Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Піднесення українського національного руху та його вплив на процес становлення національних партій.




Царизм роз­глядав Україну як ринок збуту для російської промисловості, стримуючи вільний розвиток її економіки. Наприкінці XIX ст. Україна стала ос­новним вугільно-металургійним районом імперії.

Однак робітничий клас, що забезпечував розвиток цих та інших галузей промисловості в Україні, зазнавав жорстоких еко­номічних та політичних утисків (низька заробітна плата, над­мірні штрафи, каліцтва, професійні захворювання, жахливі жит­лові умови, безробіття).

Соціально-економічні умови в Галичині, Буковині й Закарпат­ті були не кращими. На цих землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, панували злидні, земельний голод, а трудящі зазнавали різних форм соціального гніту. Населення України (як на сході, так і на заході) перебувало під подвійним економічним ти­ском: як з боку монархічних кіл Російської та Австро-Угорської імперій, так і з боку своєї панівної верхівки.

Особливих утисків зазнавав український народ за своє прагнення встановити демократичні свободи, запровадити українську мову в усі сфери суспільно-політичного і культурного життя.

Національний рух у кінці XIX — на початку XX ст. розвивав­ся в різних формах і мав різні шляхи, але охоплював всю Україну — і Східну, і Західну.

Відбувається процес політизації українського національного руху. На ґрунті суспільно-політичних течій у Галичині утворили­ся перші політичні партії з їх програмами та політичними гасла­ми. Програми цих партій ставили за кінцеву мету здобуття куль­турної, економічної й політичної самостійності українського народу, об'єднання українських земель.

З початком XX ст. політизація національного руху охоплює і східноукраїнські землі.

У 1891р. група молодих патріотів (В. Боровик, Є. Тимченко, М. Міх­новський, М. Коцюбинський та ін.), організували «Братство тарасівців», яке ставило своїм завданням захищати інтереси українського народу. Але вже в 1893 р., після арешту кількох членів товариства, воно припинило свою діяльність. З ініціативи членів цього товариства 1900 р. в Харкові формується Революційна українська партія (РУП). У Харкові, Києві, та деяких інших містах партія мала свої осередки, що називалися «вільними громадами». РУП видавала журнал «Гасло», газету «Селянин», поширювала відо­зви, листівки, прокламації, в яких лунали заклики до революції. Уже на початку своєї діяльності РУП висунула ідею самостійнос­ті України. Відверто шовініс­тичні елементи на чолі з харківським адвокатам М. Міхновським вийшли з РУП і заснували Народну українську партію (НУП).

У грудні 1904 р. з РУП вийшла група, очолювана М. Меленев­ським, яка створила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»). Вона стала на меншовицькі позиції і потім влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна українська секція.

Члени РУП, що залишилися після виходу з неї груп Міхновського та Меленевського, у грудні 1905 р. на своєму з'їзді пе­рейменували РУП на Українську соціал-демократичну робіт­ничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко. С. Пет­люра, М. Порш, Л. Юркевич. УСДРП висловлювалася за авто­номію України у складі Російської держави, проголошувала поділ соціал-демократичної партії за національною ознакою.

Одна з дрібнобуржуазних партій — Українська партія соціалі­стів-революціонерів (есерів) створена в 1906 р. колишніми рупів­цями.

Українські соціал-демократи (біль­шовики) поряд з вимогами соціального захисту проголошували право народів на самовизначення, скасування всіх обмежень що­до мови і культури українського та інших народів.

1904 р. в Києві з лібе­ральних елементів організовано Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко та Є. Чика­ленко. Восени цього ж року частина членів партії вийшла з неї і заснувала Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Б. Грін­ченком та С. Єфремовим. Обидві ці партії були нечисленними, обстоювали в основному ідею автономної України та виступали з вимогою вільного користування українською мовою в школах і адміністративних установах.

Наприкінці XIX ст., особливо напередодні Революції 1905—1907 рр., в Україні загос­трилися соціально-економічні та політичні суперечності, значно активізувався український рух. У боротьбі за соціальне і націо­нальне визволення дедалі чіткіше окреслювалися програмні ви­моги основних політичних сил, спроби вирішення економічних, політичних та національних проблем України.

Суспільно-політичне життя та національний рух активізува­лися в Україні під час першої російської революції. Микола II видав 17 жовтня Маніфест про «громадянські свободи» і скликання законодавчої Думи. Це дещо послабило в Україні тиск на політичні організації, на українські школи, мову та ін. Українські політичні партії взяли участь у виборах до І та II Державних дум.

На початку XX ст. наростає національний рух на західноук­раїнських землях. Активні діячі цього руху ведуть боротьбу за українські школи, за розвиток вищої школи для українців, за пов­ноправне представництво українців у галицькому селі.

Гостра боротьба велася за український університет у Львові, оскільки він був полонізований. Українські студенти виступили з протестом і поставили вимогу створити окремий український університет. Студентів підтримували різні верстви насе­лення, у тому числі й селяни.

Політичну та національну свідомість мас піднімали культур­но-освітні осередки, зокрема товариство «Просвіта».

У роки першої російської революції відбувся короткочасний розквіт українського національного життя в Наддніпрянській Украї­ні. Це було пов'язано з Маніфестом 17 жовтня 1905 р., із скасуван­
ням Емського указу 1876 р., а також з активізацією пропаганди та агітації українських політичних партій. Були відкриті нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Розгорнули діяльність осередки культурно-освітньої організації «Просвіта». Вони поши­рювали українські книжки, журнали і газети, відкривали бібліотеки-читальні, організовували лекції, музичні вечори, етнографічні свята та ін







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 171. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия