ₃+0,6 Х ₄+1,0 Х ₅, (27)

де Х ₁ – рівень ліквідності активів (оборотні активи/сума ак­ти­вів);

Х ₂ – рентабельність активів (чистий прибуток/середній залишок активів);

Х ₃ – доходність активів (чистий дохід/сума активів; чистий до­хід = виручка – ПДВ – акцизний збір – мито);

Х ₄ – коефіцієнт фінансової стійкості (власний капітал/по­зич­ковий капітал);

Х ₅ – коефіцієнт обертання активів (обсяг реалізованої про­дук­ції/середній залишок активів).

Слід зазначити, що дану модель діагностики банкрутства недоцільно використовувати в Україні, оскільки активи, що зна­ходяться на балансі вітчизняних підприємств, мають викривлену вартість у результаті наявності інфляційних процесів і не відо­бражають їх реальної ринкової вартості.

Якщо Z до 1,80 – існує дуже висока загроза банкрутства;

1,81–2,70 – висока загроза банкрутства;

2,71–2,99 – можлива загроза банкрутства;

більше 3,0 – дуже низька загроза банкрутства.

2. Визначення факторів, що призвели до виникнення кризи в розвитку підприємства.

Всі фактори можна умовно поділити на дві групи:

1) зовнішні або екзогенні:

– загальноекономічні;

– ринкові;

– інші (форс-мажорні обставини).

2) внутрішні або ендогенні:

– оперативні (виробничі);

– фінансові;

– інвестиційні.

3. Визначення масштабів кризи.

Розрізняють три рівні масштабу кризи:

1) легка криза;

2) глибока криза;

3) катастрофа.

У залежності від масштабів кризи розрізняють три подальші цілі фінансової стабілізації:

1) відновлення платоспроможності;

2) відновлення фінансової стійкості;

3) зміна фінансової стратегії на розвиток.

Кожній із цих цілей відповідає певний механізм фінансової стабілізації. Таких механізмів фінансової стабілізації існує три:

1. Оперативний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі «відсіку зайвого», а це означає, що підприємство за рахунок аварійних (захисних) заходів повинно будь-якими ме­тодами скоротити власні боргові зобов’язання та віднайти до­даткові грошові кошти.

Заходи щодо зменшення боргових зобов’язань:

а) жорстка економія перемінних витрат;

б) економія постійних витрат;

в) пролонгація банківських кредитів;

г) продовження термінів отримання комерційних кредитів;

д) нарахування дивідендів акціонерам, але їх невиплата.

Заходи щодо збільшення грошових коштів:

а) реалізація портфеля короткострокових фінансових інвес­тицій;

б) реалізація ліквідних довгострокових фінансових інвес­ти­цій;

в) вилучення дебіторської заборгованості;

г) скорочення термінів надання комерційних кредитів;

д) ефективне управління запасами та скорочення до мінімуму сезонних і страхових запасів.

Оперативний механізм фінансової стабілізації досяг своєї мети, якщо підприємство відновило свою платоспроможність і коефіцієнт абсолютної платоспроможності почав відповідати своєму нормативному значенню (> 0,2…0,35 – на момент оцін­ки; > 1 – за балансом).

2. Тактичний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі фінансової рівноваги, а це означає, що позитивні гро­шові потоки підприємства повинні дорівнювати його нега­тив­ним грошовим потокам.

Позитивні грошові потоки – це всі можливі надходження власного капіталу підприємства:

ПГП = ЧП_р + АВ +Δ АК + ІД_вк, (28)

де ЧП_р – чистий прибуток підприємства, що спрямовується на розвиток;

АВ – сума амортизаційних відрахувань;

Δ АК – приріст акціонерного капіталу;

ІД_вк – інші джерела надходження власного капіталу (від орен­ди, інвестицій, продажу майна).

Заходи щодо збільшення позитивних грошових потоків:

а) здійснення ефективної цінової політики;

б) своєчасне й ефективне управління майном (активами) під­приємства;

в) здійснення ефективної амортизаційної політики – це, на­самперед, використання методу прискореної амортизації активної частини основних засобів підприємства;

г) ефективна податкова політика, що дозволить зменшити (оп­тимізувати) розмір податкових платежів у межах чин­но­го законодавства та збільшити чистий прибуток підпри­ємства;

д) ефективна дивідендна політика, що дасть можливість оп­тимально розподілити чистий прибуток на споживану й накопичувану частини;

е) ефективна емісійна політика, що дасть змогу залучити не­обхідну суму акціонерного капіталу.

Негативні грошові потоки – це приріст інвестицій (витрат) на належне утримання основних засобів і чистий робочий капітал (придбані сировина й матеріали за рахунок власного капіталу).

НГП = Δ І_оз + ЧРК, (29)

де Δ І_оз – приріст інвестицій (витрат) на утримання основних за­собів (ремонт, модернізація);

ЧРК – чистий робочий капітал.

Заходи щодо зниження негативних грошових потоків:

а) тимчасова відмова від формування портфеля довго­стро­кових фінансових інвестицій;

б) здійснення тільки тих короткострокових реальних капі­та­ловкладень, що дадуть швидку віддачу (до 6 місяців);

в) скорочення нормативу оборотних активів за рахунок при­скорення швидкості їх обертання;

г) виробництво й реалізація тільки тієї продукції, що корис­ту­ється стабільним попитом у споживачів.

Тактичний механізм фінансової стабілізації досягнув своєї мети, якщо повністю відновлена фінансова стійкість підпри­єм­ства, тобто, коли коефіцієнт автономії > 0,5.

3. Стратегічний механізм фінансової стабілізації – базується на зміні фінансової стратегії від скорочення на розвиток.

Слід наголосити на тому, що якщо плато­спро­можність та фінансова стійкість підприємства відновлена, то криза бізнесу подолана тимчасово й з часом вона може знову повернутися. Але якщо підприємство взяло курс на розширення обсягів ви­роб­ниц­тва, то криза вважається подоланою остаточно.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації базується тіль­ки на наступальних заходах і реалізується через оптимізацію ак­тивів і структури капіталу, використання ефекту фінансового левериджу, підвищення рентабельності реалізації продукції та високу швидкість її реалізації.

Санація – це зовнішня допомога з метою уникнення бан­крут­ства підприємства.

Розрізняють два види санації:

1. Санація без зміни статусу юридичної особи підприємства, що проходить процедуру санації (якщо криза розглядається як тимчасове явище).

Форми санації даного виду:

а) державна фінансова допомога для державного сектору еко­номіки (для державних підприємств);

б) цільовий банківський кредит під найвищі проценти;

в) випуск облігацій (через залучення акціонерного позич­ко­вого капіталу);

г) переведення боргу на третю особу (правонаступника, дебі­тора).

2. Санація зі зміною статусу юридичної особи (набуває фор­ми його реорганізації та реструктуризації).

Форми санації даного виду:

а) злиття;

б) поглинання.

Злиття та поглинання здійснюються тільки в тому випадку, коли досягається «ефект синергізму» (мерджеру);

в) розподіл – це коли розгалужене за своєю діяльністю під­приємство з метою подолання та виходу з кризи розпродає час­тину майна, здає його в оперативну оренду й цим самим ско­рочує власні витрати, отримує певний розмір доходів і досягає «ефекту операційного левериджу» від оптимального спів­відно­шення перемінних і постійних витрат;

г) здавання підприємства в оренду трудового колективу;

д) перетворення підприємства у відкрите акціонерне това­риство;

е) приватизація підприємства.

Санація здійснюється тільки в тому випадку, коли попе­редньо розробляється проект санації та він є ефективним.

Санацію можливо здійснювати у трьох випадках:

а) коли саме підприємство-боржник пропонує форму санації для розрахунку за борговими зобов’язаннями;

б) коли сам кредитор пропонує санацію;

в) за пропозицією прокурора.

Проект санації розробляють представники підприємства, кре­диторів, незалежні аудитори.

У проекті санації обов’язково вказуються:

нинішній фінансовий стан досліджуваного підприємства;

фактори, що викликали кризу в господарсько-фінансовій діяльності;

санаційні заходи, що пропонуються;

послідовність здійснення санації та відповідальні особи за проведення процедури санації;

прогнозовані витрати й доходи від санації;

оцінка ефективності санації.

Якщо проведена санація не дала бажаних результатів або зовнішня допомога є запізнілою, то Господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства та створення лікві­да­цій­ної комісії.

До складу ліквідаційної комісії входять: представники креди­торів, податкових інспекцій, Фонду державного й комунального майна.

Ліквідація діючого підприємства пов’язана з виконанням та­ких фінансових процедур: