Назрівання революційної ситуації в європейських країнах в умовах першої світової війни, її ознаки.

Вивчаючи друге питання, студентам необхідно усвідомити, ідо Перша світова війна різко загострила внутрішні суперечності в країнах — учасницях війни, створила там кризову ситуацію.

Політична обстановка в Європі під час війни дедалі більше за­гострювалася. Тягар війни, що спричиняв значне погіршення ста­новища трудящих, призвів до посилення страйкового руху. У Німеччині кількість страйків зросла з 137 в 1915 р. до 240 в 1916 р., а кількість їхніх учасників із 14 тис. до 129 тис; у Франції кіль­кість страйків зросла з 98 до 314, а їхніх учасників — з 9 тис. до 41 тис. Маси почали відкрито виявляти незадоволення війною.

Якою ж була обстановка в Росії?

Світова імперіалістична війна, як і слід було очікувати, украй погіршила і без того тяжке становище трудящих Росії. Поразки царської армії на фронті, розвал економічного життя країни, го­лод, епідемії та інші біди, що їх породила війна, усім тягарем ля­гли на плечі народу.

На ґрунті загострення економічних труднощів, починаючи з 1915 р., зростають революційні настрої, з місяця на місяць поси­люється революційний рух. Протягом цього року в Росії відбуло­ся 900 страйків, у яких брало участь понад 500 тис. робітників.

У 1916 р. революційний рух значно посилився. До боротьби пролетаріату Петрограду і центральних промислових губерній приєдналися робітники Уралу, Донбасу та інших пролетарських центрів. У 1916 р. в Росії відбулося понад 1400 страйків, у яких брало участь понад 1 млн осіб. На підприємства українських гу­берній припадало майже 220 страйків, або 15 % загальної кілько­сті. У них брало участь понад 190 тис. промислових робітників (приблизно 1/6 страйкарів Росії). Багато страйків супроводжува­лося демонстраціями, що мали яскраво виражений політичний, антивоєнний характер.

Революційний рух пролетаріату зімкнувся з антивоєнним ру­хом селянських мас. За роки війни у Росії відбулося 300 селянсь­ких виступів, у тому числі в Україні — близько 160.

Революційна хвиля охопила армію і флот. Почастішали випадки солідарності солдатів із страйкарями. У 1916 р. були факти відмови цілих військових частин від наступу, особливо на Північному фронті.

Відбулися серйозні антивоєнні заворушення в 17-му і 55-му Сибірських стрілецьких полках Північного фронту, повстання в розподільчих пунктах Гомеля і Кременчука, де формувалися части­ни дія відправки на фронт, заворушення солдат у Харкові тощо.

До руху робітників і селян приєдналися національні меншини Росії. Різке підвищення революційної активності мас, які не хоті­ли жити по-старому, свідчило про «кризу низів».

Із зростанням революційного руху поглиблювалася і «криза верхів». Війна з особливою силою виявила всю глибину супереч­ностей між царським режимом і дійсними потребами економіч­ного і суспільного розвитку країни. На початку 1917 р. країна опинилася перед загрозою загальної господарської розрухи. Кожен день війни коштував російському народу близько 50 мли руб­лів. Режим самодержавства наскрізь прогнив. За період війни змінилося 4 голови Ради міністрів, 6 міністрів внутрішніх справ, 4 військові міністри, 3 міністри іноземних справ. Поразки царсь­кої армії на фронті розладнали весь старий урядовий механізм, озлобили проти нього всі класи населення.

Армія ставала все менш надійною. Факти свідчили, що вже в другій половині 1916 р. армія почала перетворюватись із захис­ника царизму на його ворога, а на початку 1917 р. вона вже стала силою, готовою до повстання.