Реформізм в міжнародному соціал-демократичному русі, його ідейний розкол. Е. Бернштейн.

Відомо, що наприкінці 90-х років у II Інтернаціоналі стався розкол. Німецький соціал-демократ Е. Бернштейн, який поряд з К. Каутським зробив значний внесок у справу утвердження марк­сизму в німецькому робітничому русі, спробував критично пере­глянути ортодоксально-марксистську теорію. Він не брав під су­мнів цільові настанови соціалізму на зміну суспільного ладу. Але шляхом емпіричних досліджень дійшов висновку, що тверджен­ня про неминучість краху капіталізму, про зубожіння народних мас, а також спрощення класової структури суспільства шляхом його поляризації на буржуазію і пролетаріат, не відповідають фактичному розвиткові подій. «Кінцева мета — ніщо, рух — усе» — це суть системи суспільно-політичних поглядів Е. Бернштейна. До останнього часу інтерпретація цієї формули марксистами зво­дилась до того, що її автор відкидав соціально-економічні основи соціалістичної революції, протиставляв їй курс на реформи, спря­мовані на поліпшення економічного становища пролетаріату в умовах капіталізму Як правило, проголошення боротьби за ре­форми пов'язувалось з опортуністичною теорією мирного врос­тання соціалізму в капіталізм. Ця система поглядів характеризу­валась як прояв інтересів вузького прошарку робітничої арис­тократії кінця XIX — початку XX ст.

Модель «бернштейніанства» стане зрозумілішою, якщо навес­ти кілька тез з надрукованих праць Е. Бернштейна. «Якщо під побудовою соціалізму, — писав він, — розуміти виникнення суспільства, в якому управління у всіх галузях буде послідовно ко­муністичним, то я не вважаю за потрібне, приховувати, що воно лежить, на мій погляд, у досить далекому майбутньому. Навпаки, я твердо переконаний, що покоління, яке живе тепер, побачить здійсненими багато соціалістичних вимог, якщо не під цією на­звою, то фактично... Я відкрито зізнаюсь, що дуже погано розу­мію і дуже мало цікавлюсь тим, що звичайно мають на думці під «кінцевою метою соціалізму» Ця мета, що б вона не являла со­бою, для мене — ніщо, рух же —-усе. Під рухом же я розумію як загальний розвиток суспільства, тобто соціальний прогрес, так і політичну та економічну агітацію і організацію для здійснення цього прогресу... Над чим вона (соціал-демократія) має працюва­ти тривалий час, — так це над політичною організацією робітни­чого класу в дусі демократії, а також вона має боротись за різно­го роду державні реформи, які здатні піднести становище робітничого класу і перебудувати державу в дусі демократії. Е. Бернштейн ставив питання саморозвитку капіталізму, зміни суті класової боротьби, демократизації капіталістичної власності і держави, спроможності реформування втілити в собі суть рево­люції. Він писав, що під усуспільненням засобів виробництва ро­зуміє «створення громадських і товариських підприємств», а не одержавлення засобів виробництва, яке «мало б наслідком без­межну витрату продуктивних сил, безглузде експериментування і безцільне насильство, оскільки політичне панування робітничо­го класу в дійсності могло б проявитися завжди лише у формі диктаторської революційної центральної влади, підтримуваної терористичною диктатурою революційного клубу».

Зауважимо, що саме практичні аспекти бернштейніанства ста­ли на межі двох епох основними об'єктами критики марксистів, біля витоків якої стояли: П. Лафарг, Ф. Мерінг, Р. Люксембург, Г. В. Плеханов, В. І. Ленін. Не вдаючись в історію добре відомої нам критики основ бернштейніанства, зазначимо, що її полеміч­на загостреність цілком зрозуміла. Вона пояснювалась різким розходженням позицій, діаметральною протилежністю поглядів, філософських і політичних теорій і принципів. Маркс, Енгельс, Ленін розглядали шлях до соціалізму через соціалістичну революцію. Цей найбільший в історії соціальний переворот у контек­сті сукупності їхніх поглядів не міг мати іншого характеру, ніж революційного. Гостра теоретична боротьба лівого і правого крила соціал-демократії була проявом революційного напружен­ня кінця XIX — початку XX ст.

У більшості партій II Інтернаціоналу, у тому числі й у партії німецьких соціал-демократів, теорія Е. Бернштейна викликала запеклий опір. І тільки останнім часом, у зв'язку з кризою тради­ційного уявлення про соціалізм на Заході і на Сході, почалося переоцінювання цієї концепції.

Які ж сучасні погляди на основні положення теорії Е. Бернш­тейна? Наведемо думки доктора X. Хаймана (Німеччина), викла­дені ним на міжнародній конференції, присвяченій 100-річчю II Інтернаціоналу (травень 1989 р.). «Був спростований істори­чний детермінізм наукового соціалізму..., — сказав він. — Бернштейн поставив під сумнів не тільки революційну стратегію, а й економічну концепцію соціалізму. Він уважав неможливим ство­рити якісно нове і краще суспільство в результаті революційного акту, який здійснюється протягом короткого часу. Тільки в ре­зультаті тривалих реформ рух може поетапно наближатися до соціалістичних цілей. А крім того, усуспільнення засобів вироб­ництва не можна більше розглядати як гарантований шлях до здійснення кінцевих цілей соціалізму... Традиційна економічна концепція: «соціалізм — усуспільнення — планова економіка» перетворилась через 100 років після створення II Інтернаціоналу у віджилу модель, яка зазнала остаточної кризи. І жоден лікар, яким би він не був ідеологічно і діалектично підготовленим, не врятує її».

Зробимо деякі узагальнення з наведених поглядів. По-перше, у широкому плані мова йде про докорінну зміну мето­дологічних підходів до оцінок концепцій, до таких принципів, як класовий підхід, партійність, формаційна теорія, в основу якої покладено принципи детермінізму історичного процесу. Тепер існує і плюралізм методологій, і плюралізм думок. Мо­жливо, що це нормальне явище для науки. По-друге, хоча про­гнози Бернштейна базувались не на глибокому вивченні відпо­відних проблем, а на виявленні суперечностей і слабких місць у теорії марксизму, але чимало його прогнозів підтвердилися на сучасному етапі розвитку. По-третє, загальне визнання тіс­ної взаємодії реформи і революції, характерне для сьогоден­ня, можна пояснювати по-різному: як «повернення» до Бернш­тейна і як сходження теорії ще на один історичний щабель розвитку.

Підкреслимо, що історія II Інтернаціоналу — це історія дина­мічної, суперечливої, взаємопов'язаної єдності, в якій втілилися протиборство і взаємодія різних течій у робітничому і соціаліс­тичному русі, що було зумовлено суперечностями епохи.