Соціально-політичними особливостями Росії цього часу були необмежене самодержавство, станова нерівність, політичне безправ'я широких мас, національне гноблення. Характерним для Росії було і те, що держава захищала інтереси і поміщиків, і великої монополістичної буржуазії. У соціально-класовій структурі поєднувалися риси нового і старого. Розвиток капіталізму привів до формування буржуазії та пролетаріату, проте селянство було найчисленнішим і найбезправнішим станом. Буржуазія поступово ставала Провідною силою в економіці, але у політичній системі не відігравала значної ролі, як це було в західноєвропейських країнах.
Значними темпами формувалося робітництво, проте його інтереси практично ніхто не захищав, воно не мало професійних спілок. У соціальній структурі та політичному житті Росії особлива роль належала чиновникам і духовенству. Так, православне духовенство ідейно обслуговувало інтереси самодержавства і стежило за моральним станом суспільства. Інтелігенція походила з різних соціальних верств і не мала спільних економічних і політичних інтересів. Проте саме вона стала двигуном створення перших радикальних політичних партій (соціал-демократів і соціалістів- революціонерів). 1903 р. у Лондоні було прийнято програму і статут Російської соціал-демократичної робітничої партії. Програма передбачала спочатку повалення самодержавства і проголошення демократичної республіки.
Серед соціал-демократів не існувало єдності. Більшість членів партії (більшовики) на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним) наполягали на здійсненні соціалістичної революції в Росії й встановленні диктатури1 пролетаріату, обстоювали принцип організації партії централізованого типу за участю професійних революціонерів. Меншість членів партії (меншовики) не вважали Росію підготовленою до соціалістичної революції. Вони також виступали за співробітництво з усіма ліберально-опозиційними силами.
1903 р. було засновано партію соціалістів-революціонерів (есерів), що орієнтувалися переважно на селян, хоча мали значний вплив і на робітників та інтелігенцію. Есери вимагали експропріації капіталістичної власності, ліквідації приватної власності на землю і передачі її селянам. Тактикою боротьби ця партія обрала терор. Більшовики й есери співробітничали в боротьбі з царизмом.
